Сергій Федака: Реформа за рахунок старих і немічних

Дивитись можна було тільки через силу, причому ніяк не зникало почуття повної непристойності того, що діється. Навіть сивий спікер, якого вже нічим не здивуєш, цнотливо ховав очі, намагався не дивитись у зал і тим більше у камеру, натомість вперто тримався однією рукою за ноутбук, іншою – за папери. У залі же творилася повна вакханалія. Із 345 депутатів (така цифра світилася на табло) реально було присутньо близько сотні. Голосували понад 800 поправок, які мали бодай трохи пом'якшити шокову терапію.

Голосів для їх прийняття геть не було. Те, що в країні зараз просто немає опозиції, давно вже зрозуміло. Але і ті рештки, які лишилися, поводили себе зовсім незрозуміло. У принципі, реформа була цілковито неминучою, відкладати вже не лишалося куди, проте її можна було би зробити менш болісною. Скажемо, передбачити дещо більші відрахування із надприбутків великих корпорацій (олігархів) до пенсійного фонду. Але це був би соціалістичний крок, влада же нині розбудовує максимально дикий капіталізм. Тому могло йтися не про принципові, а лише про якісь дрібні поправки, але і їх провести не спромоглися.

Єдиний шанс опозиції провести бодай кілька поправок і тим полегшити життя виборців полягав у тому, щоб переконати більшість теж проголосувати за них. Замість цього троє-четверо найактивніших опозиціонерів постійно нападали на більшість, змішували її з багном і усіляко дражнили. В принципі, опозиціонери казали чисту правду, але робили це максимально провокаційно. Складалося враження, що опозиція сама хоче, аби закон вийшов супер-жорстким – чим гірше, тим ліпше. До того ж різні опозиційні фракції не узгоджували дії навіть між собою. Якщо одні поправки набирали аж 70 голосів, то інші не дотягували і до 20. З кожною хвилиною ставало все зрозумілішим, що голосування поправок є всього-на-всього фарсом, від якого нічого не залежить. Спікер ледве що не позіхав, а його голос годився тільки для передачі "На добраніч, малюки".

Навіщо вони крутили усе те по першому каналу? Таке питання виникало у мільйонів телеглядачів. Кілька годин поспіль виключно нудного видовища без жодної інтриги, із наперед відомим фіналом і без ніяких пауз на рекламу. Збитки телеканалу очевидні. Таке непопулярне рішення він міг реалізувати тільки після дуже вагомого слова згори. Хто міг замовити таке слово? Президент у Криму, готується до своїх 61-х іменин. Прем'єр теж у відпустці. Його обов'язки виконує А.Клюєв, але тому більше болить не так реформа, як інші справи. Найбільш зацікавлений у реалізації реформи її розробник С.Тігіпко. Недарма один з комуністів навіть пропонував назвати цей документ законом Тігіпка – Чечетова. З одного боку, новий закон мав стати (і став) головним дарунком від цієї пари Президентові на його день народження. З іншого боку, для С.Тігіпка це взагалі було питанням життя і смерті.

Він обіцяв здійснити пенсійну реформу ще у травні, але процес з великим скрипом затягся аж до липня. Якби зірвалося ще й зараз, можна було би попрощатися і з кріслом, і з неофіційним, але все чіткіше означуваним статусом наступника. Тому задля результату у бій було кинуто буквально все. Під парламентом зібрали вимахувати прапорами купу дітлахів, які вдавали, ніби їх страшенно обходить пенсійна реформа, після здійснення якої настане рай на землі. З тією же метою нагнули телебачення, аби побільше депутатів лишилося у залі похизуватися перед камерами. Без трансляції там була би не сотня, а всього кілька десятків. Найголовніше же було добитися, щоб ближче до полуночі, коли голосуватимуться вже не поправки, а сам закон у другому читанні, до залу повернулося побільше регіоналів, аби проголосувати власноруч. Воно би пройшло і так, парламентські "піаністи" добре навчилися голосувати пятьма-шістьма картками за відсутніх колег. Але слід було показати хазяїну всія України, що голосування було максимально чистим, законним, тому наміри опозиції оскаржити його безперспективні.

Чи не найбільше нервував у залі спікер. Він накидався на депутатів за цілком невинні зауваження, кляв їх у тому, що вони знищили парламентаризм в Україні, хоча мусив би переш за все озирнутися на себе. Шоу було справді блюзнірським ,але всі під куполом довго і неухильно крокували саме до такого безславного кінця. Парламент розписався у тому, що абсолютно не здатний виконувати соціально-захисну функцію, що він є не одним з органів влади, а суто технічним інструментом для проформи.

Теги: пенсійний, реформа, депутат

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати