Володимир Мочарник: «З моїми 12 роками роботи в журналістиці слідчий з кількамісячним стажем не вважає мене журналістом…»

Зазвичай, після такого тривалого зависання в апогеї невизначеності, стовідсотково кримінальні справи починають стрімко падати донизу, на льоту перетворюючись в звичайнісіньку "битовуху". Тим більше, що вірних не закону, а зовсім іншим життєвим принципам жонглерів-ілюзіоністів у закарпатській міліції не бракує і до таких "фокусів" у виконанні місцевих правоохоронців закарпатці загалом звикли.

Я намагався бесідувати з Володимиром по-серйозному, але згадки про професійне міліцейське фіґлярство і характерна іронія співрозмовника не залишали підстав для серйозності. Починаючи з першого заданого запитання перед очима одна по одній зринали фантасмагоричні картини. То, як, наприклад, "Шевроле-Нива" 21-річного студента з Берегова Миколи Товтина, що їхала назустріч автомобілеві начальника берегівської міліції Олександра Яцканича, находу розвернулася і на максимальній швидкості підло вдарила задом мирний міліцейський "Фольксваген-Пассат". То, як варіант можливого близького майбутнього, коли побої на тілі Інни Конар в один чудовий момент, розчерком "чарівного" пера якогось ужгородського судмедексперта, вмить трансформуються в сліди від поцілунків "люблячого" прокурора Великоберезнянщини, чим ліквідуються будь-які підстави для порушення кримінальної справи. Не покидало також настирливе відчуття того, що й версія з поясненням побутових причин загорання авто мого співрозмовника у виноградівських міліціонерів могла бути готовою ще до того, як сталася сама пожежа – надто вже допік Володимир Мочарник декому з виноградівських можновладців. Хочеться помилятися. А тому я відіганяв надокучливі візії і продовжував запитувати на повному серйозі.

– Доброго дня, Володимире! З часу підпалу машини, тобто з 18 травня,  минуло вже півтора  місяці. Ти вже встиг освоїтися в психологічному  статусі "погорільця"?
 
– Доброго дня, Олеже, тобі і всім читачам сайту Закарпаття онлайн .

Так, освоївся – приклав максимальних зусиль і ледве встиг.

– Якою була типова реакція на ситуацію з підпалом збоку оточуючих?

– Найрізноманітніша. Найрозповсюдженіша – цікавість. Але я стараюся на цю тему ні з ким багато не говорити, щоб не травмувати співрозмовників. Ти ж знаєш: і радість, і горе однаково можуть завдати шкоди вразливим серцям.

– Як відреагували на проблему правоохоронні органи одразу після її скоєння?

– Страшно засмутилися. Була проведена урочиста лінійка, на якій органи поклялися знайти зловмисників або гуртом піти у відставку, роздати зароблене непосильним трудом бідним і  пішки вирушити в паломництво святими місцями.

– Підпал, втрата автомобіля, телефонні погрози, мета, якої всім цим хотіли досягти – вони якось змінили тебе внутрішньо?

– Я страшно підупав силами, впав на дно розпачу, вже, по-суті, не бачу неба. І якби не виноградівські міліція та прокуратура – взагалі, мабуть, втратив би сенс життя. Але Іван Іванович (начальник міліції) і Валерій Валерійович (прокурор) підтримують мене один під праву, інший під ліву руку і не дають впасти.

Наприклад, Іван Іванович Дочинець призначив слідчим по моїй справі пана Сірка. І то не біда, що той слідчим працює лише з грудня місяця, головне, що він "дуже старанний працівник і подає великі надії". І я повністю згоден з такою характеристикою Івана Івановича, бо Олексій Іванович виявився надзвичайно тверезомислячим слідчим і відразу зауважив, що немає ніякої можливості і потреби відкривати справу по статті "перешкоджання журналістській діяльності", позаяк я і не журналіст зовсім. "Ви що, маєте диплом про закінчення журналістського факультету?" – резонна апелював слідчий на моє дилетантське "12 років роботи в журналістиці, редактор газети, філологічний факультет"... Важко не погодитися з такими аргументами. А те, що "існує таємниця слідства і ми працюємо, так що не переживайте і не поспішайте, бо такі справи зазвичай розслідуються до 15 років", влило в охляле тіло еліксир життя, заспокоїло душу, зорієнтувало на вічні цінності. Тепер мій друг – Еклезіаст.

Щодо прокурора, то через тиждень після пожежі п. Черничко дуже чемно надав мені на моє усне прохання письмову відповідь, яка зводилася до максимально змістовного:  ведеться робота, постійно заслуховується, розслідуються всі версії.  А коли цього вівторка я заглянув до прокуратури, то вийшов  звідти геть засоромлений. Юний Валерій Валерійович з такою прикрістю на мене подивився! Світлі очі прокурора були більш, ніж красномовні: "Невже ти думаєш, що у нас інших справ немає?" "Працюємо, Володимире Івановичу,  не сидимо, склавши руки. Кожного разу ваша справа заслуховується..." "А перешкоджання журналістській діяльності?.." "Рано про це говорити". "Може надасте письмову відповідь?" "Пишіть звернення, в місячний термін отримаєте." "А можна у двомісячний?" "Не можна, бо закон регламентує місяць". Але я не впевнений, що Валерію Валерійовичу вдасться вкластися в місячний термін, бо роботи прибавилося: у мене з'явився друг по нещастю. Цієї ночі, з 8-го на 9-те липня,  у Виноградові згоріла машина прокурора Хустського району Івана Кайла. Невідомо, чи хтось підпалив, чи запалилася від дощу, який лив усю ніч.

– Ти ж, як журналіст і священик, є свого роду психологом. А отже, можеш сформулювати своє враження, як – по нюансах, у відтінках – на твою думку, рухається розслідування і чи є бажання влади довести його до реального викриття виконавців і, можливо, замовників?

– Як журналіст, священик і психолог довго думав над цим питанням. Так довго, що почав кипіти розум, боліти серце  і маленькі правоохоронці з блакитними прапорами  забігали перед очима. Тому зробити перерву, і відповісти на це запитання зможу тільки наступного разу. Вибач, Олеже.

– На твоїй прес-конференції в прес-центрі "Закарпаття" прес-секретар Закарпатської організації Національної спілки журналістів Микола Кошута пообіцяв сприяння з боку Спілки. Якась підтримка була?

– Була і є. На ментальному рівні. Ми постійно спілкуємося з паном Кошутою, в основному телепатично, і підтримуємо один одного, коли входимо в астрал. Звідти, з підсвідомої сфери, шлемо привіт всім закарпатським журналістам і переконливо просимо: купіть собі, браття і сестри, вогнегасники. 

... Розмова тривала недовго, але все було сказано. На вулицях міста назустріч мені йшли задоволені життям городяни, міліціонери і колеги по журналістському фаху. Вони не думали про вогнегасники.

"В Багдаді все спокійно..."

Теги: Мочарник, підпал, пожежа, журналіст

8 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати