Професійне свято закарпатські архітектори відзначили виставкою проектів

Головний архітектор краю Андрій Жига розповів, що архітектори охоче брали активну участь у її оформлені. "Активізація архітекторів у підготовці до свята – це очевидний позитив. Тож, ми плануємо проводити подібні професійні заходи, персоніфіковані та поділені на архітектурні напрямки і надалі. Найближча запланована виставка буде надзвичайно актуалізована – вона торкнеться висвітлення нового закону, який регулює містобудівну діяльність. Тобто, наступна виставка буде абсолютно містобудівна, вона представить напрацювання колег з розробки відповідної містобудівної документації" - зауважив головний архітектор Закарпатської області.

Про архітектурний рух в Ужгороді і те, яким буде наше місто за десять років розповіли провідні архітектори:

Борис Кузьма, голова Закарпатської організації Національної спілки художників України: "Ми живемо надією, що за якийсь час отримаємо "нове старе місто", хочеться в це вірити. Справа в тім, що те, що було знищено та спотворено за останні двадцять років, ми будемо "розгрібати" ще років п'ятдесят. Набагато легше нищити, аніж творити нове. Однак, у природі завжди діє правило: на попелищі має започаткуватися щось нове, тож на нас це теж безумовно чекає. Вся біда не лише в архітекторах чи архітектурі, а й в людях. Це комплексна проблема: доки не буде правильного відношення людей до навколишнього середовища, в тому числі природного і архітектурного, не буде ніякого результату. Має утворитися певна культура відношення до довколишнього простору. Чекаємо, поки це станеться".

Владислав Ганзел, голова обласної організації Національної спілки архітекторів України: "Зараз вже стало очевидним, що за десять років ми будемо мати нове місто, але при цьому головне – не втратити старе. В Ужгороді відбулася ціла низка невдалих спроб втручання в стару забудову, зокрема на площі Корятовича. Там ніби старі будівлі і не становлять жодної історичної цінності, однак хаотична забудова знищує цілісність всього центру міста. Захаращують центр скляні хайтеківські коробки, такі як "Луксор Плаза" та "Леон", це – необдумані архітектурні рішення. Будинок біля "Молочарні" теж вийшов зависокий, тож коли ми дивимося з транспортного мосту – ці агресивні форми псують сприйняття старого центру. Іноді дуже невдало добираються не лише форми, а й матеріали та навіть кольори. Переконаний, що агресивне втручання в історичне середовище – це непрофесійно. Наприклад, біля підзамкової гори, неподалік тенісних кортів, реконструювали маленький приватний будиночок, який пофарбували в синій колір. Наступний будинок - зелений, а далі йде – червоний. Наслідок - благородна панорама замку зіпсована. Такі рішення в центрі є неприпустимі, а про розміщення величезних кольорових плакатів на фасадах годі й говорити. Я б порадив підходити до міста делікатніше, особливо створюючи нові масштабні об'єкти, які претендують стати новими візитівками Ужгорода".     

Наталія Багрій, член спілки архітекторів, викладач: "Нерідко в середовищі архітекторів та мистецтвознавців виникають суперечки, з приводу збереження архітектурної спадщини. Вважаю, що коли будівля має якусь цінність – її варто зберігати, але потрібно чітко знати як це робити. Однак існує поняття фонової архітектури, тобто рядової, яка історично цінності не представляє. В такому випадку, якщо власник хоче щось перебудувати – величезна відповідальність лягає безпосередньо на архітектора. Велика проблема – несмак і відвертий кіч та треш, які часто замінюють старі будівлі. Це проблема не лише архітекторів, але й замовників та кінцевого покупця. Гадаю, що як виглядатиме місто за десять років ми зможемо оцінити лише років через тридцять. Тільки тоді ми осмислимо все, що відбулося з архітектурою Ужгорода. Втім, на жаль, допускати зведення лише високоякісних архітектурних проектів – неможливо.    

Єдине, що радує, так це спад гарячки, під час якої всі будували дуже швидко та багато, бездумно та яскраво, ще й експериментували з сучасними матеріалами. Поволі приходить усвідомлення, що архітектура повинна бути толерантною та виваженою".

Шкода, що це усвідомлення й справді приходить дуже поволі, та й далеко не до всіх архітекторів. Як би там не було, ні замовник, ні тим більше орендар нерухомості в центрі міста не має морального права брати на себе відповідальність за вигляд старого Ужгорода. Не має, але – але бере і місто йому це дозволяє, не рідко пропускаючи вбивчі проекти та не перешкоджаючи руйнувати залишки історії.  

Теги: архітектура, проект, історичні пам'ятки

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати