Щороку гірський туризм Закарпаття все більше приваблює іноземців

Про екстрим спелеопоходів, альпінізму, скелелазіння, веломаршрутів закарпатськими вершинами кореспондент "Закарпатської Країни" розмовляв з досвідченим альпіністом Віталієм Вовчиком.

Щороку закарпатським інструкторам з альпінізму та спелеології все частіше доводиться супроводжувати туристів не лише з України та Росії, а і з Голландії, Німеччини, Бельгії, Австрії, Чехії, Польщі, та інших європейських країн. Іноземців приваблює насамперед неосвоєність закарпатських Горган і Мараморошу. Найвідомішим інструктором з гірського туризму у Тячівському районі є досвідчений альпініст Віталій Вовчик, який поділився з нами враженнями від своєї цікавої роботи. Спробував себе Віталій навіть у кіно, щоправда дублером Чадова-молодшого у фільмі "Альпініст". Йому пропонували роботу дублером у кіноіндустрії, але він не погодився й подався в Карпати, тому що гори – справжні...

- Віталій, скажи, скільки часу ти займаєшся альпінізмом і скелелазінням? І з чого все почалося?

- Своє дитинство я провів на далекій півночі, на той час в такій собі Саха – Якутії. Там усе й почалося з невеликих самостійних походів до найближчих гір (сопок). Через деякий час вступив у гурток гірського туризму, що був при школі. Але продовжував дивитися із заздрістю на чоловіків з великими експедиційними наплічниками, карабінами, льодорубами. Заслуховувався їхніми розповідями про великі гори: Кавказ, Памір, Альпи, про те як вони долали льдопади, льодовикові тріщини та оминали лавинонебезпечні ділянки схилу. І в 7-му класі я вирішив податися в альпіністи.

Через кілька років з'явились гарні результати. Здавалось, невдовзі переді мною відкриються великі гори й ніби ось він уже великий Кавказ... Але за іронію долі це прийшлось на період розпаду Радянського Союзу. Всі організації почались розпадатись, фінансування не вистачало навіть на утримання гуртків, тож про якісь серйозні сходження годі було й мріяти...

Незабаром батьки повернулись на свою батьківщину – в прекрасні Карпати, де я продовжив самотужки тренуватись та освоювати нові непідкорені карпатські вершини. Пізніше під час навчання в Києві познайомився з місцевими альпіністами, з якими товаришуємо й дотепер.

- Наскільки я знаю, ти є засновником клубу "НЕ МЕЖА...". Можеш розповісти про історію, мету та діяльність клубу?

- Клуб "НЕ МЕЖА..." існує з 2005 року. Він був створений з метою популяризації активного відпочинку в Карпатах як серед місцевої молоді та мешканців, так і серед туристів, які мають бажання побачити наші Карпати по-справжньому, не в звичному ракурсі, як їм пропонують в тому чи іншому готелі або турбазі. Офіційно клуб зареєстровано 13 жовтня 2010 року.

Засновано клуб трьома однодумцями, альпіністами-скелелазами, а головне – патріотами рідного краю, які мають бажання розвивати, популяризувати безпечний активний та екстремальний туризм у Карпатах. Наша мета – довести, що і в Україні можна чудово відпочити, набути певного досвіду, отримати багато вражень від побаченого. Хочу додати, що багато зусиль, аби вразити гостей нашого краю, докладати не доводиться – Карпати роблять це все самі, а ми тільки, так би мовити, допомагаємо.

- Хотілось би отримати більше інформації про кількість інспекторів, їхню спеціалізацію, про можливості вашого клубу.

- На даний час у клубі працюють на громадських засадах п'ять досвідчених інструкторів, троє з яких є громадськими рятувальниками Закарпатського пошуково-рятувального загону. Загальна кількість членів клубу нараховує 25 чоловік. Наші інструктора спеціалізуються на альпінізмі та скелелазінні, але не нехтують такими цікавими видами спорту як гірський велосипед – у 2009 році наш інструктор виграв золото в змаганнях під Ужгородом, а також спелеологія, водний туризм, лижі та сноуборд (скітур, фрірайд).

Саме так і виникла назва клубу "НЕ МЕЖА...", тобто ми спеціалізуємось на альпінізмі та скелелазінні, але не обмежуємось цим, і завжди раді поділитись навичками та знаннями з приїжджими туристами. Під час походу наші інструктори не просто супроводжують туристів по маршруту, але й розповідають цікаві легенди, історії виникнення назв вершин, урочищ, чи пов'язані з цими місцями історичні події. Також спеціалізуємось на проведенні та організації активного відпочинку, різних фестивалів та спортивних заходів.

- Невеличке особисте питання. Розповідають, що гори для тебе на першому місці в житті. Чому ти обрав саме такий спосіб життя?

- Це питання мене переслідує завжди (посміхається). І я завжди відповідаю однаково: тому що в горах усе справжнє. Гори не обдуриш – там відразу видно, що ти за людина. Там зав'язується справжня дружба, яка залишається на все життя. В горах не має значення, яку посаду ти обіймаєш – чиновник ти чи звичайний маляр – там усі рівні та справжні. Там не сховаєш свої недоліки за крутою машиною та за стінами дорогого котеджу, не придбаєш за шалені кошти знання: дипломи, водійські посвідчення й таке інше. У горах, якщо вмієш, то рухаєшся вперед до вершини, а після живий, здоровий і задоволений повертаєшся додому з думкою про наступну вершину, яку хотілось би штурмувати наступного разу. Одним словом, ще раз повторюсь, тому що в горах все справжнє. Саме для мене альпінізм є вже не хобі, а спосіб життя...

- Ти розповідав про різні види послуг вашого клубу. А чи можна детальніше про спеціалізацію вашої організації?

- Ми організовуємо веломаршрути, спелеопоходи, скельні та альпіністські, причому як для людей, які мають певний досвід і підготовку, так і для тих, хто вперше бачить мотузку та карабіни. Також влаштовуємо маршрути для людей похилого віку, організовуємо вивіз на полонину спеціальним транспортом на кшталт "Газ-66", "УАЗ", супровід і забезпечення на маршрутах. Є у нас і прокат спорядження: намети, карімати, спальники, велосипеди та інше. Займаємося організацією нескладних походів для дітей. Тобто вікових обмежень не ставимо, головне – бажання. Ці походи є різної складності та протяжності – від одноденної прогулянки до багатоденних і навіть тижневих. Під час походів влаштовуємо приготування національних гуцульських страв на відкритому вогнищі. На час адаптації, підготовки до походів, сходжень тощо розміщаємо в садибах і готелях. Причому походи організовуються круглий рік. Мінімальний склад групи – 5-8 чоловік, максимальний – 40 чоловік. При бажанні замовника можемо працювати і з однією людиною.

- За твоїми плечима – багатий досвід походів у гори, велика кількість туристів. Гадаю, ти можеш розповісти багато кумедних ситуацій, що ставалися з твоїми клієнтами.

- Звичайно, на моєму віку сталося багато кумедних випадків. Кожен похід має свою родзинку, що запам'ятовується до наступного сходження. Приміром, одного разу на хребті нас застала негода, й ми були змушені зійти в зону ліса, щоб перечекати негоду. Сталося це вже під вечір – ми трохи не встигли дійти до місця, де планували розгорнути табір. Дуже швидко хребет накрив густий туман, відтак було вирішено залишитись до ранку на цьому місці.

Після смачної вечері та посиденьок біля вогнища всі задоволені відправились відпочивати. Зранку до сходу сонця як завжди піднялись, поснідали, згорнули табір і вже готувались до виходу на маршрут, як виявилось, що в одного учасника зник наплічник. Після годинних безрезультатних пошуків було вирішено рухатись далі.

Але не встигли ми відійти кількасот метрів, як з туману почули, що хтось намагається наздогнати нас. Обернувшись, ми побачили вівчаря, який тримав у руках зниклий уночі наплічник. Наздогнавши нас, він розповів, що зранку побачив як їхній собака щось жваво розриває. Підійшовши ближче він зрозумів, що саме, та відправився в пошуках хазяїна наплічника. Наплічник ми відремонтували, а ось продуктовий запас повернути не вдалось. Звичайно, хазяїна наплічника голодувати ми не залишили, але відтепер ця людина не залишає своїх речей просто неба, а спить з ним в обнімку.

Ще один курйозний випадок стався минулого жовтня. Мені зателефонував командир пошукового загону та повідомив, що в квадраті, який закріплений за мною – територія Угольсько-Широколужанського заповідного масиву Карпатського біосферного заповіднику – загубився турист із Голландії. На збори було відведено лічені хвилини. По прибуттю на КПП заповідника я зібрав необхідну мені інформацію, опитав чергових, коротше кажучи, виконав усі необхідні дії.

Як з'ясувалось, турист зареєструвався на відвідування заповідника на три години, але в заданий час не повернувся. З моменту його зникнення вже минала друга доба. Відрапортувавши командиру загону, разом з черговими заповідника я вирішив оглянути найближчі скелі та печери – на території заповідника знаходиться найбільша карстова печера Українських Карпат. Так як уже було біля шостої години вечора розгортати пошукові роботи не було сенсу. В мене в голові крутилась лише одна думка, що зникла людина по необережності впала саме в ту печеру – вхід у печеру вертикальний висотою 22 метри. На жаль, огляд печери ніякого результату не дав. Час був вже пізній – отож у лісі вже майже була справжня ніч.

Пізно ввечері мені повідомили, що зранку на допомогу нам у пошукових роботах буде відряджено підрозділ міліції. Отож з першими променями сонця ми вирушили прочісувати територію заповідника, попередньо розбивши його на п'ять менших квадратів. Попри те, що у нас вийшло п'ять пошукових груп по три чоловіки, тобто у групі був один рятувальник і два міліціонери, до обіду жодна група не знайшла навіть якихось зачіпок. Аж тут близько 14.00 зі мною на зв'язок вийшов рятувальник однієї з груп, і повідомив, що туриста живого та здорового знайдено, й він повертається з ними до КПП.

Спустившись на КПП, я побачив високу підтягнуту людину з наплічником, який щось намагався пояснити начальнику заповідника. Як з'ясувалось, голландець зовсім не володів ні українською, ні російською мовами. По телефону я зв'язався з перекладачем пошукового загону й буквально за кілька хвилин усе стало на свої місця. З'ясувалось, що голландець і не думав губитись – усі попередні три доби він спокійно гуляв собі, насолоджуючись краєвидами. Адже він був упевнений, що, коли він показував три пальці, усі зрозуміли його, що він іде не на три години, а на три доби.

- Чи траплялися під час ваших походів небезпечні випадки? І які дії інструкторів у цих випадках?

- Небезпечних випадків, що загрожували життю, здоров'ю учасника походу або інструктора, не ставалось. Тому що перед кожним виходом на маршрут по максимуму прораховуються всі можливі надзвичайні ситуації, слідкуємо за погодними умовами, прораховуються альтернативні шляхи повернення на випадок негоди. Проте майже кожного літа хоча б раз попадаємо в грозу, так як погоду в горах передбачити на 100 відсотків неможливо. Наскільки гроза небезпечна, настільки вона й гарна: затяжні розкати грому в долині, розряди блискавки в найближчі вершини, перевалюючи неймовірно великі та густі хмари. Це неможливо передати на словах, це потрібно побачити. Саме в такі хвилини розумієш, що людина на землі гість, а не господар, як більшість себе вважає.

- Розкажи про техніку безпеку при походах: яких норм та правил повинні дотримуватися ваші клієнти, наскільки вони повинні бути готовими за станом здоров'я?

- За день до виходу на маршрут з групою проводяться так звані адаптаційні походи в невеликі гори, що знаходяться неподалік місця їхнього розташування. У період адаптації учасникам майбутнього сходження, походу, велопробігу тощо, пояснюють: як правильно рухатись по тій чи іншій місцевості, як правильно ставити ноги при спуску та підйомі, як правильно укласти наплічник, що необхідно робити в тій чи іншій нестандартній ситуації, як правильно зорієнтуватись на випадок якщо турист відстав. Під час адаптаційного походу інструктор визначає темп, який можна задати для цієї групи. Після всіх заходів кожен з учасників подорожі заповнює лист інструктажу, в якому вказує свої фобії, хронічні захворювання, вік та підтверджує, що він усе зрозумів і зобов'язується виконувати правила поведінки в поході.

Працюємо ми з людьми з будь-якою фізичною підготовкою. Після адаптаційного походу корегуємо їхні бажання з їхніми можливостями. Наприклад, якщо людина звернулась до нас уже з конкретним бажанням пройти маршрут, а я бачу, що реально це їй не під силу, то туристу буде запропоновано кілька альтернативних маршрутів, від яких він дійсно отримає задоволення. Перед виходом на маршрут керівник групи реєструється в Карпатському пошуково-рятувальному загоні (КПРЗ) того району, де пролягатиме маршрут.

При цьому є кілька обов'язкових заборон: на маршрут не допускаються люди в стані  алкогольного, наркотичного сп'яніння, категорично забороняється приносити алкогольні напої, наркотичні речовини й тому подібне. При цьому провідник має право зняти або не  допустити на маршрут людину, яка, на думку провідника, не здатна тверезо оцінювати  ситуацію, а також за грубе порушення техніки безпеки, зберігаючи за собою це право до  закінчення маршруту або тренінгу!

- Які маршрути ви пропонуєте своїм клієнтам? Який, на твій погляд, найбільш привабливий маршрут чи небезпечний, цікавий і тривалий?

- Ми в змозі зараз запропонувати більше 40 маршрутів на любий смак та фізичну підготовку: від цікавих одноденних спортивних подорожей до багатоденних, майже експедиційних походів, як автономних, так і з відвідуванням селищ. Маршрути проходять по всім основним хребтам Українських Карпат. Що стосується привабливості, то кожен маршрут має свою родзинку: на одному можна побачити високо гірські озера льодовикового походження, на іншому пройтись старим кордоном та побачити укріплення, що збереглись іще з часів Першої світової війни (лінія Арпада), потім пройтись вулканічним хребтом, попити цілющої мінеральної води прямо з джерела або поставити за мету підкорити всі двотисячні вершини наших Карпат, чи в решті решт пройтись Марамаросами, що дуже схожі на Альпи. Це вже питання смаку.

Особисто мені до вподоби маршрут, що об'єднує п'ять основних хребтів: Боржавський, Красна, Свидовецький масив, Чорногірський хребет з найвищими вершинами Карпат та прекрасний Мараморош з вершинами альпійського типу. Тож майже він і є найбільш тривалим і найцікавішим.

Є похід старим кордоном протяжністю 156 км від Яблунецького до Торунського перевалу – зараз по ньому проходить межа Закарпатської та Івано-Франківської областей. Небезпечним може стати кожен із маршрутів, якщо нехтувати роботою та рекомендаціями інструкторів, яка проводиться під час формування групи. До одноденних цікавих маршрутів можна віднести похід до печер без використання спеціального спорядження. Можна також розробити мікстовий маршрут саме під клієнта, наприклад, до точки виходу на маршрут доїхати не автомобілем, а на велосипедах.

Тому не дивно, що з кожним роком на туристичних стежках все частіше доводиться супроводжувати туристів не лише з України та Росії, а і з Голландії, Німеччини, Бельгії, Австрії, Чехії, Польщі та інших європейських країн. Завдяки недоступності гір, протягом багатьох століть на територію, де проживають гуцули, не змогла вплинути цивілізація з її урбанізованим суспільством. Тут зберігається багато цікавих звичаїв, традицій, фольклорних обрядів, переказів народних казок і легенд, які в інших регіонах України давно зникли. Ще велику роль у зацікавленості туристів до гірських походів відіграють зараз модні слова екстрим, адреналін і тому подібні, та бажання бути активним, спортивним.

Карпати й досі ще залишаються доволі неосвоєними, особливо Горгани і Мараморош. Українці та іноземці перебувають у захопленні від спелеопоходів, запропонованих інструкторами нашого клубу "НЕ МЕЖА...". І не дивно, адже ці походи проходять через 50 печер і гротів Українських Карпат, 30 з яких знаходяться в Тячівському районі, в тому числі – і найбільша в Європі печера "Романія". Вхід в печеру вертикальний – висотою 22 метри, загальна протяжність ходів – 990 метрів, тобто майже кілометр. До того ж у печері зимують великі колонії кажанів, два види з яких занесені в Червону книгу України.

Великою різноманітністю також відрізняються веломаршрути. Це може бути одноденний нескладний велопробіг цікавими історичними об'єктами району – замками, дерев'яними церквами XIV-XV століття, відвідини місця поховання легендарного царя гунів Атілли, або по пам'ятками природи, такими як високогірні озера, скелі чи печери. На мою думку, найпривабливішим у наших маршрутах є те, що ми в змозі організувати мультимаршрут, де турист за кілька днів буде в змозі спробувати себе в кожному з видів туризму.

Теги: туризм, альпінізм, спелеологія

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати