Петро Гаврилко: «Відколи я директорую, в технікумі не було жодної скарги...»

В Ужгородському комерційному технікумі працює 39 років, з них – 23-ій рік очолює навчальний заклад. За сумісництвом керує Ужгородським навчальним центром Київського національного торговельно-економічного університету. Голова ревізійної комісії Асоціації працівників навчальних закладів України туристичного і готельного профілю. Автор і співавтор 45 наукових праць та статей, у тому числі 14 навчальних посібників та фундаментальної книжки "Закарпатські страви: традиційні і сучасні".

Нині з Петром Петровичем говоримо про заклад, якому за чотири роки виповниться сторічний ювілей, про його феномен, про випускників, про їхню зайнятість на ринку. А також – про місце людини на землі та у суспільстві, про предків і нащадків.

"Наш технікум є справжньою кузнею кадрів для сфери обслуговування"

- Петре Петровичу, Ужгородський комерційний технікум Ви очолюєте 23-ій рік поспіль. Завдяки чому так довго утримуєтеся на цій посаді?

- Це – традиція нашого закладу. Наш навчальний заклад створений у 1915 році. Першим директором був відомий Августин Штефан (у 1939-му – голова сойму Карпатської України), очолював його до 1941 року. З 45-го до 61-го – Степан Іванович Петрус. Це була особистість. З 61-го до 88-го – Іван Андришин.

- Ви – четвертий?

- Я – п'ятий. Ще був у війну один директор – пан Чепек.

- Упродовж багатьох років одна людина очолює заклад. У чому феномен?

- У стабільному колективі. Ми є однодумцями у своїй роботі, завжди стараємося, аби завдання, які ставляться перед нами, перед вихованням молодого покоління, виконувалися лише добре і на відмінно. Бо готувати спеціалістів для народного господарства – надзвичайно важливо, щоб цей спеціаліст був багатогранним, аби він, прийшовши на своє перше робоче місце, був всеозброєним і зміг відразу влитися у колектив і працювати.

Своїми випускниками гордимося, вони не підводять і не псують авторитет технікуму. Більше того – займають високі посади у державних структурах, є народними депутатами, успішними і шанованими людьми у суспільстві, мають власні підприємства. Ми навіть оформили стенд відомих випускників.

- Нині випускникам легко працевлаштуватися?

- До економічної кризи наші випускники могли легко знайти собі перше робоче місце. Наразі багато підприємств позакривалося, припинило свою діяльність, тому деякі технікумівці, але це невелика кількість, не відразу працевлаштовуються.

- Як Ви стали директором?

- Після закінчення історичного факультету УжНУ, з 1972-го року, в технікумі почав викладати історію, географію, політичну економіку. Завжди був активним у громадсько-суспільній роботі: очолював учительську комсомольську організацію, профком. Упродовж багатьох років я був біля керівника Івана Михайловича Андришина. Багато позитивного, хорошого, керівних рис перейняв у нього. Цей чоловік був надзвичайно толерантним, розумним, високоосвіченим. Коли прийшов час його виходу на заслужений відпочинок, то перед колективом виникло питання: хто буде наступним директором? Серед трьох кандидатур було обрано мене.

Обрав колектив – це одне. Головним було затвердження в міністерстві. Пройшов багато інстанцій, 20 співбесід. Врешті – до заступника міністра з кадрових питань Раїси Григорівни Кравець. Вона задала мені провокаційне запитання, мовляв, я призначаю вас директором, ви маєте один день для видачі наказів, який наказ підпишете першим? Відповів те, що думав: з другого семестру припинити навчання у суботу, ввести п'ятиденний робочий тиждень в освіті. Зробивши запис до свого блокноту, сказала: "З Вами цікаво говорити. Дозволяю вам це робити як експеримент".

Так Ужгородський технікум радянської торгівлі першим у Радянському Союзі перейшов на п'ятиденний робочий тиждень. Для багатьох це був шок, але дітям було добре, бо діти мають бути у родинах частіше. І тільки через два роки вузи СРСР перейшли на п'ятиденку.

З пані Кравець я поділився і баченням щодо ступеневої освіти: запропонував, що кращих випускників ПТУ, технікумів мають приймати до вузів без вступних екзаменів і навчати за спрощеною програмою. Згодом це теж ми втілили у реальність. Наразі така форма здобуття вищої освіти поширена в Україні.

- З чого розпочали?

- Відразу взявся за покращення матеріально-технічної бази, бо вважав, що у сфері обслуговування, торгівлі йде прогрес і вчителю для роботи треба сучасне обладнання. У цьому мене підтримали, фінансово допомагали торговельні підприємства та організації громадського обслуговування. І всі взяли на себе зобов'язання оформити один із кабінетів.

Частина викладачів пішла на заслужений відпочинок, прийшли нові люди з сучасними поглядами, і так з новими та свіжими зусиллями технікум почав зростати швидкими темпами як в кількісному плані, так і в якісному. У 1988-му в нашому закладі навчалося менше 500 студентів, тепер – 1450, педколектив налічував 30 чоловік, нині – 80.

- Чим зумовлено таке зростання?

- Закарпаття стає туристичною областю. Що для цього треба? Треба готувати нових спеціалістів, менеджерів. Торік відкрили нову спеціальність – "Оціночна діяльність". Це пов'язано з вимогами часу. Ми стараємося відкривати такі спеціальності, які на ринку праці є необхідними. Подивіться, скільки супермаркетів відкрито упродовж останніх кількох років. Супермаркет потребує чисельну кількість працівників середньої ланки. І ми готуємо товарознавців, які можуть працювати і з продовольчою, і з промисловою групами товарів. Майже всі готелі Ужгорода укомплектовані нашими випускниками, починаючи від адміністраторів, покоївок, завскладами і закінчуючи поварами. Наш технікум є справжньою кузнею кадрів для сфери обслуговування.

- Для відкриття нової спеціальності треба отримати ліцензію і залучити викладачів. Чи є перепони у цьому плані?

- У 2000-му році ми почали перемовини з Київським національним торговельно-економічним університетом щодо того, що їхні спеціалісти з нових напрямків підготовки можуть прийти працювати до нас. Ясно, ми не могли дати їм квартири, але ми маємо облаштований гуртожиток. Потім ми пішли далі: за допомогою нових приміщень, які нам дала міська і обласна влада, - на Корятовича, на Православній Набережній, на Коритнянській, - відкрили новий навчальний заклад, який готує спеціалістів і бакалаврів, - Ужгородський навчальний центр Київського національного торговельно-економічного університету. Цей заклад повторює спеціальності технікуму. Нині на столі у міністра освіти і науки є документ про зміну статусу технікуму і центру – на коледж і на інститут.

- Міністр Табачник оголосив про оптимізацію навчальних закладів. Що скажете з цього приводу?

- Таку політику схвалюю. Навчальний заклад не може знаходитися у маленькому дитсадку чи у квартирі. Це штампування і видача дипломів за гроші. У нас – високий рівень викладання, сучасна матеріально-технічна база.

- Чи маєте наступника?

- Років сім тому оголосив ім'я наступника. На превеликий жаль, він поїхав працювати в Адміністрацію Президента. І наразі я без наступника. У нас працює дуже багато хороших людей, які достойні продовжувати традиції технікуму. І я вирішив зробити так, як мій попередник. Андришин казав: "Я не буду вам суддею, кого оберете, той і буде директором".

Я був учителем, хоча і досить активним. Іван Михайлович каже мені, аби я подавав свою кандидатуру на посаду директора. Я йому став говорити, що у боротьбі із заучем і завідуючим відділом програю. Він мене запевнив: "Не програєш". Я підготував серйозну програму. За кілька днів запитую у нього, чи прийде на голосування. Він каже: "Я – ні". Я здивовано: "Чому?". "Бо ви для мене всі однакові, я вас всіх однаково люблю – і тебе, і зауча, і завідуючого". Я був у шоці, але задкувати не став. І – виграв.

- Запланувала з Вами інтерв'ю ще п'ять місяців тому. Не можемо зустрітися з Вами, бо Ви часто у закордонних відрядженнях. Скажіть, будь ласка, що ці відрядження приносять корисного для технікуму?

- Наш технікум має добру співпрацю із навчальними закладами сусідніх держав, зокрема Словаччини, Угорщини, Румунії, Польщі, Австрії, Німеччини. Коли ми їдемо до колег, які готують такі ж кадри, як ми, то беремо від них найліпше, дивимося, які навчальні плани у них є, як організований навчальний процес.

- Охоче діляться досвідом?

- Думаю, що так. Європа розуміє, що рано чи пізно ми вступимо в ЄС, і Україна має відповідати європейським нормам.

У багатьох кабінетах ми встановили апаратуру, комп'ютери, ноутбуки. Сьогодні значення комп'ютера не в тому, аби навчитися друкувати, пересилати листи по Інтернету. Суть полягає в тому, аби комп'ютер відігравав роль навчання. До прикладу, захворів викладач, прийшов на заняття інший, включив комп'ютер і проводить урок, ясна річ, якщо – спеціаліст у цьому ділі.

Під час відвідання одного навчального закладу в Чернівецькій області я побачив обшарпані стіни, поломані підлоги і масу техніки. Кожен викладач володіє комп'ютером і може його застосовувати на заняттях. До того ж володіє всіма різновидами техніки.

І ми поставили перед собою завдання: кожен кабінет оснащати сучасною технікою. У нас є кілька інтерактивних дошок. Якщо її нормально завантажити, то викладач може дуже швидко викладати і не треба йому малювати крейдою - відпадає багато непотрібної роботи.

"У нас є Петри у чотирьох поколіннях"

- Петре Петровичу, Ви справляєте враження людини впевненої у собі, оптимістично налаштованої, у Ваших руках робота "горить". Звідки у вас ці якості?

- Мій батько упродовж багатьох років працював на керівних посадах: спочатку був головою сільського споживчого товариства, потім – заступником голови районного споживчого товариства, у 53-му за закликом Хрущова "Місцеві кадри – на село" тата призначили директор радгоспу в рідному Буштині. Він з маленького господарства зробив багатогранне мультигосподарство, власним прикладом показував, як треба робити, як треба берегти і примножувати народне добро. Це перейняв і я.

Я закінчив історичний факультет, але, ставши до роботи в Ужгородському комерційному технікумі, де основою є економіка, вирішив продовжити навчання – вступив на економічний факультет. Це мені дуже допомогло, коли я став директором технікуму. Відповідна освіта дала мені не тільки знання, а і впевненість. Коли мене обрали директором, то я знав, що треба робити. З того часу і донині роблю так, як робив мій попередник: нікого не принижую, намагаюся всім допомогти, зокрема нашим пенсіонерам, створюю належні умови праці для колег і студентів. Відколи я директорую, в технікумі не було жодної скарги ані на мене, ані на колег. Це заслуга не тільки моя, а й усього колективу. Ми називаємо себе єдиною великою родиною, яка має перед собою ціль – підготувати хороших освічених спеціалістів, добросовісних людей, якими можна гордитися.

- Ваш батько – старожил.

- Скоро йому виповниться 94. Живе у рідному Буштині, ґаздує, садить, вирощує городину, косить, корову утримує. Моя сестра Люба приходить йому допомагати.

- Нівроку. Ви успадкували від батька міцне здоров'я?

- Подивимося. Мені буде лише 63.

- Ви народилися 2 серпня. За народними звичаями, мали б носити ім'я Іллі пророка.

- У нашому родові склалася традиція – хлопців називати Петрами. У нас є Петри у чотирьох поколіннях – батько, я, син, онук.

- Будь ласка, розкажіть про маму.

- Моя мама Василина Михайлівна була вправною куховаркою, яку завжди запрошували готувати страви на весілля, хрестини, на інші свята та гостини. І я завжди був при ній, дивився, як вона готує. І так сталося, що коли не було мами вдома, я пробував сам готувати найпростіші страви. А потім став працювати в Ужгородському технікумі радянської торгівлі, де є відділення технології приготування їжі, і вже я дивився, як це роблять фахівці.

- Чи готуєте вдома?

- Від процесу приготування їжі отримую велике задоволення. Люблю готувати і їсти токан з бринзою та шкварками, мачанку, банош, деруни. Готую дуже смачний боґрач. Часто з колективом виїжджаємо на природу, і хоча я директор, але біля 50-літрового казана з варіхою я.

"Я завжди працював на двох роботах, ночами підмітав під'їзди, але ніколи не плакався на життя"

- Коли заробили перші гроші і на що їх витратили?

- Після 8-го класу під час літніх канікул працював у радгоспі помічником у слюсарній майстерні. Заробив 55 рублів, за них купив велосипед. Під час університетських літніх канікул їздив у Казахстан, у Сибір у складі будівельного загону. Зароблені гроші пішли на перший внесок за кооперативну квартиру.

 - Чим можна довести Вас до сліз?

- Коли померла мама, то плакав. Під час перегляду історичних та драматичних фільмів часто плачу.

- Ваше життєве кредо.

- Робити чесно, робити добросовісно, робити добро людям, старатися не робити зло, погане. Прощати.

- У Вас дуже багато нагород. Яка найдорожча?

- Чесно кажучи, приємні всі. Українська Академія наук нагородила мене Золотою медаллю Платона, на якій викарбовано "Через терни – до зірок", за створення нового навчального Центру.

- Секрет успіху Петра Гаврилка. Якими якостями, на Вашу думку, має бути наділена успішна людина?

- Трудолюбивість, цілеспрямованість – це насамперед. Ставлю перед собою ціль і йду до неї. Я роблю все для того, аби заплановане втілити в дію. Мої методи добрі, ніякого крику.

- Як би Ви сказали про себе як про людину, про роль у суспільстві та на землі?

- Упродовж усього життя стараюся робити чесно, не перекладати роботу на інших. Я завжди працював на двох роботах, ночами підмітав під'їзди, але ніколи не плакався на життя, на долю, хоча було всяке – дітей багато, жити ніде, п'ять років ми із сім'єю жили по квартирах, потім отримали кооперативну. Чесно кажучи, упродовж 22 років у повній відпустці, а це 56 днів, не був. Найдовша моя відпустка – 10 днів.

Я – трудоголік. Мій тато розпочинав роботу о шостій, а я – о п'ятій. Підйом і - дві години пишу, бо у цю пору мені пишеться найкраще. Ось тут готова до друку 15-а моя книга, - виймає з папки кіпу паперів. - "Географія туризму України" - така її попередня назва. Подібної книги в Україні нема. До неї вміщено про всі туристичні об'єкти України.

- Знаю, що Ви дуже гордитеся своїми дітьми та їхніми успіхами. Назвіть усіх.

- Діти – це радість. Мої діти – також працьовиті, гарні фахівці. Галина, оперна співачка, недавно народила дівчинку. Якраз завтра їду до неї у Швейцарію, там вона живе із сім'єю, її чоловік – посол України у Швейцарії. Юліана - депутат Ужгородської міської ради. Петро – заступник генерального директора "Укрнафти" по Закарпатській області. Мар'яна – кандидат наук, викладач ЗакДУ. Василь – бізнесмен. Таня працює адміністратором готелю "Богольвар". Леся – учениця Ужгородської лінгвістичної гімназії.

Я дідусь уже семи онуків. Найстарший Петро керує господарством готелю-ресторану у Виноградові. Віктор і Юліан – майбутні юристи, навчаються у Карпатському університеті імені А.Волошина. Даринці – чотири роки, Шарлоті – 2,5, Тимуру – 1,5. Наймолодша – Олександра, народилася 21 травня.

Фото з архіву Петра Гаврилка

Теги: Гаврилко, технікум

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати