Історія родини кубанських емігрантів у Чехословаччині та на українському Закарпатті

Він народився в станиці Кисляковській (нині Кущівського району), навчався в Києві та Москві, отримав диплом агронома-тваринника. Працював в Могильовській губернії і Середній Азії. З початком Першої світової війни мобілізований в армію, воював на кавказькому фронті.

Під час Громадянської війни брав участь у білому русі. Після його поразки, як і багато кубанців, опинився в еміграції в Чехословаччині. Оселився в Ужгороді, нинішньому центрі Закарпатської області України, а тоді - центрі Підкарпатської Русі в складі Чехословацької Республіки.

В Ужгороді Є. Луговой (цікаво, що з прийняттям у 1931 році чехословацького громадянства друга частина прізвища "Федосєєв" зникла) вів широку просвітницьку роботу серед селян: він організував для них сільськогосподарські курси (програма курсів включала 13 предметів і практичну роботу з мікроскопом і т . д.), написав ряд спеціалізованих книг по тваринництву, птахівництву, луківництву.

Є. Луговой був членом Союзу російських агрономів в Чехословаччині, Почесним членом сільськогосподарського товариства Ужгородського округу. Їздив до Польщі, Австрії, Франції для закупівлі племінної худоби для поліпшення породного складу худоби в краї.

В Ужгороді Євген Луговой одружився на Маркеті-Алоїзі (Маргариті) Краль, уродженці Відня моравського походження, що опинилася в Чехословаччині після розпаду Австро-Угорщини. 11 лютого 1930 в сім''ї Лугових народився син Олексій. За спогадами Олексія Лугового, в їхній родині говорили на двох мовах: з батьком по-російськи, а з матір''ю - по-німецьки.

1 листопада 1938 Ужгород був переданий Угорщині, і Є. Луговой як чехословацький держслужбовець переїжджає жити в м. Севлюш, що залишилося у складі Підкарпатської Русі (нині - м. Виноградів Закарпатської обл. Україна). Виразно проукраїнська лінія нового автономного уряду Підкарпатської Русі, з грудня 1938 офіційно званої Карпатською Україною, не подобалася Луговому-старшому, і він вирішує перебратися до Чехії.

Дружина і діти залишалися в Севлюші до моменту повної окупації Карпатської України Угорщиною у березні 1939 року, після чого вони повертаються до Ужгорода. Під час літніх канікул Маргарита Лугова отримує дозвіл переїхати з дітьми з Угорщини до чоловіка в Чехію, яка стала на той час німецьким "Протекторатом Богемія і Моравія".

Під час війни Євген Луговой працює агрономом, а після її закінчення стає керівником відділу в міністерстві землеробства Чехословаччини. У цей час він захоплюється полюванням, а також за родом діяльності часто відвідує сільськогосподарські виставки.

В цей же час Євген Луговой, котрий двадцять років тому втік від більшовиків, став подумувати про повернення в Радянський Союз. Як згадує Олексій Луговой, його батько, як і більша частина російської еміграції, перебував під впливом патріотичної ейфорії і агітації радянських емісарів, що схиляли колишніх співвітчизників до повернення в СРСР.

Вони подають запит на отримання радянського громадянства. У серпні 1948 року з першим транспортом репатріантів сім''я Лугових переїжджає до Ужгорода, що став на той час радянським. Там Євген Луговой працює озеленювачем доріг, читає лекції з тваринництва в Ужгородському університеті, бере участь у створенні університетського ботанічного саду.

У 1957 р. з метою поліпшення матеріального добробуту сім''ї Олексій Луговой їде до Якутська, де організовує кафедру тваринництва на сільськогосподарському факультеті місцевого університету. Вийшовши на пенсію, він повернувся до Ужгорода, де і помер в 1965 році.

На Кубані ні Євген Луговой, ні його син Олексій більше ніколи не були, але зі своїми кубанськими родичами Олексію вдалося випадково зустрітися в 1950-і роки, коли він працював в Астраханському заповіднику. Там він зустрів чоловіка на прізвище Федосєєв, який виявився його двоюрідним братом, племінником батька.

Цікаво, що, як і у випадку з Євгеном Луговим-Федосєєвим, його братові, що залишився в Росії, залишили тільки одну частину їх подвійного прізвища, але в цьому випадку - Федосєєв. Чи залишилися в Кисляківці родичі і чи збереглися якісь старі могили його предків, Олексій Євгенович не знає ...

P.S. Автор дякує Олексію Луговому за інформацію та надані фото та копії документів.