Петро Гойс: «Журналіст, в першу чергу, має бути нормальною людиною»

Див. першу частину: Петро Гойс: "Черпаю інформацію з інтернету"

– Чому у Закарпатті досі немає повноцінного інформагентства?

– Мені й самому дивно. Можливо, через політичну ангажованість.

– Чому у Ратушняка нема власного інформаційного агентства? Крім канала, у нього є все – низка газет, сайтів.

– З тієї ж причини. Сергій Ратушняк повинен усвідомлювати, що це має бути незалежне інформаційне агентство, без політичної мотивації. Якщо він це зрозуміє, то ресурси для створення у нього й справді є.

– Що таке закарпатська журналістська "тусовка" і чи вважаєте Ви себе її членом?

– Тусовка є. Як не парадоксально, але журналісти з видань, засновники яких є страшенними політичними опонентами, дружать між собою. Багато для цього зробив і робить Ужгородський прес-клуб, куди всі люблять приходити, де постійно журналісти святкують новий рік чи інші свята.

Інший момент – це активна міграція журналістів з видання у видання. Є навіть журналісти, які працюють відразу на декілька опонентних видань. Під псевдо. У нас таке є, та я не хочу відкривати імен. Бувало, що "РІО" верстала людина з конкурентного видання, бо наш співробітник раптово захворів. Так само ми доставляли чужі газети, чи ділилися газетною плівкою.

– Що для Вас Facebook, адже за рік закарпатська журналістська тусовка перемістилася саме туди? Використовуєте його, як журналіст-редактор, чи як блогер?

– Я не блогер. Якщо подивитися на список моїх друзів у Facebook, то там багато журналістів. Вони час від часу публікують в мережі інформацію, яку і ми в редакції використовуємо. Facebook я використовую як певну соціологічну вибірку, особливо коли мені треба дослідити погляду на певні речі.

– Є ЗМІ, в яких забороняються соціальні мережі. У "РІО" відкритий доступ?

– Звичайно, всі користуються. 60% робочого дня мої журналісти сидять в мережах. Я до цього ставлюся спокійно. Тим паче, що деякі матеріали з'явилися саме завдяки спілкуванню в соціальних мережах: "Вконтакте", "Одноклассники", Facebook.

– Окрім Facebook, де ще у Вас є профілі?

– В "Одноклассники", "Вконтакте", "Мой мир", Twitter, який я використовую тільки для реклами статей, Livejournal, куди я рідко пишу, але багато там читаю інших.

– На книги часу вистачає?

– Звичайно.

– Класика, чи щось сучасне?

– Я читаю сучасних українських письменників.

– Наприклад?

– Читаю усе, що виходить: Любка Дереша, Ларису Денисенко, Світлану Поваляєву, Сергія Жадана та інші. Більшість з них у мене в друзях на Facebook.

– Яку книжку Ви поклали б на робочий стіл випускнику журфаку, якому треба перебороти бар'єр між скутістю академічних знань і сучасними вимогами до журналіста?

– Зараз подивлюся... (встає, йде до полиці з книгами) Ця книга називається "Новое время".

Її автор – Тетяна Рєпкова – читала нам майстер-клас в рамкам програми IREX pro Media, опісля видала цю книгу.

– Даєте її читати?

– Дуже рідко (посміхається)

Випускникав радив би почитати Хемінгуея "По кому дзвонить дзвін", Маркеса "Сто років самотності".

Є модні письменники, яких я не радив би читати. Той же Коельйо. А от Річарда Баха – обов'язково.

– Говорячи про творчість, відомий український режисер Андрій Жолдак звертає увагу на енергію людських афектів. На Вашу думку, чи справджується це і щодо журналістів, як людей творчих?

– Журналіст, в першу чергу, має бути нормальною людиною. Журналіст не має права на збочення. При тому, що сучасний читач – свідомий, споживає інформацію вкрай вибірково, ЗМІ досі залишаються потужним маніпулятором. Тому медійники повинні бути адекватними, а надто продукту, який виробляють. За межами редакції – ким завгодно.

– А як же творчість?

– Більше роботи з текстом, заголовками, структурою матеріалу, першими та останніми реченнями абзаців.

– Назвіть 5 рис сучасного журналіста?

– Коли приймаємо когось нового на роботу, мене не цікавить, як добре він пише. Головне – вміння здобути інформацію у відведені строки. Це по-перше.

По-друге, бути хранителем стилю видання, в якому працює журналіст. По-третє, елементарна грамотність. У нас є коректор, але якщо сама по собі людина безграмотна, то навряд у неї є відчутний інтелектуальний запас для серйозних публікацій. По-четверте, оперативність. І по п'яте, вміння працювати з технікою. Конвергентність – це сучасний вимір розвитку ЗМІ. Сьогодні вже не можна бути просто спортивним журналістом: піти на матч, написати замітку. Ти повинен також зняти короткий відеоролик чи фоторепортаж, завантажити їх на сайт. І це повинен журналіст робити сам, а не тягати з собою фотографа чи оператора.

Крім того, сучасні журналісти повинні використовувати різні інструменти, аби залишатися у контексті. Вони мають бути як пчілки, а не сидіти в офісі та робити одну сторінку цілий тиждень.

– Щоб Ви побажали закарпатському телебаченню, щоб Ви почали його дивитися, закарпатській пресі, щоб почали її читати, а не тільки перелистувати, закарпатським сайтам, щоб Ви читали тільки їх?

– Телебаченню не можу нічого побажати, для мене це велике зло. Воно як наркотик, а я є людиною, і не терплю залежність. Хіба що від кави.

Газетам бажаю не бути сильно заангажованими, знати свого читача, і готувати матеріали саме для нього, а не для засновників.

Закарпатським сайтам – мати власний характер і душу. Знову ж таки, думайте про читача, про його настрій, інтерес, про те, чому він повинен читати саме Вас, а не когось іншого.

Теги: Гойс, журналіст, Ратушняк

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати