Закарпатські журналісти з Владикою Міланом здійснили Прощу радості до Словаччини (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Уже 12 років підряд чотири  раз на рік село стає центром молодіжних зібрань. Знаходиться 4-тисячний населений пункт всього за 10 км від с.Сторожниця та за 20 км від пункту пропуску Ужгород-Верхнє Німецьке. Приводом для такого паломництва молоді є трагічна подія далекого 22 листопада 1944 року, коли радянський воїн при спробі зґвалтування застрелив на очах у батька 16-річну дівчину. Обравши  смерть замість безчестя,  Анна Колесарова стала прикладом жіночої чистоти для сучасної словацької молоді.

За словами Владики Мілана, під час визволення словацьких земель радянськими військами близько 200 тисяч жінок та дівчат було зґвалтовано воїнами-визволителями. Ці факти раніше замовчувалися, але у людській пам'яті вони живуть болючими спогадами.

 "Шлях Радості" - так називається 3-ох денний фестиваль, організований католицькою церквою, що збирає молодь віком від 15 років для духовного самовдосконалення, щоб навчити шанобливо ставитися до жінки, її призначення в житті та розповісти, як важливо зберігати чистоту до шлюбу та цінувати себе. Захід проходить на базі духовного центру "Домчек" (Domcek)

За словами о. Павола Гудака, директора "Домчека", крім щоденної роботи, центр організовує 10 молодіжних зустрічей на рік. Чотири з них це Прощі Радості, які проходить щорічно  кожної пори року і присвячені пам'яті Анки Колесарової. Оскільки збирається дуже багато молоді, то доводиться орендувати приміщення школи у сусідньому селі Павловце над Угом. Там протягом трьох днів молодь різних конфесій (у селі є римо-, греко-католики та реформатори) і з різних міст проводить зустрічі, молитви, служби, готують доповіді, працюють у тематичних  секціях.

Травневий зліт під гаслом "Любов стерпить все"  зібрав більше п'яти сотень дівчат та  хлопців, які розбилися на 42 загони по 8-10 чоловік. Кожен загін мав свого модератора і свою тему для обговорення. Важливо, що сюди приїжджають навіть цілими сім'ями (загалом учасників може бути і до 5 тисяч). Тут підіймають хвилюючі для кожного питання і знаходять обґрунтовані відповіді. І все проходить в невимушеній радісній атмосфері: лунають  веселі пісні у супроводі цілого вокально-інструментального ансамблю із волонтерів та сотні молодих ніг витанцьовують бельгійський танець. Треба віддати належне й організації заходу. Всі приїжджі забезпечені ночівлею та харчуванням, всюди панує порядок.

Кульмінацією "Шляху Радості" стала піша проща до могили жертви святої чистоти (так записано у метриці) Анки Колесарової. "Краще померти, ніж вчинити гріх", - гласить надпис на могильній плиті, змушуючи задуматися над власним життям. Тричі проказуємо молитву "Радуйся, Богородице": за дар мудрості знайти власне покликання, за дар чистоти та дар живої віри, і прямуємо до пам'ятника, що символізує чистоту, роботи скульптора Мар'яна Урбана. Дівчина із білого каменю, із серця якої розквітають квіти і  стеляться додолу, постала напроти цвинтаря у 2002 р. Із  тих пір тут декламують вірші про жіночу красу і чистоту. 

Діяльність духовного центру у селі Висока на Угом є прикладом плідної співпраці церкви з молоддю. Спочатку приміщення орендували, а 7 років тому викупили і добудували. Щотижня до церковного будинку  приходить 100-150 людей, переважно це діти з гімназій та ліцеїв. Принцип будинку для духовних вправ: "Молися і працюй". Як розповів 18-річний Янчик, допомагаючи зводити стіни "Домчека",  він разом із своїми двома братами здобув тут свою майбутню професію будівельника. Тепер вони мають власну фірму. Тут навчилася куховарити і їхня сестра.  Гарними вітражами прикрашені вікна будинку – це роботи юної художниці Моніки. 

Як розповів учасник молодіжного збору о. Мартин Дюрачек, духовний наставник пасторального центру університету Матея Бела у Банській Бистриці, де, до речі у свій час 2 роки настоятелем був  владика Мілан, зростаючий інтерес молоді до церкви та сприяння університетів дало можливість відкрити при словацьких вишах спеціальні духовні центри, де проводяться лекції, дискусії, зустрічі студентів, організовуються спортивні змагання. Такі  центри є і в Братиславі (працює 4 священників) та Кошицях (5 священників). 

На жаль, на Закарпатті така форма роботи церкви з молоддю тільки починає набирати обертів, хоча до приходу радянської влади у наш край, території сучасної Словаччини входила до складу Мукачівської єпархії.. Після другої світової війни, коли територія Мукачівської єпархії перейшла до СРСР, Пряшівська єпархія стала об''єднувати всіх греко-католиків Чехословаччини.

Після приходу в ЧСР  до влади комуністів на церкву посипалися репресії. У квітні 1950 року після так званого "Пряшівського собору" було підписано документ про ліквідацію греко-католицької церкви і перехід у православ''я. У 1968 році на хвилі Празької весни греко-католицька церква була легалізована. Після  створення у 1992 р. окремих Чеської і Словацької республік, остання взялася повертати греко-католикам церкви, які належали їм до 1950 р. Держава  виділяла гроші православним громадам на будівництво нових храмів. Такої проблеми з поверненням греко-католицьких церков як в Україні, зокрема на Закарпатті, словацькі вірники не відчули.

Теги: Проща радості, Владика Мілан

8 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати