Закарпаття: Почувати себе «чужим» із хорошою зарплатою краще, ніж виживати «своїм»?

І це не мистецький твір, а жорстока реальність. За неофіційними даними, кожен четвертий закарпатець вимушений їхати працювати за кордон. І дуже багато людей, на жаль, живими не повертаються. Поряд із монументом мешканці Колочави встановили стелу з понад сотнею імен тих односельців, які загинули на заробітках. Про те, чи варто їхати з країни у пошуках кращого життя і що наразі турбує закарпатців, нам погодилися розповісти ужгородці.

Ольга ЖУЙКО, працівниця розважальної індустрії (за кордоном живе сім років):

— Уперше я поїхала працювати за кордон до Словаччини. Згодом мені довелося працювати в Чехії, Швейцарії, Німеччині, Люксембургу та Австрії. Поживши і побачивши, як живуть люди у розвинених європейських країнах, я вирішила будь-що залишитися в Європі. Я дуже сумую за своїми рідними, які живуть в Ужгороді, однак жити в Україні просто не зможу. І не те, що не хочу, я не знаю як. Ціни в магазинах надзвичайно високі, а зарплати українців дуже малі. Останні два роки я живу у Відні, й маю можливість порівняти умови життя австрійців і українців. Ціни на фрукти й овочі в Австрії значно нижчі, ніж в українському супермаркеті, молочні й м'ясні продукти коштують приблизно однаково. Але величезна різниця у зарплаті: в Україні мінімальна ставка складає близько 900 грн., в Австрії у десятеро більша — понад 900 євро. Заробітна плата середнього класу складає 1100—1200 євро. Цих грошей вистачає абсолютно на все. Натомість я дивуюся, як українці можуть прожити місяць за 100 євро, і без заборгованостей за комунальні послуги! Це фантастично. У нашій країні не вміють цінувати робочу силу, тому багато людей і їдуть на чужину. Ставлення до українців усюди різне, однак почувати себе "чужим" з хорошою зарплатою все ж краще, ніж виживати "своїм".

Найбільша моя радість пов'язана з тим, що вперше за останні роки я змогла приїхати на кілька місяців додому. Бути поряд із рідними — це найбільше щастя, адже я за ними дуже сумую. Однак повертатися в Україну я не хочу, адже працюючи в Австрії, я хоч якось можу допомогти своїм батькам.

Аліна ТРИКУР, вихователь-методист ужгородського ДНЗ:

— Як працівника освіти, мене дуже хвилює низький рівень оплати праці вихователів та педагогів. До наших професій керівництво країни ставиться зневажливо, неадекватно оцінює нашу роботу. Хоча саме ми формуємо майбутнє нашої країни. Щодня вихователь проводить по 2 —3 заняття для 23 — 25 дітей, готує допоміжні матеріали, витрачаючи на це купу часу. А що отримує? Майже нічого, особливо молодий вихователь — усього 800 гривень. Звичайно, гроші це не головне, але як молодій сім'ї вижити за такий мізер, коли щодня ростуть ціни на продукти харчування й комунальні послуги? Ось чому й назріває проблема дефіциту молодих вихователів та вчителів, адже колишні студенти педагогічних вишів хоч і хочуть, але не йдуть працювати у навчальні заклади. Геть протилежна ситуація в розвинених європейських країнах, де існує здорова конкуренція за робоче місце педагогічного спрямування. Там вихователь отримує гідну зарплату, до того ж забезпечений усіма державними гарантіями. Всі садочки в більшості європейських країн повністю забезпечені необхідними предметами: від меблів до гігієнічних засобів. А в нашій країні навіть на елементарне доводиться збирати гроші в батьків. Також, перебуваючи у "середині демографічної ситуації", важко не помітити той факт, що багато молодих батьків хочуть народити другу дитину, але через невпевненість у завтрашньому дні не наважуються це зробити.

Що мене найбільше тішить, так це мої вихованці. Й неправі ті, хто каже, що сучасні діти невиховані й егоїстичні. Насправді вони чуйні, й розвиваються в ногу з науково-технічним прогресом. Звичайно, багато залежить від середовища, в якому виховується дитина. Саме батьки найбільше формують її особистість. Також у світлі останніх подій на Близькому Сході й відзначення Дня Перемоги хочу зазначити, що ми щодня повинні дякувати Богові за те, що не знаємо слова "війна".

Вероніка БРУДКА, студентка, авторка автентичних прикрас і одягу:

— У першу чергу, як студентка я дуже засмучена тим, що з освітою в країні чимраз гірше. З цим Болонським процесом викладачі ради не можуть дати, що вже про нас казати. Дуже мало в нашій країні й якісної літератури для наукових робіт. Ось і зникає бажання "гризти граніт науки". В мене вже третій рік таке враження, що я конкретно марную найкращі роки в університеті. А не залишиш, бо вже стільки терпіла, та ще й я на платному — і грошей шкода. Офіційно на роботу не влаштуєшся, бо вряди-годи й на парах треба з'явитися, а неофіційно трохи пробувала підробляти, але ставлення до тебе на таких підробітках, як до третього сорту.

Також я ненавиджу насильства над тваринами. В Ужгороді навіть притулку немає, собак отруюють прямо на вулицях, їх б'ють деградовані підлітки, а коли заступишся за довірливу тварину, то й тебе закатують.

Щодо хорошого, то я дуже люблю закарпатський діалект і вважаю, що з цього треба зробити своєрідну цікавинку для туристів. Дуже радію за те, що в нас є такі люди, котрі вміють привабити туристичний потік і долають усі перешкоди, роблячи місто ефектнішим і цікавішим. Цього року я навіть візьму участь у параді наречених. Сподіваюся, буде весело.

Валентин КУЗАН, музикант, письменник, фотограф, учасник неформального літературного об'єднання "Ротонда":

— Добре, що я живий, що в мене така чудова сім'я, що є де жити й що їсти, що дах не протікає, що руки-ноги цілі, що голова варить, що пишеться, твориться, і декому це до вподоби; що батьки живі й що в мого сина живі дві прабабусі й прадідусь. Я радію, що вдається бути в доброму гуморі попри неприємності, які бувають іноді, що розумію деякі важливі речі в житті, що не вимагаю, не горджуся. Класно, що в мене такі файні друзі, що отримав саме таке виховання й що навчився робити декілька речей досить цікаво (принаймні, це приносить мені задоволення). Радий, що отримую задоволення від життя.

Погано, що є агресивні люди, які не приймають принципу світової гармонії в свої душі (що віддаєш світові, те отримуєш). Погано, що існує голод, від якого гинуть ні в чому не винні люди. Обурює тупість, яка призводить до війн. Обурює неприйняття певними людьми високого й любов до низького.

Закінчу на доброму: добре те, що свій світ (те, що навколо тебе) можна змінювати, навіть творити своїми руками.

Теги: заробітчани, робота, заробітки

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати