День міри з вурдою на вустах. Карпатські вівчарі вирушили на полонини

Благословення від святих отців

На полонини вівчарів, де вони проведуть понад три місяці, проводжають із почестями. Дотепер зберігся звичай проводити міру - день, коли власники овець приганяють їх на одне поле для здоювання. За кількістю здоєного молока визначається обсяг сиру та бринзи, що їх ватаг мав передати власникові вівці з полонини. Щоб це дійство запам'яталося, сільські газди несли з собою щедрі пригощання, разом із вівчарями співали й танцювали. День міри перетворювався на свято.

Свято проводів на полонину в багатьох куточках Закарпаття має підтримку влади, яка залучає до його проведення народних майстрів, працівників культури, торгівлі. У селищі Дубове Тячівського району за часів української незалежності таке свято цієї суботи пройшло вдесяте. Щоправда, якщо раніше його йменували днем проводів тваринників на полонини, то тепер воно отримало цілком нову назву - "Полонинська хода". Її учасники сформували красно вбрану колону, в якій попереду на прикрашених червоними китицями конях - юнаки, а за ними на підводах - вівчарі разом із колективами художньої самодіяльності, окремими виконавцями, усіма тими, хто спромігся на такий транспортний засіб. Перед початком руху колони господарі літніх полонин - вівчарі - отримали благословення. У Дубовому, де проживає понад 10 тисяч люду, діють аж чотири православні храми.

У подарунок телевізори, а в лотерею - коні

Захоплені погляди тисяч дубівчан і гостей селища зустріли колону на стадіоні. Тут відбулося урочисте відкриття свята, на якому голова Тячівської райдержадміністрації Михайло Шелевер, голова районної ради Михайло Данилюк побажали вівчарям і їхнім помічникам щасливого полонинського літування. Районне керівництво відзначило грамотами і подяками майже два десятки вівчарів, а спонсори вручили їм подарунки - телевізори. Втім, найціннішим подарунком у цей день стала п'ятірка коней, яких із півсотні присутніх вівчарів розіграли в лотерею.

Відтак запалала полонинська ватра, яка символізувала початок сезону випасання овець на полонинах. Увага гостей перекинулася в кошару, де одні вівчарі здоювали тварин, а інші виготовляли з молока сир і бринзу. Втім, ще перед початком свята ці поживні продукти були розкладені на пишно вбраних столах. Будз сиру, бринза і, нарешті, така вишукана страва, як вурда (продукт повторної переробки овечого молока, що виготовляється в незначній кількості) були загальнодоступними. Якщо не купити, то хоча б спробувати їх міг кожен.

Ці продукти надходитимуть з полонин уже через кілька днів, коли полонинники почнуть випасати овець на молодій паші. В перші два-три тижні вони випасатимуть тварин у нижньому та середньому поясах гір. До полонинських стійбищ дійдуть тоді, як там з'явиться повноцінний трав'яний покрив.

- Наша робота вимагає і великих сил, і майстерності, але нею все ще займаються з півсотні односельців. Вони її просто люблять, - розповідає старший ватаг Михайло Декет. Останні два десятки літ зі своїх 56 він постійно проводить у полонині, очолює гурт із п'яти вівчарів. За ними закріплена полонина Бедевельська. Цю справу полюбив і один із Михайлових синів: доставляє отримані вівчарями продукти в село. Заробіток не бозна-який, адже за шестимісячну працю (половину часу проводять на полонині, ще стільки ж - унизу) отримують 17-20 тисяч гривень. Однак приваблює те, що їхня робота оплачується повністю і без затримок. Сільські газди, приходячи в гори по сир і бринзу, мають за обов'язок доставляти полонинникам продукти харчування.

У полонинників є своя управа

У Тячівському районі діє єдина в області полонинська управа. Утворена рішенням районної ради, діючи відповідно до програми, вона цьогоріч відзначає 11 років. Перші два роки працювали за "дякую". Нині її очільник Михайло Бігунець, а також бухгалтер, спеціаліст галузі і водій отримують заробітну плату. Основним завданням управи є впорядкування діяльності на полонинах, які залишаються у власності держави, укладання договорів орендної плати за їх використання. Плата символічна - всього 3 грн 75 коп. за гектар протягом усіх трьох місяців.

- Вівчарство потребує державної підтримки, - розповідає голова полонинської управи М. Бігунець. - Нині в індивідуальних господарствах і у фермерів утримується далеко не та кількість овець, що була за колгоспно-радгоспної системи, - значно менше.

До початку 90-х років минулого століття в господарстві "Радянські Карпати", яке очолював Михайло Юрійович, утримували 6800 овець, ще чимало їх було в обійстях селян. Тепер і в Дубовому, і загалом по району чисельність поголів'я майже втричі менша, частина полонин зовсім не використовується. Це означає, що резерви для підвищення продуктивності вівчарства залишаються незадіяними.

І держава у підтримці вівчарства вагомого слова ще не сказала, переконаний голова полонинської управи. Насамперед це стосується закупівлі вовни, яку нині полонинники збувають за майже символічною ціною 5-7 гривень за кілограм. Вона йде на ліжники, інше ткацтво, яке виготовляється в домашніх умовах. А от закупівель для промислового використання вовни в Україні не здійснюється. При тому, що попит на вовняні вироби зростає, практика закупівлі за кордоном цієї сировини, як і готових виробів, вельми турбує.

З розмов із вівчарями і фахівцями галузі зрозуміло, що вони очікують і більш послідовних дій із боку держави в наданні дотацій на продукцію вівчарства. Ще однією причиною, яка змушує нинішніх господарів оминати полонини, є бездоріжжя в горах. Воно ускладнює доставку тварин до стійбищ і продукції вівчарства на низину. Мали б поліпшити і побутові умови для полонинників. "Але це не означає, що ми змирилися. Навпаки, працюємо над усуненням недоліків спільно з владою, поступово рухаємося вперед", - додав М. Бігунець.

Свято в Дубовому, що супроводжувалося концертом і розвагами, тривало допізна.

Теги: вівчарі, вівці, полонина

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати