Велика війна і «три Перечина» мого прадіда Михайла

Джерелом оповіді є бабуся, а об'єктом – чоловік, доля якого була тісно пов'язана з Великою війною – мій прадід Михайло Телега. Він мав особисте і часом неоднозначне ставлення до речей, які зараз є своєрідними трендами в суспільних дискусіях напередодні 9 травня...

Прадід Михайло (1908 року народження) зустрів війну під Берліном. Хату треба було добудувати, півтора річну донечку - чимось годувати, а тому, як тисячі підкарпатців поїхав він на заробітки. Отже, в 1938 році виїхавши з "першого" Перечина він опинився на кофейній фабриці "Cathreiner" в передмісті столиці Третього Райху. Німці платили добре, висилав додому гроші, за які можна було щомісяця купляти по корові. Почувши звістку про початок війни у вересні 1939 року прадід поспішив додому. "От часи настали", - напевно подумав він:  "Виїхав з Перечина чеського, а повернувся в мадярський". Помолившись за двох двоюрідних братів, розстріляних  17 березня 1939, приступив Михайло Телега до розбудови власного мирного життя у "другому" Перечині. На привезені з Німеччини гроші купив невеличку хату в селі Порошково, переобладнав її на пекарню і почав пекти хліб. Отримував замовлення навіть від штабу угорських гонведів, які за словами бабці були розквартировані десь в районі Шипота і раз у кілька днів приїздили на возі за хлібом. У 1941 Королівство Угорщина вступило у війну з Радянським Союзом. Хвиля мобілізації докотилася і до мого прадіда, але в армію його не взяли (мабуть за станом здоров'я). Натомість, пекарню забрали, а Михайла відправили у трудовий табір в Сейкешфегервар на мідні рудники. Влаштувався на кухню, пік хліб. Пробув там до березня 1945, коли Будапешт уже практично взяла Червона Армія. Разом з п'ятьма перечницями, прив'язавши до тіла якомога більше буханок хліба, вирішили втікати додому. Нелегкою була дорога: основна перешкода Дунай, крига вже сходить, а мости всі підірвані. Один з перечинців потонув у льодяних дунайських водах. Потім був місяць у шпиталі в Чопі (прадід говорив, що радянська гаубиця відірвалася від авто і вдарила його в груди, що ж було насправді – невідомо). Повернувшись у рідний ( "третій" - тепер вже радянський) Перечин, Михайло Телега до самої смерті був антивоєнно налаштований, слухав радіо "Свобода", мріяв частіше бачитися з рідним братом, що жив у Празі, та казав: "Сися червена імперія колись ся кончить, лем я тото вже не увижу". І справді, "четвертого", незалежного Перечина прадід вже не побачив, він помер у 1981 році.

Це тільки одна із тисяч подібних історій про моїх земляків. Людей, котрі за вісім років (1939-1946) встигли побувати підкарпатцями, українцями, угро-росами, закарпато-українцями та радянськими українцями. Людей, для котрих Велика Вітчизняна була, можливо, не зовсім Вітчизняна, але безумовно Велика, Важка і Трагічна. Вони воювали у Червоній Армії, угорській, Чехословацькому Корпусі, в армії союзників (США, Франції, Великобританії), у лісах. Але кожен з них завжди прагнув повернутися до мирного і  щасливого життя у свій черговий "третій", "шостий", "десятий", але від того не менш рідний Перечин, Хуст, Тячів, Ужгород...

Теги: війна, історія

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати