Кирило Йосипович Галас. Фото на згадку

На звороті цього фото є дарчий напис: “На довгу пам’ять Ребрику І. М. від студентської групи IV курсу філологічного факультету українського відділення Ужгородського державного університету. 29 жовтня 1981 року”. Є автографи усіх приявних студентів, а також нашого академнаставника – Кирила Йосиповича Галаса. Староста групи Любомир Белей свій автограф доповнив запитальною фразою: “Де ж ти, Іване?” Хотів би я знати. Пам’ять пропонує кілька варіантів “вагомих” причин моєї відсутності, але я на жодному не наполягав би…

Кирило Йосипович Галас. Фото на згадку
Ідеться, власне, про Кирила Йосиповича Галаса. Його дев'яносторіччя минуло нещодавно. В УжНУ цю дату відповідно відзначили. Пам'ять про видатного україн­ського вченого-мовознавця, отже, живе.
 
При цій нагоді я зробив би акцент на пам'яті, яку Кирило Йосипович залишив по собі в нас – своїх студентах-філологах 1978-1983 н. р. Думаю, що для кожного із нас тут важить не лише вдячна згадка з нагоди ювілею Вчителя, але й свідомість тієї непересічної місії, яку виконувала ця Велика Людина в нашому світі, його часто вирішальна роль у нашому житті.
 
Що стосується особисто І. М. Ребрика. Кирило Галас поставив мені хребет. Я гадав, що мав його й до того, коли як дипломований уже педагог, як майже поет і літерату­ро­знавець прийшов до нього восени 1983-го. Мої хребці хряскотіли, мов порожні консервні банки, і часто було боляче. До року я вже досить певно тримався на ногах. А невдовзі відчув наявність внутрішньої опірності до не завжди прихильного світу.
 
Це метафорично, так би мовити, про те, що зробив зі мною Галас.
 
Зауважу, що пам'ять має якийсь внутрішній запобіжник, і чимало важливих подій, фактів, розмов і т. д. я підсвідомо відносив до пізнішого часу, десь там, на перебудовні роки, на період гласності. Однак, переглядаючи старі свої записники, з неймовірним захватом конкретизую, що про Августина Волошина, Карпатську Україну, Красне Поле він мені розповідав 1984-го року, і ці навдивовижу живі картини постають перед моїми очима при кожному наближенні до теми. І про коріння та джерела русофільства та русинства на Закарпатті, і про механізми формування радянських міфів, і про "визволення", і про колективізацію. І про мову, і про літературу. І це важливо.
 
І ще одне. Коли в атмосфері Великодної феєричності ми обдзвонювали одно­курсників з таки неочікуваним проханням згадати Кирила Йосиповича Галаса, – ідея сприймалася з неабияким піднесенням, а спогади виринали щиро й спонтанно. Тут подаємо їх в алфавітному порядку за журнальним списком 1983 року.
 
 Іван Ребрик,
директор видавництва "Ґражда"
 
Любомир Белей, д. ф. н., професор:
 
Мої найяскравіші спомини про Кирила Йо­си­по­ви­ча Галаса пов'язані з ДНД. Так, так, саме з ДНД (для пост­совєтського покоління: ДНД це так звана доб­ро­віль­на народна дружина, до якої добровільно-приму­со­во залучали студентів, щоб ті забезпечували громад­сь­кий порядок в місті; чергування ДНД відбувалися кілька ра­зів на рік). Звичайно, ніхто ніяких злісних порушників не ловив і не прагнув цього робити. Проте ДНД да­ва­л­адобру нагоду поспілкуватися з Кирилом Йосипови­че­м­, та й він, очевидно, намагався з користю викорис­та­ти цей час. Так складалося, що я, як прави­ло, ­по­трапляв­ у­ па­т­руль" разом із Кирилом Йосиповичем. Приблизно че­ре­з годину прогулянки містом Кирило Йосипович з по­сміш­кою відпускав дівчат додому, мовляв, хай "пат­ру­лю­ють" місто за іншим маршрутом, а ми вдвох до піз­ньо­го вечора гуляли ужгородськими вулицями. Під час цих прогулянок він ненав'язливо повертав розмо­ву на за­табуйовані теми, зокрема про заборонених учених та їх праці. Так я довідувався про В. Сімовича, С. Смаль-Сто­цького, О. Курило, Я. Рудницького, В. Кубійовича, М. К­о­ду­бу, В. Бирчака та ін. Розповідав він і про своє навчання в Хуст­ській гімназії та Будапештському університеті. Тоді й за­раз не перестаю дивуватися і захоплюватися смі­ли­віс­тю Кирила Йосиповича. Адже за такі лекції він міг до­ро­го заплатити. Та бажання донести правду до своїхсту­дентів, хай і в такій камерній обстановці, було важ­ли­ві­ше за перестороги. Навіть у совєтські часи йому не по­тріб­ні були такі модні в сучасній україністиці друге або тре­тє прочитання ...Дотепний, категоричний у ставлен­ні до лінивства та лукавства в науці, а головне, прав­до­мов­ний чи то за університетською кафедрою, чи то у при­ватній розмові зі студентом, він живе у моїй пам'яті.
 
Ольга Гангур (РУСАНЮК), учитель української мови та літератури
Нижньоселищенської ЗОШ І-ІІІ ступенів:
Пригадується квітневий день 1981 року. ми, сту­ден­ти-третьокурсники, уважно слухаємо чергову лекцію до­цен­та К. Й. Галаса, вимогливого, як до себе, так і до всіх ін­ших, високоерудованого, толерантного, принципо­во­го. І ось в аудиторію, наче з казки, впливає величезна корзина червоних гвоздик (Кирило Йосипович того дня мав день народження – 60 років). Усі завмерли: Галас – від несподіванки, ми – від Галаса. І раптом ця умудрена життям людина, дуже серйозна, знітилася, добродушно усміхнулася: прийняти чи ні разом з привітанням квіти (часи ж бо радянські)? Таки прийняв. І нашому щастю разом з іменинником не було меж.
 
 
Василь Горват,письменник, власкор "Новин Закар­пат­тя":
 
Кирило Галас був нашим наставником у часи, які не тер­піли "зайвих", а тим більше довільних фраз. Якщо те­ма розмови – історична граматика, то говоримо тільки про неї – гранітну й важ-копе-рет-равлю-вану у сприй­нят­ті студента. Але попри все студентський поговір, до­зо­вані репліки Кирила Йосиповича складали зовсім ін­шу, майже таємничу ауру Наставника, який знає в сотні ра­зів більше, ніж говорить на лекціях. Минають роки, а ті нечіткі, майже імпресіоністині здогади, перетвори­ли­ся у вагомі факти – підтвердження неординарності чо­ло­ві­ка, з яким ми мали щастя (неусвідомлюване) спіл­ку­ва­ти­ся.
 
 
Наталія Данацко (Баб'як), учитель української мови та літератури
Ужгородської ЗОШ № 7 І-ІІІ ступенів:
 
Кирило Йосипович був для мене на лише ака­дем­на­с­тав­ником, але й керівником курсової та дипломної ро­біт. Запам'ятався строгим і вимогливим викладачем, лю­ди­ною не лише міцної статури, але й твердого харак­те­ру, якого студенти трохи побоювалися. Та згадується ме­ні два випадки, коли я бачила його іншим, вразливим, ра­дісним і щасливим. Перший – на іспиті з історичної гра­матики, який ми складали у нього. Він уважно слухав мою відповідь, поставив кілька додаткових запитань, на які я відповіла правильно, а потім на його обличчі з'я­ви­ла­ся усмішка і він задоволено для всієї комісії голосно ска­зав: "Молодець! Відмінно!" Другий – на 60-річчя. Тоді Кирило Йосипович отримав від нас, студентів, стільки ж гар­них гвоздик. А після пар ми бачили, як він спускався вниз доріжкою і гордо й обережно ніс кошик з квітами. Об­личчя його випромінювало радість і щастя.
 
Тетяна Кампов (Дешко), директор загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів смт. Чорноморське:
 
Уже впродовж багатьох років працюю директором українсько-російської школи в смт. Чорноморське, що під Одесою. Не скажу, що легко. Згадую Ки­рила Йо­си­по­вича при кожній нагоді, коли починаю тлу­мачити своїм уч­ням значення різних українських слі­в: прагну робити це так, як робив він – чітко, коротко, до­ка­зово.
 
Ганна Лемеш (Федак), учитель української мови та літератури Великолучківської ЗОШ І-ІІІ ступенів:
 
Пам'ятаю перший диктант з української мови (нині вже знаю, що це слав­но­звіс­ний "диктант Галаса"). Ми, ще вчора роз­губ­лені абітурієнти, сьогодні вже студенти-пер­­шокурсники... Нові викладачі, маса вражень, і не зов­­сім легкий диктант з "де-юре" і "де-факто"... Ре­зуль­тати ви­явилися маловтішними. Та Кирило Йосипович не став ви­­ставляти нам наших "двійок", не читав моралі, а коректно по­яс­нив, скіль­ки зусиль ще треба докласти, щоб стати гра­мот­­ни­ми людьми, а скільки – щоб стати добрими фі­­ло­ло­гами.
 
Кирилу Йосиповичу прооперували коліно. Він – у лі­­карні. Ми ж цілою групою радимося, чи не годилося б від­­­відати його. Сумніви роздирали наші душі: він такий стро­гий, вічно невдоволений нами, все буркотів про на­ше лінивство, ніколи не дозволяв собі якихось "довір­ли­вих" стосунків... Та все-таки здоровий глузд переміг. Ко­ли зайшли в палату – треба було бачити його очі! І вже добрий шмат часу ми проговорили про житейські спра­ви – про гуртожиток, про пари, про зацікавлення, про лі­тературу... Це був інший Галас – доброзичливий, від­кри­тий, усміхнений, щедрий...
 
Надія Сливка (Попович), учитель української мови та літератури Золотарівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, за­ступник директора:
 
Добре запам'ятався літературний вечір за творчістю Ва­силя Симоненка, який здружив, об'єднав групу, дав від­чуття, що ми – таки філологи. Закохані у поезію Ва­си­ля Симо­нен­ка, ми вирішили провести вечір. Та ніде не мог­ли роздо­бу­ти збірку "Лебеді материнства" (видану з ней­мовірними труднощами друзями автора). Кирило Йо­сипович приніс нам свою. Ціла група напрочуд сум­лін­но готувалася до вечора. Запрошені були всі викла­да­чі, прийшло – троє. Серед них – Кирило Йосипович.
 
Юлія Юсип- Якимович, к.ф.н., доцент кафедри словацької філології УжНУ :
 
З 1978 по 1983 рр. Кирило Йосипович Галас був нас­тав­ником нашої академічної групи на українському від­діленні філологічного факультету УжДУ. За ці п'ять ро­ків є що згадати про непересічну особистіть Кирила Йо­си­повича. Його вимогливість і принциповість до нас, студентів, супроводжувались увагою і розумінням: він любив нас, як батько любить своїх дітей, всіх і кожного.
 
Ми мали чудову можливість, чим завдячуємо долі, слу­­хати лекції Кирила Йосиповича з історичної грама­ти­ки та спецкурсу "Назвотворення", писати в нього кур­со­ві та дипломні роботи. Це вже сьогодні розумієш, наскільки глибокими, ґрунтовними, були його виклади, на­скільки кваліфіковано звучала його оцінка того чи ін­шого мовного явища, незважаючи на авторитети від на­у­ки, наскільки сміливо й аргументовано Кирило Йо­си­по­вич спростовував ті чи інші академічні точки зору, ви­во­дя­чи цікаві етимології на багатому доказовому ма­те­ріа­лі, яким досконало володів сам. Дуже часто вче­ний де­мон­стрував те чи інше фонетичне чи морфоло­гіч­не яви­ще з наших закарпатських говірок, які добре знав, любив і розумів їх цінність для історії української мови. Ска­жі­мо, вуосім – фор­ма числівника, зафіксована на Сва­ляв­щи­ні, що і в нас свід­­чить про перехід о в і через стадію диф­тонгів.
 
Прикладів та окремих етимологій в курсі історичної граматики він наводив велику кількість, учив нас бути мислячими, спостережливими, бачити мовне явище в роз­витку, любити матерію мови, відчувати її.
 
Як вчений Кирило Йосипович заявив про себе ще в да­леких сорокових роках публікаціями в "Літературній неділі" і впродовж життя був непересічним дослід­ни­ком то­понімії Закарпаття, узагальнивши свої здо­бут­ки в мо­но­графіях "Українська топонімія Закарпаття в лінг­­віс­тич­ному аспекті" (1979) та "Назва як мовна оди­ни­­ця" (19­85). А "Словник українських топонімів За­кар­пат­тя" на 5000 сторінок машинопису – це справжня ен­ци­кло­пе­дія закарпатського народознавства.
 
Пригадується, як Кирило Йосипович відвідував нас в уні­веситетському гур­то­жит­ку. Під час таких відвідин пе­­ре­ймався не тільки нашим побутом, але й щиро вів з на­ми бе­сі­ди на різні теми, цікавився, що ми чи­таємо, як працю­є­мо над курсовими.
 
Донині згадуємо, як він одного разу, тактовно загля­нув­ши, який предмет готуємо, переклав дуже легко (з доброзичливою посмішкою – ми були першокур­сни­ка­ми!) текст з латинської мови, над яким ми довго корпіли, пояснивши кожну граматичну форму та ети­мо­ло­гію виразу "Homo edce" (оце людина). Крім латин­сь­кої, Ки­рило Йосипович знав німецьку, французьку, угор­сь­ку, зі слов'янських, попри української й ро­сійсь­кої, чесь­ку, поль­ську, сербську, хорватську, старо­слов'ян­ську.
 
Кож­но­го тижня у нас була виховна година – година ака­дем­­наставника, на якій, окрім тем обов'язкових (вста­нов­­ле­них згори, як годилося в радянські часи), було що­с­ь особ­ливе, запропоноване Кирилом Йосипови­чем. Він бу­в ліриком, любив гарне українське слово, час­то згадував Ліну Костенко, Василя Симоненка, Олеся Гон­­ча­ра, інших українських письменників. Незабутнім для кож­­ного з нас став вечір поезії Василя Симоненка, ідея про­­ведення якого належала Кирилові Йосиповичу. Він при­­ніс нам свою збірку "Лебеді материнства", з якої на вечорі ми декламували вірші. Не тільки на акаде­міч­­них лек­ціях, а й на таких заходах Кирило Йосипович фор­мував наш світогляд, закладав міцні підвалини лю­бо­ві до рідного слова, рідної говірки, до рідного народу – до української Батьківщини.
 
Наталія Ялч (Ребрик),доцент кафедри методики викладання
суспільно-гуманітарних дисциплін ЗІППО, к. філол. н.:
 
На першому нашому студентському семінарі з іс­то­рич­ної граматики мене Кирило Йосипович викликав пер­шою. Я була готова, проте боялася страшезно, зна­ю­чи зі студентських переказів про норовливу Галасову вда­чу. І виявилося, боялася небезпідставно. На першому ж моєму слові – судження – Кирило Йосипович глянув на мене так, як тільки він це вмів робити, і невдоволено, з притаманною йому категоричністю пробуркотів: "Та­ко­го слова в українській мові нема". Я не зрозуміла і по­ча­ла говорити спочатку. І знову Кирило Йосипович по­вто­рив, правда невдоволення в голосі було більше: "Та­ко­го слова в українській мові немає". Я вже пере­ля­ка­ла­ся так, що вмовкла остаточно і відмовилася відповідати зов­сім. До кінця пари я не промовила й слова, а викладач ме­не не турбував: він, очевидно бачив, що я тужилася зро­зуміти, чого він від мене хоче – і не могла. І коли вже ви­ходила з аудиторії, він буркнув: "Не вміють тут ви­мов­ля­ти дж, а ще філологами хочуть бути..." І я нарешті "дог­нала"...
 
Ми витанцьовували з Кирилом Йосиповичем на ви­пуск­ному. Він обережно вів мене в танці (знав про мою ва­гітність), сміючись, називав мене "невісточкою" (Іван – з групи, де академнаставником був він, а я – з другої гру­пи, де академдамою була Тамара Матвіївна Розумик, якої не було на вечорі, тому всі почуття і поривання бу­ли спрямовані саме до нього), був дуже задоволеним, мож­ливо, щасливим. І я коло нього. Адже наші стосунки ще з перших курсів були досить "строгими", незабарв­ле­ними ніякими емоціями. А тут раптом – такий від­кри­тий, такий уважний, такий простий Галас!
 
І з того часу я пізнала іншого Галаса.
 
Я вдячна йому за автентичних Волошина, Станинця, Зореслава, Потушняка, Лінтура, Вакарова... Та найбіль­ше – за свого Івана, а значить – за себе. Без Галаса ми були б слабшими.
 
 
 
Довідка:
 
Галас Кирило Йосипович (4.04.1921 – 5.08.1995) – уро­­­дже­нець с. Ізи Хустсь­ко­­го району, навчався в Ізькій по­­чат­ковій школі і в Хустській гімназії. Із січня 1941 р. до 1944 р. – студент філософського факульте­ту Бу­да­пешт­­сько­го універ­си­те­ту (спеціальність: ро­сійська і ні­­мецька філо­логія). Працював учителем ук­раїнської мо­­­ви в Хуст­ській гімназії (1.09.1944 –25.08.1945), ди­ректором се­ред­ньої школи у Во­ло­во­­му, тепер Між­гір'я (1945–1948), за­вучем Драгівської середньої школи (1948–1952), учи­­те­лем україн­ської мови в середній шко­лі с. Го­рінчова Хуст­сько­го ра­йону (1952–1954). На­вчав­ся в ас­пі­ран­турі на ка­фед­рі української мови Уж­го­род­­ського уні­вер­си­те­ту (1954–1957), завершивши попе­ред­ньо повний курс за­оч­но­го навчання на фі­ло­ло­гіч­ному фа­культеті зі спе­ціаль­но­сті "українська мова і лі­те­ра­ту­ра". У 1958 ро­ці пре­д­ста­вив до захисту дисертацію "То­понімія За­кар­­патсь­кої об­лас­ті (назви на­се­ле­них пунк­тів)", за яку 1961 р. йому бу­ло присуджено сту­пінь кандида­та фі­ло­ло­гіч­них наук. Із 1963 р. – доцент ка­федри ук­раїнської мо­ви УжДУ. У 1985 ро­ці вийшов на пен­­сію.
 

Разом із Петром Проданом та іншими юнаками, уч­­ня­ми й випускниками Хуст­сь­кої гімназії, підготу­вав аль­­манах "Будет день" (1941), що вийшов із пе­ред­мо­­вою Пет­­ра Лінтура. Тут було надруковано де­в'ять по­е­зій і два оповідання К. Га­ла­са. На­вчан­ня в Будапешті спо­ну­ка­ло до відмови від русофільської орієнтації. К. Га­лас дру­ку­є вір­ші і на­укові статті ук­раїнською мовою в "Лі­те­ра­тур­ній неділі". У 1943 р. де­в'я­ть його вір­шів опуб­ліковано в колективній збір­ці "Перед сходом" (спів­­ав­тори: Й. Ар­­хій, Ю. Ба­р­ві­нок-Керекеш). У радянський час відійшов від лі­­те­ра­­турної праці, при­свя­тивши себе пе­дагогічній і на­у­ко­вій роботі. К. Галас – автор по­над 100 наукових і нау­ко­­во-пуб­лі­цис­тичних праць, які при­нес­ли йому заслу­же­не визнання висококваліфікованого вче­­ного. На­довго зали­шать­ся надбанням ук­ра­їнського мо­возна­вства його праці "Ук­­ра­їнська топонімія Закар­пат­тя в лін­г­ві­стич­ному аспек­ті" (Ужгород, 1979), "На­­з­ва як мовна одиниця (на ма­­­те­ріалі ук­ра­їн­сь­кої мо­ви)" (Уж­­город, 1985). Не опуб­лі­ко­­­ваною за­лишається його уні­­кальна в сло­в'ян­ській науці пра­­ця "Словник україн­сь­ких топонімів За­карпаття" (5000 ма­ши­но­пис­них сто­­­рі­нок). К. Галас із великим ен­ту­зіазмом зустрів здо­­бут­тя Ук­ра­їною не­за­леж­ності. На хвилі цього наст­рою на­пи­сав ряд пуб­лі­цис­тич­них ста­тей, які друку­валися в об­­лас­ній пресі. Останньою його при­життє­вою пуб­­лі­ка­цією бу­ла стаття в ча­сописі "Ти­са" (1995, № 1–2, с. 93–94) "За­гадковий док­тор Іван Га­рай­да". Пе­ре­важ­на частина цих статей із деякими ав­тор­сь­кими ко­рек­ти­вами бу­ла під­го­тов­ле­на до видання ок­ре­мою збіркою у видавництві "Ґражда" не­за­довго до трагічного випадку 5 серп­ня 1995 ро­ку, коли обі­рва­ло­ся життя К. Га­ла­са в резуль­та­ті шляхово-транс­порт­ної пригоди.

27 квітня 2011р.

Теги: Кирило Йосипович Галас, Белей, Ребрик

Коментарі

2011-04-28 / 13:44:00
Я ніколи не бачила К. Галаса, але студенти про нього знають... Коли я поступила на філологічний у 2005 році, вже на першому курсі почула про нього. Бог знає, хто звідки черпав інформацію, але студенти переказують про Галаса з покоління в покоління...

Мідянка 2011-04-27 / 17:52:00
Історична граматика не сто грам , морально розкладатися по ресторанах .Це Галас-вихователь . Іштван Кнєжа й Олена Курило , дід Нечуй про Закарпаття , неорусинський свербіж ... Це Галас-вчений . Якби він жив , то навчив би топоніміки не одного "філа" . Кирило Йосипович знався бездоганно на всіх закарпатських зворинках,полянках і полонинах. Він з ортодоксальної Ізи Раковського й Кабалюка був переконаним закарпатським українцем . Більшого авторитету нам не потрібно й зараз... Хай йому буде вічна слава!

Олег Диба 2011-04-27 / 15:31:00
Кирило Йосипович випустив вас і прийняв нас: в 1984-му я поступив на філфак і він став моїм академнаставником. Щоправда, всього на два роки, бо у 86-му мене забрали в армію. Але і за цей час він залишив у моїй пам'яті добру згадку про себе. А тому приєднуюся до всіх добрих слів, що прозвучали тут на його адресу...

НОВИНИ: Соціо

18:18
330 закарпатців готуються до строкової військової служби
18:10
Два фестивалі планують провести наступного тижня в Ужгороді
18:02
За підозрою у збуті метамфетаміну мешканця Ужгорода взято під варту із можливістю внесення застави у 105 тис грн
17:40
У закарпатському Чопі учні повертаються до навчання у школах, а дошкільнята – в дитсадки
17:30
Волонтерський центр відкрили на Закарпатті
15:10
/ 1
В Ужгороді планують створити Центр Професійної досконалості
14:38
Завдяки збільшенню території в Реабілітаційному центрі бурих ведмедів на Закарпатті можна буде прийняти ще 12 клишоногих
14:00
У палаці графа Телекі на Закарпатті розпочинається серія безкоштовних майстер-класів із традиційних народних ремесел
13:39
В Ужгороді відбудеться захист проєктів соціального спрямування
13:28
/ 2
На травневі свята на Закарпаття курсуватимуть 11 додаткових поїздів
13:25
Закарпаття отримає 1170 доз вакцини Pfizer/BioNTech
13:00
/ 2
На Закарпатті з робочим візитом перебуває заступник міністра освіти та науки України
12:36
За підтримки словацьких партнерів в одній зі шкіл Ужгорода відкрили сучасний комп’ютерний клас
11:45
Найбільш актуальні вакансії у Закарпатському центрі зайнятості – швачка, робітник на лісокультурних роботах і кухар
10:33
/ 1
У Мукачеві за 13 млн грн реконструюють привокзальну площу
09:14
В Ужгороді планують туристичний сезон із дотриманням карантину
00:54
Уряд оновив перелік гірських населених пунктів
17:38
В Ужгороді оштрафували продавців тютюну неповнолітнім і містян, що хибно викликали поліцію й розкидали сміття з контейнеру
14:47
В Ужгороді з міського бюджету виділять 10 млн грн для підтримки підприємцям, які не працювали через карантин
13:06
60 юнаків із Закарпаття стануть прикордонниками
13:01
/ 5
Масштабна наукова конференція в УжНУ до 100-річчя народин Кирила Галаса викликала резонанс в ономастичному світі
12:53
/ 1
Закарпаття отримало вакцину Coronavac
12:46
У Тячеві до Великодня у рамках тематичного фестивалю в центрі міста встановлять писанки
12:27
/ 7
Депутати Ужгорода не здолали вето мера щодо зеленої зони в Боздоському парку і буде збережена
12:07
/ 1
Ужгород і румунський Сату-Маре налагоджують транскордонну співпрацю у галузі малої авіації
» Всі новини