Ще студентом чув багато про цього ветерана журналістики. Читав чимало його публікацій. Вражала дотепність, гострота, влучність та глибокий аналіз цих матеріалів. Відтак, працюючи прес-секретарем Хустської міськради у 2004-му вже безпосередньо познайомився з "Прокоповичем". Відтак часто зустрічалися і в Хусті і в Ужгороді, планували разом працювати над альтернативною хустській районці газетою...
Три роки тому довелося попрацювати з Олександром Підгорним у тій же альтернативній хустській "Нарцисовій долині". Незважаючи на свій поважний вік, Прокопович приходив рано-вранці на роботу і за годинку надиктовував готовий матеріал на цілу газетну полосу. До того, протягом кількох днів обдзвонював усі джерела, брав коментарі, вислуховував усі сторони справи. Словом, робив усе так, як книжка пише.
Щоранку Прокопович приходив з усмішкою на обличчі, кидав один-два жарти, заражав оптимізмом, планував з нами газету і, незважаючи на свій досвід і солідний журналістський стаж, детально розказував, що коли і як писатиме у наступний номер. Відтак пригощав нас кавою з тістечками...
Що два тижні у "Нарцисовій долині" Прокопович збирав матеріали на сторінку "Закарпатський їжак". Пізніше я дізнався, що така ж сторінка багато років тому з-під пера Підгорного виходила і в "Закарпатській правді". До того майстер закарпатської журналістики друкувався в журналі "Перець", дописував у всесоюзну московську газету "Известия""...
Закарпатській журналістиці бракуватиме Прокоповича та його "перчених матеріалів"...