Na cestě po ukrajinských Karpatech (ФОТО)

Цикл цих передач, більш відомих під колишньою назвою - "Цестоманіе" ("Мандроманія"), належить до найбільш популярних, бо чехи ж, окрім пива й паштетів, дуже люблять подорожі (і жартують, що беруть у них ті ж свої пиво та паштети). Передачу знімають різні репортери та оператори, у формі діалогу її начитують популярні актори Їржі Бартушка та Мірослав Донутіл. З таким легким гумором: це ж чехи – "швейки", "бестії, які сміються", у яких іронія, подекуди навіть цинічна, – у крові.

 

Гуцульщина з'явилася на чеських телеекранах поряд із Індією й Ямайкою, Мальоркою чи Будапештом. Добре, що Україна перестає бути "білою (може й навіть чорною) плямою" у чеському телеящику. Погано?.. На відміну від передач, знятих кілька років тому у Одесі, Києві, Криму, Донбасі та на Закарпатті, у цьому випадку автори вирішили "закрити очі" на сміття у річках чи п'яних "відпочивальників" у міських парках. Розповіли про багато привабливих речей. Без пафосних прикрас: так, як і є.

 

Починається передача з Буковелю. Тут, мовляв, можуть відбуватися зимові олімпійські ігри, але перехопили ініціативу Сочі. Та й лежить Буковель, мовляв, низько – десь як Лиса гора у чеських Крконошах (900 м над рівнем моря). І пожартували, що Сочі – "по суті, за задвір'ям", хоча Сочі – це понад 2200 кілометрів віддалене російське місто. Жарт жартом, але "пересічний" чех, якому ці краї зовсім не відомі, може дійсно зрозуміти це так, що Сочі – зовсім поряд, що Україна і Росія – "це дуже близько і майже одне й те саме". Отак із жартів виникають стереотипи...

 

Лижники й підйомники, гарні гори та милі дівчата одразу потрапили в об'єктив. Але тут же – дивні, шумні, доволі примітивні російськомовні забави для заможних міщан. Якесь шоу барменів-вискочок. Мовляв, самогонку тут наливають навіть... дітям. Може, мається на увазі ром-кола із джин-тоніком, які продаються юнацтву на дискотеках?

 

Показали газові родовища на Західній Україні, як із-під ґрунту щось булькає, а сам ґрунт – горить. І хоч тут проходить магістральний газопровід, але "нікому не потрібно видобувати власний газ"... Може, це таки недалеко від істини...

 

Щоб врівноважити "сочинський жарт", зазначили, що на Західну Україну впливала передусім Середня Європа. Бандеру назвали "дуже суперечливою особою". І що його позбавив звання Героя нинішній президент. Молодіжній зустрічі під назвою "Правильний вступ до життя" у івано-франківському центрі імені Бандери контрастують пацани із сигаретами у зубах. Цим, на вигляд, "гопникам" років п'ятнадцяти явно "до лампочки" всілякі там моралістичні зустрічі і ці чеські журналісти також. Але кілька слів зв'язали: Ющенко їм більше подобався і кажуть (російською мовою чомусь – очевидно, оператори не дуже розуміли українську), що "Героям Слава, да".

 

Пан Мандзюк, національний митець, художник. Він має чудову збірку порцеляни, якою займається 40 років, але чомусь вживає русизм ("фарфор"). Показує статуетку 50-х років минулого століття: могутня росіянка обіймає меншу українку. "Раніше завжди все російське повинно було зображатися у домінуючому становищі. Хоча він сам не надає переваги нікому", – коментують автори.

 

Івано-Франківськ, раніше Станіслав, назвали "окреснім мнєстом" ("районним центром"). Показали телевізійники радянську архітектуру обласної адміністрації та грубо помилилися в означенні могутніх скульптур перед нею. Мовляв вправо – скульптура Тараса Шевченка. Але це скульптура козацького кобзаря, степовика, східного українця! А "безіменний гуцул" символізує горянина – українця західного. І споруджено пам'ятник не у 50-х роках, а у 1988 році на честь "возз'єднання Західної України з Радянською".

 

А гуцули, мовляв, меншина в горах, які раніше були русинами, тепер є українцями, у кожному випадку – вони файні ремісники. І, кажуть, гуцульські народні вироби ще не змогли підробити навіть китайці. Наталка – гуцулка, яка тче ліжники, вишиває каптани, вигадує власні узори на гуцульські мотиви – під замовлення. Її донька Юля показує вишивану сорочку у червоних кольорах, які носять на сході. З'явився у документальному фільмі процес виробництва шерстяної пряжі – на старих польських верстатах. Пан Гондурак обладнав цех у колишньому корівнику. Панує тут своєрідна атмосфера довоєнних часів. Вовну купують по всій Україні, але найбільше працюють із карпатською. Чотири швачки виготовляють і сотню ковдр на день.

 

Не забули чеські телевізійники розповісти про гуцульських коней, показати коваля, який підковує скакуна інструментами, придбаними на чеських заробітках – у Пардубицях. І малювання писанок на тлі коломийського музею. "Якщо не буде писанок, на землю прийде зло", – пояснюють українки "безбожним чехам".

 

А як же ж без гуцульських дерев'яних церков, музею під відкритим небом в Угорниках, "моржів" в ополонках, чабанів із трембітами, ритуального "забивання кабанчика" (правда, чомусь сказали, що українці їдять сире м'ясо і все загущують кров'ю – хоча це відбувається не завжди і далеко не всюди), коломийок, дизелю "Червона Рута", який повільно волочиться поміж гір? Селища Ясіня, яке тепер вже нічим не виняткове, бо це не "кінець країни", як у 20-х–30-х роках?.. Саме сюди тоді прямував швидкий поїзд із Праги, двічі перетинаючи румунський кордон, а самі чехи вигадали приказку "від Ясіні до Ашу – республіка наша".

 

Пироги називали лише місцевою назвою, загальну назву – вареники – не вжили. І зовсім поплутали, що пельмені і борщ – національні страви, "так само, як в Росії". Адже відомо, що російська страва, і то "з натяжкою" – це лише пельмені, а вареники і борщ є стравою суто таки українською. З'явилася в передачі звичайна сім'я заробітчан, які з'їхалися із різних країн на свято Йордана, але от Василь із Чехії не зміг приїхати – з фінансових причин. Цікаво, що священик святить воду разом із яблуками. Допускалися ведучі і русизмів, таких як "Днєстр" замість "Дністер", чи "Тіса". Хоча "до побачення" сказали правильно.

 

Про Україну та українців у чеських мас-медіа не розповідають часто. А якщо й розповідають, то не у надто доброму контексті – про кримінал чи контрабанду сигарет, або "крадіжки газу", або будівельників, яких виловила поліція без документів і страховок. Ну й про свою колишню "колонію" – Закарпаття, тобто Підкарпатську Русь, де нібито "зупинився час" у 1938-му році, коли край відірвали від "матічки Праги" спочатку фашисти, а потім комуністи, а зараз там "злі українські націоналісти" пригнічують "добрих русинів". Не те, щоб все з усього цього було неправдою. Просто звикли отак. А чехи потім нас, якщо й уявляють, то якимись до зубів озброєними головорізами, або втопленими у горілці невихованими людьми, або нещасними пройдисвітами. Коли їдуть в Україну, то зі страхом. А повертаються, переважно, зі зовсім зміненими поглядами: мовляв, там зовсім не страшно, принаймні не так, як лякають, люди приятельські. Мабуть, і до цих ЗМІ вже починає доходити, що сіяти стереотипи – це як садити бур'ян у себе на городі.