Міс сільський голова Ратівців

Абсолютна більшість населення села Ратівці є угорцями, які зазвичай обирають депутатів і керівників із-поміж себе, однак на останніх виборах сільського голови ратівчани віддали свої голоси за українку Тетяну Андрусь. Тетяна народилася на Запоріжжі, де жила до 15 років, потім разом із батьками переїхала на Львівщину, де й зустрілася зі своїм чоловіком. Вийшла заміж і так потрапила на Закарпаття. Батьки залишилися жити у Львівській області. Разом із чоловіком виховує двох дітей, має дві вищі освіти – економічну та юридичну.

– Пані Тетяно, для переможниць конкурсів краси відкриваються чудові перспективи працювати в модельному або шоу-бізнесі, чому ви не пішли цим шляхом?

– 1989 року на конкурсі краси “Міс Львова” я перемогла у двох номінаціях – “Міс фото” та “Перша віце-міс”. Після конкурсу краси був Бал королеви, на який запросили представників закордонних модельних агенцій, щоб укласти контракти з переможницями конкурсу на роботу в модельному бізнесі за кордоном. Мене запрошували до Польщі, Франції та Японії. Я погодилася й незабаром мала поїхати в Париж. Але тоді просто з балу в розкішній вечірній сукні пізно вночі пішла на вокзал проводжати свого майбутнього чоловіка, який був молодим лейтенантом міліції й мусив повертатися в Ужгород. Він уже сів у потяг, залишивши зі мною двох своїх товаришів, щоб мене ніхто не образив. Я не хотіла відпускати його, заскочила на підніжку вагона, а він почав мене вмовляти, аби я повернулася, мовляв, що ж ти робиш, але я не змогла його залишити – і так ми вдвох на одній полиці, бо не було квитків, приїхали в Ужгород. На цьому моя кар’єра моделі закінчилася.

– І як далі розвивалася ваша доля?

– Коли стався землетрус у Вірменії, чоловіка відправили туди відбудовувати Єреван, я поїхала з ним. Коли повернулися, то пішла вчитися, здобула економічну освіту, а торік ще й закінчила юридичний факультет УжНУ. Завжди хотіла працювати за фахом – захищати людей – і от нещодавно саме мала йти працювати до суду, проте оскільки мене обрали головою села, то вирішила повністю присвятити себе цій справі. Ніхто не вірив, що таке можливе – щоб українку обрали головою в селі, де понад 90% населення угорці, це при тому, що з трьох кандидатів один був угорцем, якому й пророкували перемогу. Це другий випадок за всю історію Ратівців, коли сільраду очолив не угорець, і перший випадок, коли керувати селом обрали жінку. Я
перемогла, набравши понад 40% голосів.

– Як вважаєте, завдяки чому вам удалося перемогти?

– Я дуже люблю людей, завжди допомагала їм. До мене постійно зверталися по поради та юридичні консультації, а іноді навіть приходять радитися як до лікаря. До минулого року в нас ще не було газифікованим село, то я ходила й вирішувала ці питання. Як би часом не було важко, але коли їду додому, а мені всі кланяються й діти кричать: “Танічка, Танічка”, то я не можу їх залишити. Думаю, що люди ставляться до мене добре передусім тому, що я добре ставлюся до них. Я не агітувала за себе, лише казала всім: “Маєте трьох кандидатів, дослухайтеся до свого розуму і серця – і зробіть вибір”. До слова, я в останній момент подала документи до виборчої комісії.

– Як сприйняли вашу перемогу конкуренти?

– Чудово. В нас, здається, було єдине село, де всі кандидати підтримували між собою дружні стосунки.

– З якими головними проблемами ви зіткнулися після того, як очолили сільраду, і якими будуть ваші перші кроки?

– Головна проблема – це мізерний бюджет села. Я дуже хотіла б газифікувати садочок і школу. Цього тижня розпочнуть роботи з газифікації ромського табору, який розташувався на території села, на що райдержадміністрація спеціально виділила 15 тисяч гривень. Також ми отримали всі необхідні документи, щоб зробити вуличне освітлення в селі. Щоправда, для цього теж доведеться десь шукати грошей, але освітлення необхідне, оскільки торік збільшилася кількість нічних крадіжок. На першому ж засіданні виконкому сільради ми ухвалили рішення створити свій комунальний фонд, куди люди вноситимуть гроші на розвиток села, адже бюджетних не вистачає. За три тижні, що обіймаю цю посаду, я вже написала заявку на отримання гранта від Єврокомісії, щоб зробити в селі централізоване водопостачання та каналізацію, оскільки з чистою водою в Ратівцях проблеми. Нещодавно до нас приїхали 50 представників благодійної організації з Голландії, які зібрали гроші на будівництво на території села дитячого будинку сімейного типу для дітей-інвалідів. Вони тиждень безкоштовно працювали й власними силами вже спорудили половину будівлі. У нас склалися гарні стосунки, вони пообіцяли сприяти у вирішенні соціальних проблем села. Наразі у Ратівцях мешкає близько півтори тисячі осіб, але, на жаль, рівень народжуваності щороку знижується. За останні три тижні померло п’ятеро людей.

– Як ви спілкуєтеся з угорцями, через перекладача?

– Я вивчила угорську мову, непогано розмовляю і все прекрасно розумію, читаю і пишу угорською, щоправда, поки що не дуже добре.

– Хто у вашій сім’ї головний – ви чи чоловік?

– Чоловік головний, він старший і намагався виховати мене на свій лад. Він дуже добра людина. Підполковник міліції, 25 років пропрацював у силових структурах і саме перед виборами звільнився, щоб мені допомагати. Наразі вирішив зайнятися бізнесом.

– Прізвище Андрусь якось пов’язане з колишнім головою Закарпатської обласної ради?

– Ні, але я знайома з братом Миколи Андруся. Це прізвище чоловіка, який родом із Полтавщини. Свекор був полковником, дід – сотником, це ще козацьке прізвище.

– Чи не шкодуєте про той день, коли втекли з Парижа на Закарпаття?

– Тепер іноді трохи сумую через той вчинок, адже чоловік нікуди не дівся б від мене, я приїхала б і знайшла його, треба було просто декілька місяців почекати. Та, напевно, така доля.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати