Чучкова "Чудасія" — "Деца у Нотаря"

Люди тут щирі та лагідні, вони завжди раді поділитися своїми культурними надбаннями. Мешканці живуть за місцевим часом, але транспорт у них їздить за київським. Подорожуючи поїздами цього краю, я дізналася про унікальну людину — Павла Чучку, який написав читанку для тверезих і п’яних — це єдина у світі книжка, що не має негативної критики:«Якщо Вам не до вподоби тексти, то біда не в текстах. Біда у читачеві. Поміняйте свій стан і — читайте знову. Ця книжка видана для читацького задоволення і для прибутку авторові. Якщо після її прочитання Ви не отримаєте задоволення, то авторові залишиться тільки прибуток... або не реалізований тираж». Наприкінці книжки вміщений українсько-український словник незрозумілих слів, уживаних українцями західних районів Закарпаття.

Чучка — автор «вичурок по-баранинськи» (с. Баранинці), кандидат філологічних наук, під час навчання у Києві почав писати діалектом і надсилав друзям свої листи та вірші. У себе нічого не зберігав, окрім двох віршів у пам’яті, а коли поїхав в Ужгород, то друзі принесли йому ті листи, і він їх передруковував. Віршів приносили безкінечно, і тому він вирішив видати збірку, щоб усім було досить. Ці вірші читають скрізь — при зустрічі, на весіллі, в купе поїзда, в клубі. Народ бачить у цих смішинках свою важку долю та істинний шлях. Мешканці Закарпаття пишаються цим набутком. Розійшовся увесь десятитисячний тираж. Автор щиро вірить, що, сміючись над цією книжкою, люди стануть ліпшими за її персонажів і сучасний світ не сміятиметься з нас. Павло Чучка каже, що коли пише — то сміється, і хоче, аби сміялися інші. Якщо людям не буде весело — писати перестане. Він не усвідомлює себе поетом, бо ця книжка — побічний продукт його життя. Її складають вірші, написані впродовж 15 років. П. Чучка — інтелігент, тому що найкультивованішою частиною його тіла залишається голова. У нього кумедне і водночас глибоке кредо — кожен має сходити з розуму по-своєму. Головне, щоб від цього не страждали інші.

Павло Чучка показав мені в своїй особі всю красу Закарпатського краю та своєрідність душі його людей. Я ще ніколи не зустрічала такої безкорисливої та працелюбної людини, яка б так віддавала себе на добро людей, як пан Павло. Він — голова сільради, до якої входять чотири села. На його кошти споруджене в селі футбольне поле. Після робочого дня сільрада стає палацом для дітей, де проводяться різні цікаві програми, спрямовані на розвиток інтелекту, автором яких є сам шанований місцевий поет. Його село Баранинці часто зустрічає гостей з-за кордону. П. Чучка проводить з ними туристичні мандрівки, різні заходи, одне слово — відкриває їм Закарпаття, де живуть трохи по-іншому, наче не в цьому світі. Бо він все-таки відрізняється від сучасного: побутом, обрядами, традиціями, стосунками між людьми, ставленням до природи. Вони навіть мислять дещо своєрідно. Ці люди набагато простіші: вони не знають багатьох гріхів сьогодення, тому й живуть спокійніше та безпечніше. А окрасою цього села і гордістю та втіхою його людей є корчма — музей «Деца у Нотаря».

«“Деца у нотаря” (100 гр. у Війта)» — ось так називається це місце, де дихає сама історія. Це другий етнографічний (і географічний) центр Європи в Закарпатті.

Пам’ятаю, коли в дитинстві читала казки, то мене після цього завжди переслідувало дивне передчуття, яке підказувало, що одного разу і зі мною станеться щось подібне. Передчуття, як виявилось, мене не обманювало. В «Деці у Нотаря», і справді, творилося щось дивовижне: скажімо, ось зимовий дощ цибенить по даху — такий звук, наче Бог б’є в барабан. Я так зраділа, коли випадково натрапила на прогноз погоди, та, як виявилося потім, — це була чергова смішинка. «Циганський Баронметр» висів на дошках, а посередині теліпався мотуз. А погоду вони визначають так: якщо мотуз мокрий, то значить — дощ, якщо сухий, то — сонце, не видно — туман, твердий — мороз, гойдається — вітер, має тінь — сонце, без тіні — хмарна ніч. Наче для цього їм ще треба й «Баронметра». Отак цигани й гадають.

Найтихіше місце у цьому етнографічному комплексі — цвинтар, де поставлено хрест справжньому журналістові, вибору-2004, нечесному офіціантові, великому та малому п’яницям, вірній вдові, тим, хто помилився на виборах. Є інтимний пам’ятник Ержі із Баранинців, яка вдруге за один тиждень завагітніла добровільно. Також вказано напрям дороги до «Пивбази НАТО»; виставлені знаряддя праці для землеробства, знайдені у відбивних клієнтами; два великі пні: на одному з них відрубували голови багатим, а на другому вішали бідних.

Казка, звичайно, своєрідна. Павло Чучка дуже талановито й делікатно створив умови для легкого сприйняття всіх особливостей закарпатського гумору у своєму автохтонному музеї-корчмі «Деца у Нотаря».

Скрізь — зачарований простір, цімбори (друзі), хто на біціглях, а хто на авто, їдуть до вароша (місто). Легіні чемно та ввічливо вітаються, хоча добре помітно, що починають залицятися. Весело жартують по-своєму. Та я нічого не розумію, але роблю розумний вигляд. Пізніше, придбавши та прочитавши збірник сатиричної поезії «Деца у Нотаря», динамічного русина і батька їхньої поезії Павла Чучки, почала розуміти всі «приколи» тих хлопців.

Сюди приїжджало і нині приїздить багато відомих людей — і В. Чорновіл (за життя), і В. Ющенко з дітьми, і Руслана, і Ані Лорак та ін.

Левко Лук’яненко, побувавши в «Деца у Нотаря», залишив на згадку такі рядки: «Пану Павлу Чучці, поету, вченому і підприємцю: я захоплений дотепним, художнім оформленням Вашого закладу, сама назва — корчма — заслуговує на найширше поширення по Україні. Захоплений Вашим умінням встигати займатися і політикою, і поезією, і Вашою корчмою. Політикою — задля добра всієї України, поезією — задля задоволення душі своєї та Ваших доброзичливих відвідувачів, корчмою — задля зміцнення здоров’я українців. Хай Господь Вам допомагає».

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати