Пам’ять про Вчителя. До 90-ліття від дня народження Йосипа Дзендзелівського

17 лютого 2011 року авторитетному вченому-мовознавцю  України, засновнику ужгородської мовознавчої школи з діалектології та історії мови, одному з фундаторів кафедри української мови Ужгородського національного університету, людині незмірної щедрості душі й таланту, незвичайному педагогу Йосипу Олексійовичу Дзендзелівському виповнилося б 90 років. Ось уже більше двох років, як його немає з нами, але живою залишилася пам'ять, спогади... Здається, з могильної тиші і далі линуть напутні слова учителя і наставника, порадника і мудрого колеги.

Доля, яка випала Йосипу Олексійовичу, – неповторна. Народився Й. Дзендзелівський в с. Мазурові Кривоозерського району Миколаївської області  в селянській родині. Початкову освіту здобув у рідному селі, потім вчився у містечку Саврань та у Кривому Озері. Вчився на "відмінно", і особливо приваблювала його математика. Тому після закінчення школи вступив на математичний факультет Одеського університету. Але згодом розчарувався у цій науці з її складними формулами  і перейшов на філологічне відділення. Доля неначе тоді вже бачила, що тільки у царині мовознавства відкриється його справжній талант.

Та війна зі своїми несподіваними й жорстокими перипетіями ввірвалася в мирне життя, змусила його змінити плани. Останній іспит – латинську мову – складав, коли на Одесу сипались фашистські бомби. Юнак добровільно пі¬шов на фронт, де був сапером. А відомо, що сапер помиляється лише раз. Доля уберегла юнака, хоч і не обійшлося без поранення в руку та ногу. Війну закінчив у чині лейтенанта з двома орденами та п'ятьма бойовими медалями.

Після війни юнак повертається на студентську лаву. Університет закінчив у 1947 році за скороченою програмою. Здібного студента помітили, він вступає до аспірантури. Формування Йосипа Олексійовича як ученого, педагога  і громадського діяча проходило в стінах Ужгородського університету, куди він одержав призначення на роботу після закінчення аспірантури в 1951 році. З тих пір Закарпаття стало для нього рідною домівкою. Тут він написав свої основні наукові дослідження, опубліковані у багатьох мовознавчих виданнях. Підсумком кількарічної праці ученого стали захисти його дисертацій (у 1952 році – кандидатської, у 1961-му – докторської). До речі, Й. Дзендзелівський став першим доктором філологічних наук на філологічному факультеті (1961), першим професором цього факультету (1962).

Тут Й. Дзендзелівський пройшов шлях від старшого викладача до професора, одного із засновників кафедри української мови, яку він очолював протягом майже чверті століття (1962–1986), був  деканом факультету. Саме тоді у повній мірі він проявив себе як людина надзвичайно організована, яка вимагає чіткості в роботі від кожного, добросовісна і справедлива, вимоглива до себе і до інших. В Ужгородському університеті на повну силу розкрився і педагогічний талант Й. Дзендзелівського. Пригадуються лекції, які читав нам професор з української діалектології.
Науковий доробок Й. Дзендзелівського включає  в себе понад 500 глибоких та оригінальних мовознавчих досліджень, серед них 12 монографій, підручників, посібників, словників, опублікованих  в Україні та інших країнах. Професор вільно володів кількома мовами. Його ім'я цілком заслужено ввійшло до 7-го видання "Міжнародного складу видатних особистостей", що виходить у США. А це, погодьтеся, свідчить про неабиякий авторитет.

Коло наукових інтересів професора Дзендзелівського надзвичайно широке та гідне подиву і захоплення. У науковому доробку вченого – статті, присвячені дослідженню історії українського  і слов'янського мовознавства,  проблемам сучасної української мови, розвитку її лексики; чимало публікацій стосується листування відомих українських учених, діячів науки  і культури тощо.

Українське Закарпаття, закарпатські діалекти стали близькими і зрозумілими для слов'янського наукового світу не тільки завдяки  класичним працям професора Дзендзелівського, але й насамперед через найважливішу працю вченого – тритомний "Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області України". Переважну більшість матеріалу автор зібрав самостійно. Своїм атласом, як і монографіями та статтями, Й. Дзендзелівський довів, що на Закарпатті ніколи не було і немає й нині єдиного мовного ареалу, який би міг лягти в основу т.зв. "русинської" мови, а мова, якою сьогодні спілкуються чимало закарпатців, є лише формою загальнонародної української мови.

Й. Дзендзелівський брав участь у міжнародному славістичному проекті – "Загальнослов'янському лінгвістичному атласі". Тут він виступав і як автор, і як член міжнародної редколегії. Професор був дійсним членом Наукового товариства ім. Т.Шевченка у Львові, ініціатором і засновником на Закарпатті осередку цього товариства. Він регулярно виступав на університетських, міжвузівських, республіканських та міжнародних наукових нарадах, конференціях, симпозіумах, був учасником ІV–VII Міжнародних з'їздів славістів,              І–ІІІ Міжнародних конгресів україністів. До його думки завжди прислухалися наукові авторитети.

Створена Й. Дзендзелівським діалектологічна школа – це характеристика його як особи, як індивідуума  і творця нового, прогресивного і передового. А тому й не дивно, що його школа дала такі рясні сходи. Велика заслуга Йосипа Олексійовича Дзендзелівського полягає  в тому, що він вивів у світ своїх учнів, які вже й самі мають чимало досягнень у мовознавчій науці. Професор підготував 21 кандидата наук, 5 з яких стали докторами наук, професорами – ужгородські мовознавці І. Сабадош, В. Статєєва, М. Сюсько, В. Лавер, а також науковець із Луцька Г. Аркушин.

Навіть перебуваючи вже на пенсії, Йосип Олексійович весь час працював у своєму кабінеті, на його робочому столі чи не щодня з'являлися нові матеріали. І майже за кожним із них – подвижницька праця, а то навіть справжній людський подвиг. Хоч хвороби  в останні роки й пригальмовували творчий потенціал, проте учений до останнього був вірним своєму покликанню.

Й. Дзендзелівський був особистістю, які з'являються на землі не часто. Він жив, як і багато інших, звичайним життям, але залишався водночас незвичайною особистістю. Бо поза всіма житейськими щоденними клопотами була в нього справа, яку робив щодня за покликом душі. Своєю присутністю на цій землі він зробив честь не тільки Закарпаттю, Україні, але й всьому славістичному світу.

Цей спогад – не просто данина пам'¬яті великому професору, справжньому Учителю, мудрому наставнику, справедливій, добрій, чесній Людині. Це слово про великого трудівника мовознавчої ниви, який, без перебільшення буде сказано, став цілою епохою  в українській мовознавчій науці. Ми горді тим, що знали його, що він був серед нас...

Ольга Миголинець, доцент кафедри української мови УжНУ

Теги: Дзендзелівський, філолог, мовознавство, діалектологія,

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати