Валик живе у трикімнатній квартирі на вулиці Жемайте в Ужгороді з мамою, тіткою та бабусею. Батько покинув родину п’ять років тому. Сина провідує нечасто.
12-річний хлопчик сидить в інвалідній колясці. На ньому спортивні штани і в’язані шерстяні шкарпетки. Він бере цукерки, тримає їх у руках, потім кладе на стіл.
— Це він тепер уміє добре тримати, — каже 34-річна Оксана Бекетова. — А раніше тільки щось брав — і відразу випускав з рук. Привітайся, Валику.
— Привіт, — ледь зрозуміло протягує хлопчик.
Вимовляє тільки голосні.
Перед вікном на тумбочці стоїть великий плазмовий телевізор. Валик дивиться музичний телеканал. Поряд на підлозі дві упаковки підгузків ”Памперс”.
— Коли Валик утопився, то місяць провів у міській дитячій лікарні, — розповідає мати. — Потім його під крапельницями відвезли до Києва, в ”Охматдит”. Тільки там через півтора місяця він почав виходити з коми. Коли вперше відкрив очі, то почав шукати мене. І два місяці реагував тільки на мій голос. Він так любить музику, — гладить сина по голові, — що я купила плеєр, і він слухав класичні мелодії та повільні пісні. А коли включала Таню Буланову, завжди усміхався. За кілька тижнів до трагедії ми з ним були на її концерті. Син і тепер дивиться тільки музичні канали.
В ”Охматдиті” Валентинові поставили діагноз: ”Перехідна органічна диментія як вихід з повного аналічного синдрому. Змішаний тетрапарез”. Це означало, що протягом часу, який хлопчик провів під водою, у нього сталося кисневе голодування головного мозку і відмерло багато клітин. А за 2,5 місяця у комі відбулося багато негативних змін у мозку.
— Додому зі столиці повернулися в кінці вересня 2005-го, — згадує жінка. — Відтоді лікуємося. Спочатку Валик тільки лежав. А тепер майже цілими днями сидить у колясці.
Хлопчик тримає в руках маленьку червону автомашину. Щоразу повертається, коли чує своє ім’я.
— Синочок усе розуміє, тільки вимовити не може. Вже навчився розпізнавати людей. Приходять у гості його колишні однокласники, вчителі. Усіх розпізнає. Валик, кого ти в класі любив?
— Іра, — вимовляє він.
Медики були здивовані таким його одужанням. А головний лікар Ужгородської міської дитячої лікарні Оксана Передрій вважає цей випадок унікальним. Уперше за її 29-річну лікарську практику дитина з таким діагнозом вчиться знову розмовляти, рухати тілом.
У травні минулого року знайомі порадили Оксані Бекетовій поїхати в селище Алтестове на Одещині.
Там китаєць Дун Хуан лікує голковколюванням. Валик за три місяці пройшов чотири курси лікування. Уже після другого почав самостійно підніматися з коляски. Але ходити не може, бо ліва ступня скривлена. Однак Дун Хуан запевняє, що зможе допомогти. Тому пані Оксана знову збирається на Одещину. Але для цього треба зібрати гроші.
— На лікування ми вже витратили кілька тисяч доларів, — розповідає. — Допомогли благодійники — переказували гроші на банківський рахунок Валика. Але вони скінчилися. Щомісяця 300 гривень тільки за підгузки віддаємо. Валик поки що не відчуває, що хоче в туалет. І ще не може жувати — я йому всю їжу перетираю. Вколюю спеціальні препарати для розвитку мовлення. Дрібні іграшки на столі бачите? Це для того, щоб розвивати рухи.
Після утоплення Валик, на диво, не боїться води. Навпаки, любить купатися у ванній. А ще з мамою часто гуляє в парку. До церкви їздять на таксі.
Жінці довелося покинути роботу продавця на міському ринку. Тепер вони із сином живуть на 42 грн аліментів і 540 грн інвалідної пенсії.
На ФОТО: Оксана та Валентин БЕКЕТОВИ у власній квартирі в Ужгороді. Вони живуть на 42 гривні аліментів і 540 гривень інвалідної пенсії.
Сніжана РУСИН, "Газета по-українськи"
05 квітня 2007р.
Теги: