Василь Лазоришинець: "І хірургами, і пацієнтами керує вища сила"

Закінчив Київський медичний інститут. Доктор наук, професор. Заслужений лікар України, лауреат Державної премії у галузі науки і техніки 2005 року, нагороджений орденом Ярослава Мудрого п'ятого ступеня.

Був першим заступником міністра охорони здоров'я.

У липні 2010-го вдало прооперував 11-денне немовля Софію Борух із недорозвиненим лівим шлуночком серця. Раніше діагноз "синдром гіпоплазії лівих відділів серця" вважали смертельним для пацієнтів.

Володіє англійською та французькою мовами.

Одружений. Має двох доньок

Зробив близько п'яти тисяч операцій. Після них 4 відсотки пацієнтів померли. Це досить велике кладовище. Намагаюся забути, думаючи, що 96 відсотків виживають і стають здоровими.

Щоденник

Не ховаюся від родичів померлого, виходжу з операційної і кажу як є: "На жаль, ми не змогли нічим допомогти".

Хірурга треба гнати поганою мітлою з роботи, якщо він не переживає через ускладнення після операції або смерть. Він не має співчуття, став уже роботом.

Із моменту, коли людина вибирає лікарську професію, вона собі не належить. Було таке, що із чотирьох судинних хірургів на Чернігівську область лишався я сам. Ішов зранку на операцію, потім приймав 60 пацієнтів у поліклініці. Після цього робив другу операцію. Сідав у машину і їхав за 150, а то й 300 кілометрів на виклик санітарної авіації. І так протягом усього тижня.

Був випадок, коли батьки по смерті дитини мене морально вбивали. Хоча перед цим я давав їм лише 30 відсотків, що житиме після операції.

Інколи всі вже опускають руки, а я кажу: не здаємося, боремося далі - і дитина виживає. Буває ж, робимо те саме, а людина помирає. Усе таки вища сила керує і хірургами, і пацієнтами.

Коли операція закінчується погано, збираємося всім відділенням і аналізуємо кожну хвилину і етап - не для того, щоб знайти винуватого, а щоб зрозуміти, де і що саме пішло не так. За радянської медицини основним було знайти винного, і все буде О'к.

Багато чого я досяг завдяки надійному тилу вдома. Знав, що діти нагодовані, уроки зроблені, в хаті буде порядок. І так уже протягом 30 років.

До 20 років дивився лише на красу жінки. Потім гарна жінка для мене мала бути ще й розумна. А тепер розумію, що вона має бути ще й лагідною та відданою.

Хірург м'язи порве, а мусить виграти. Чи то у футбол, чи в теніс.

На Заході якщо хірург виконує менше 200 операцій за рік, він небезпечний для пацієнта. У нас майже всі такі
Від моральної перевтоми мене рятує фізична втома.

У мене жінка пише вірші. У неї є один із назвою "Соперница". Вона присвятила його кардіохірургії. Амосов був у захваті від нього.

Із молодими набагато легше працювати. Ти ліпиш спеціаліста з нуля, за своєю технологією.

В Україні поки людину вперед ногами не винесуть, вона працюватиме. У Німеччині хірург робить до 62 років, у США - до 65. Потім вони можуть лише консультувати. Я піду з активної хірургії у 65. Більше займатимусь наукою.

Спокійна старість із веденням господарства не для мене. Тяги вирощувати картоплю нема. Хоч і з села, але почуваюся міським.

На Заході якщо хірург виконує менше 200 операцій за рік, він небезпечний для пацієнта. У нас майже всі такі, бо на кожного українського хірурга в середньому припадає 50 операцій щорічно.

В операційній має бути спокійно і тихо, повинна звучати класична музика.

Можу підвищити голос на підлеглого, але так, щоб не образити. Не скажу йому "дурак", "дебіл". Амосов під час операції міг ударити помічника по нозі важким черевиком. Асистент забере ногу, а він кричить: "Сволочь, поставь ногу!" На п'ятихвилинці перед двома сотнями лікарів міг заволати: "Говнюки! Сволочи! Вас если два раза в неделю ногой под зад не бить, то вы вообще ничего не будете делать". Може, в 76 років і я так казатиму.

Востаннє плакав на випускному молодшої доньки. Їй вручали золоту медаль.

Мене виховували жорстко, батьки часто давали ременя. Своїх доньок не бив ні разу.

Найяскравіший спогад у житті - коли викладач хімії сказав, що я поступив у медичний інститут. Із села, без знайомств і без блату, батьки небагаті. Не вірилося. Після того не було цих відчуттів. Кандидатська, докторська, міністерство не так сприймалися.

Чесність і порядність у людях ціную найбільше. Але дедалі рідше зустрічаю ці якості, вони відходять у минуле.

Що більше живеш, то більше розумієш, що не знаєш життя.

Оглядаючись назад, не бачу нічого, що хотів би змінити. Мабуть, це - щастя.

Якби зараз запрошували заступником міністра, не погодився би. Працювали із восьмої ранку до одинадцятої вечора, але крім лайки й невдячності нічого не отримав. Хоча і тут можна пошукати позитив. Є досвід і авторитет. Пішов би міністром. Усе таки перша особа є перша. Але й тоді продовжував би оперувати.

"Доктора Хауса" не дивився. Колеги кажуть, там багато діагностичних та лікувальних помилок.

Усе життя в мене хтось щось просить. Прохали і на зустрічі випускників. Звик до цього - допомагаю. Часто по дрібницях дістають.

На Закарпатті в кожному селі знають, що можна приїхати в Інститут Амосова, бо там Василь Васильович працює.

Років 20 я не бачу снів узагалі. Це ніби і не спиш. Приходиш, відключаєшся, а з будильником заново вмикаєшся.

Обов'язково стану академіком. Середній вік українських академіків 74 роки. У мене є ще час.

Жалію, що діти не захотіли піти моєю дорогою. Старша донька 1996-го сказала, що не хоче так багато працювати і так мало отримувати, як я. Закінчила економічний.

Мені багато за що соромно у своєму житті. Розказати це можна тільки батюшці на сповіді.

Боюся захворіти. Хвороба - це трагедія.

Здорову їжу не їм. Не виходить. Протягом 30 років не снідаю, п'ю чай або воду. Обідаю через раз, а ввечері наїдаюся - тому і маю такий баул.

Здоров'я людини - це 45 відсотків екологія, 5 відсотків - спадкові захворювання, 15 - фізкультура, 25 - спосіб життя та їжа і лише 10 відсотків - медична допомога.

Готувати не люблю і не вмію. Але можу картоплю посмажити і деруни зробити.

Після того, як пішов із міністерства, так само рано встаю і пізно лягаю. Правду кажуть, що дураків робота любить.

Теги: Лазоришинець, хірург

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати