"А чи не забагато церков для середнього за чисельністю і територією за верховинськими мірками села? Тим паче, що цей храм споруджується ледь не стріха в стріху зі старою церквицею, якій торік виповнилося 80 літ?". Місцеві мешканці кажуть, що ні, не забагато, бо за "більшовицького раю" осідок не зубожів духовно. І нині поряд із дорослими і юнь тут тулиться до святого джерела.
А тому тіснота відчувається вже не лише внутрі сивенької церкви, але і на її подвір'ї. За Великодніх свят, храмових празників Святодухівської церкви, як правило, багатолюдно і на проїжджій дорозі. Нині цю проблему тут вирішують усім селом. Одна з прихожанок, скажімо, запропонувала поступитися своїм земельним угіддям під будівництво нової церкви. А далі, що називається, зі світу по нитці.
Коштом, технікою, будматеріалами, фізичною силою храмові Вознесіння Господнього допомагають підприємці Аркадій Артьомов, Олександр Михайлов, директор ДП "Міжгірське лісове господарство" Іван Хила, селищний голова Міжгір'я Василь Щур, начальник філії "Міжгірський райавтодор" Юрій Стецюнич, головний лікар Василь Цар, сільський голова Лозянського Іван Сопко...
Цікава деталь: коли не було майстра, о. Володимир згадував про свій 4-й розряд муляра-штукатура, брав у руки інструмент і мурував.
Ще трохи і серед гір засяють куполи...
Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ, "Новини Закарпаття"
05 квітня 2007р.
Теги: