Ужгородський сажотрус знаходив у коминах доляри, кошенят і гнізда з пташенятами

Ми знайшли одного з трьох діючих ужгородських "майстрів комина" – Михайла Бердара. Він – не простий сажотрус: має вищу освіту за спеціальністю "фінанси та кредит", досі веде бухгалтерію кількох приватних підприєм-ців та ще й, крім всього, працює оператором котельні (має 6 розряд) та бере участь в обласних змаганнях з настільного тенісу. І, що найважливіше в професії коминяра (за словами самого співрозмовника), – зовсім не вживає спиртного. 

Хочеш стати сажотрусом – ні краплі спиртного!

"У наших коминярів страшна ротація, – розпочинає розмову Михайло Бердар. – Ставки маленькі, платять невчасно. Ось люди й підсідають "на стакан". А ще й у нашого люду традиція така, хай їй грець. Куди не приходиш – наливають, зробив ти роботу чи ні – однаково пий. Добре, що хоч молодші вже не так до цього звиклі, як роботяги з досвідом... Уявіть: за останній рік в Ужгороді не стало 3 сажотрусів. Один повісився, інший потрапив під електричку, ще один упав на бетонні плити тротуару і помер... Тому нині єдина вимога на технічні професії – щоб був "абстинент" – зовсім непитущий тобто".

Михайла Бердара "занесло" в професію "чистка вентиляційних каналів, шахт, димарів і топок" випадково. Як пояснює наш співрозмовник, ще за радянської влади отримав вищу фінансову освіту, довго працював на державній роботі – в управлінні заготівлі та облспоживспілки. Після розпаду Союзу структура хоча й залишилася, та роботи особливої не було. "У ті буремні часи досить важко було знайти себе, – пригадує Михайло Бердар. – Доводилося братися за будь-яку роботу. Зрештою я закінчив курси кочегарів-операторів і потрапив до центральної котельні. Не забував і про основну спеціальність, завжди підтримував себе у формі. І навіть досі веду бухгалтерію кількох приватних підприємців. З часом котельні занепали, люди почали масово ставити автономне опалення. Тож довелося ставати на біржу. Там мені й запропонували: "А піди на сажотруса, бо ЖРЕРам якраз вони дуже потрібні".

Стати коминярем допоміг ... Інтернет

Спочатку Михайло здивувався, мовляв, які сажотруси –  не дев'ятнадцяте століття ж. Але в той же день пішов додому, заліз в Інтернет, начитався про особливості цієї роботи, про те, що чистки потребують і вентиляційні канали, що багато нових котлів працюють на твердому паливі, тож спеціалісти по димарях справді потрібні. "Крім того, я люблю працювати наодинці, щоб ніхто над душею не стояв, – додає коминяр Михайло. – Мені не до снаги сидіти в офісі за комп'ютером. Люблю свободу. Тому завжди більше цікавився прикладною роботою". Взяли на перекваліфікацію Михайла Бердара з радістю, адже, як з'ясувалося, охочих працювати сажотрусом украй мало. По-перше, якщо ти не "проходиш" через біржу, то мусиш платити за курси близько 2,5 тисяч гривень. По-друге, це вважається непрестижною роботою, не для білоручок, та й зарплата невеличка – заледве півтори тисячі, якщо повна ставка. 

Навчання Михайла відбувалося досить безболісно і, як сам зізнається, ...кумедно. "Спершу мав пройти півторамісячні курси, аби отримати сертифікат від Держгірпромнагляду. Іспити там виявилися значно легшими, ніж ті, які я щороку проходжу для підтвердження кваліфікації оператора-кочегара. Але крім курсів – практика під наглядом діючого коминяра. Свого "куратора" я бачив за весь час "стажування", може, 2-3 рази. Він постійно пив й тижнями десь пропадав. Утім з горем пополам, на теорії та власних помилках освоїв премудрості професії".

"Прочищав" і мерів, і генералів

Нині Михайло Бердар працює коминярем у двох місцях: "розривається" між ЖРЕРом (де всіх перевели на півставки) та приватною ремонтно-будівельною фірмою. На першій роботі має в підпорядкуванні аж 64 будинки (більшість – багатоповерхівки!), на другій – обслуговує як місто, так і приватні будинки в районі. Навіть Перечин та Березний обслуговував, адже там жодного коминяра вже роки немає.

Питаю про ціну послуг. Мій співрозмовник роз'яснює, що у випадку із ЖРЕРами послугу включено в квартплату, тож платня – лише "голі" півставки. А ось у приватника все по тарифу: 1 метр – 10 гривень. "Це не така вже й велика платня за непросту роботу. Не кожен за неї хоче братися. Що й не дивно, бо доводиться трудитися на даху в будь-яку погоду. Витягати з димарів трупи птахів, послід, перегниле листя тощо. На одному об'єкті можна так набігатися, що далі цілий день лише ноги волочиш. Уявіть: 5-поверхівка з кількома під'їздами (або ще гірше – "дев'ятка" з поламаним ліфтом!), вихід на дах у 7 під'їзді, а прочищати треба третій. Тобто перевіряти знизу в 3 під'їзді чи є тяга, чи немає. А якщо якась баламута – бігаєш кілька годин горі-долу... Саме тому в нормативах вказано, що сажотруси мають іти на об'єкти попарно".

Для коминярів тепер наближається найгарячіша пора: початок зими (коли всі включають опалення), новорічні свята та Різдво (проблеми з камінами та топками у заміських будинках і елітних дачах). Михайло нарікає, що наші люди починають чухати потилицю, коли вже біда, коли "припече": "Вже скільки писалося про це у пресі, газовики наголошують, що треба прочищати димарі після завершення опалювального сезону, а не тоді, коли нові морози йдуть! І це стосується як простих людей, так і мерів, бізнесменів, генералів".

Утім не завжди димарі переповнені лише брудом та сміттям. Михайло каже, що в коминах дуже люблять гніздитися голуби. Тож доводилося вовтузитися і з гніздами, і з пташенятами. Є й цікаві знахідки. Приміром, у вентиляційному отворі ванни однієї з квартир у багатоповерхівці Михайло Боднар знайшов ... 250 доларів. Поніс їх господині, а та каже – напевно чоловік собі "заначку" приховав. Передзвонила йому – той зізнався, але сказав, аби дружина дала 50 баксів чесному коминяру.

Ґудзика на мені не знайти

"Загалом, чого тільки не знаходиться в коминах, а причини закупорки й узагалі бувають смішні. Особливо тепер, коли люди ставлять собі європейські котли. А у них система безпеки дуже тендітна, на електроніці – тільки десь трошки тяга ослабне – одразу виключаються. Ось так було в будинку одного генерала в Коритнянах: у величезного котла, що обігрівав 3-поверховий дім, спрацювала автоматика, і подача газу припинилася. Які спеціалісти по котлах туди приходили – ніхто не знав, у чому причина. А там, виявляється, в димарі застряг пакетик целофановий за 5 копійок. І він "парашутував" собі: включиться котел – пакетик надметься, заб'є прохід – спрацьовує захист котла, він вимикається... А з кумедних випадків, то пригадується такий, коли у вентиляційну шахту багатоповерхівки впало кошеня. Воно 2 дні нявчало, спати людям не давало, адже кінець "вентиляційки" закінчується не в підвалі, а на рівні 1 поверху. Зрештою  мешканці здалися, викликали сажотруса. Але як того мацура дістати – він же за дріт не вхопиться! А в будинку така непродумана й незручна система, що знизу до вентиляційної шахти не передбачено бодай найменшого входу. Ось і довелося перфоратором пробиватися до кошеняти через кухню однієї з квартир. Так і вийшло, що через непутящого котика у людей дірка в стіні...".

Інструменти в коминярів нехитрі: алюмінієвий дріт зі стальним контуром, на який намотується "йорш" – спеціальна щітка. Для п'ятиповерхівок слід мати 15 метрів дроту, для "дев'яток" – не менше 27. Причому, цей пристрій доводиться виготовляти самому коминяру: готовий виріб коштує від 250 гривень. "Для старих димарів, які мають замкнені дверцята, потрібен спеціальний ключ. Хоча ми вже звикли й викрутками відкривати. Ну, а в ідеалі правдивий сажотрус має мати форму – чорний берет і спецівку з ґудзиками. Але і на це в ЖРЕРах грошей катма. Єдиний в Ужгороді, хто ще відповідає дрес-коду, – Іван Вітіз. Він сажотрус зі стажем – працює майже 25 років. Я ж уже ношу не берет, а кепку, й ґудзика на мені не знайдеш: куртки та сорочки ношу на закльопках, блискавках та липучках". 

"А як же тоді щастя приносити – без ґудзиків?", питаю. "Тут не в ґудзиках головне. Справа в тому, що повір'я про те, що сажотрус приносить щастя, виникло не на пустому місці. Уявіть, яка це була колись біда: затопить господиня грубку, а з неї чадить, дихати нічим, хату не напалиш, їсти не звариш. А прочищений димар – радість у домі: тепло, чисто, повітря не задимлене. Що й казати, ба навіть нині "крутелики" визнають, що самим своїм візитом ощасливлюю їх. Бо відключиться їхній новомодний котел, посидять вони без води гарячої в холоді кілька днів – і кричать у трубку – приходьте, будь-які гроші плачу! Ось вам і щастя від одного вигляду сажотруса! (посміхається. – Авт.)".

Крім того Михайло розказує, що і сам є людиною, якій удача посміхається, і навіть спілкування з ним може принести користь. Автору статті він пообіцяв: "Через те, що розмовляєте зі мною, буде у вас протягом 2-3 днів премія чи фінансові вливання". І хочете вірте, а хочете ні – мені повернули довгоочікувану заборгованість, яку я вже й не сподівався отримати до кінця року...

Теги: сажотрус. коминар, котел

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати