Відповідно, звичайно, і молока менше. То ж купуємо у магазинах чуже, з інших областей. У чому справа? Чому так міліють молочні ріки? З цим питанням ми звернулися саме до Леоніда Гребенюка.
– Леоніде Сергійовичу, чо-му так суттєво зменшилася кількість великої рогатої худоби у селах?
– Для цього є, повірте, вагомі причини. Молочних рік не буде доти, поки закупівельна ціна молока не збільшиться і його виробництво не стане рентабельним. Нині його купують у селян по 1,50–2,00 гривні за літр, а по скільки ви його купуєте? Майже по 10 гривень. Є різниця? І в чию кишеню вона іде? На жаль, не в селянську. Саме низька закупівельна ціна призвела до того, що поголів'я великої рогатої худоби із року в рік скорочується. Старі газди повмирали, молоді працюють на заводах чи у різних фірмах: ра-йон приміський і добиратися не так вже й важко. Тим більше, що на великих заводах, таких як "Ядзакі", ще й довозять робітників. Молодим не потрібні клопоти з утриманням худоби.
– І все ж є господарі, які ще тримають худобу...
– Є, звичайно, але вже дуже мало. Переважно в тих родинах, де є батьки-пенсіонери. Це дуже важка праця. Взяти хоч би заготівлю кормів на зиму. Добре треба намахатися косою, щоб накосити сіна. Є у людей городи, тримаючи корову, мають і гній, є чим удобрити землю.
– Але ж є худоба і в сіль-госппідприємствах...
– На жаль, у районі лише в чотирьох господарствах – "Агростарі", "Ласточці", "Ватрі" і "Леанці". Керівникам цих господарств треба низько вклонитися за те, що у цей нелегкий час займаються тваринництвом. Найбільше корів – у "Ласточці". Керує цим господарством Василь Лакатош. Борис Бойко з "Ватри", Йосип Санісло з "Агростару", Василь Боднар з "Леанки" при нагоді розкажуть вам, скільки мають клопотів з виробництвом молока.
– Так є у нас в районі міні-завод "Настуня", був і в Ужгороді молокозавод...
– У "Настуні" виробникам платили за молоко дуже мало і від послуг цього підприємства наші керівники відмовилися. Знаєте, куди возять молоко? Аж у Рівне. А "Настуня" отоварюється на Воловеччині. Отак! А щодо Ужгородського молокозаводу, то його давно викупили і тепер там супермаркет "Кишеня".
Підсумовуючи нашу розмову, скажу ось що. Насамперед необхідно підняти закупівельні ціни, щоб було вигідно займатися тваринництвом. Це стосується не лише молока, а й м'яса. Останні два роки село не отримує жодних дотацій. Вже не раз звучало з уст працівників Міністерства агропромислового розвитку, що на корову селяни отримуватимуть по 2–3 тисячі гривень державної компенсації. Обіцянки-цяцянки, а віз і нині там.
Отже, поки держава, нарешті, не повернеться лицем до сільсгоспвиробника, до села взагалі, поліпшення чекати нічого. Обіцянками людей не нагодуєш. А перед тими, хто, незважаючи на всі труднощі, все-таки тягне тягар товаровиробника на селі, треба зняти капелюха. Адже вони – наші годувальники.