Ромка Жанна Разуваєва із Рівненщини бореться за опікунство над трьома циганськими дітьми із Закарпаття

— Да в мене якийсь перевалочний пункт! — розводить руками Жанна. — Постійно якісь діти приходять — то переночувати пусти, то за стіл. Пускаю! Не питаю, чи то циган, чи ні.

Жанна із чоловіком Петром, росіянином за національністю, мають чотирьох дітей: Олександра, Миколу, Едуарда і Вікторію.

— Двох перших хлопчиків мені якось під вечір привели з вокзалу, — згадує Жанна. — То був 1984 рік, саме третім була вагітна. Курточка однієї дитини була схожа на курточку мого Сашка — у клітинку, от і переплутали. Кажу: ”Мої діти вдома!”. Придивилася — а воно ж навіть не циганське. А малюки вже зиркають мені за спину на стіл — голодні. Заводжу їх до хати — одразу шмарклі мити. А на голові воші, на руках короста. Наступного дня — до лікаря. Десь півроку ті діти жили в мене, а потім мати-алкоголічка з’явилася за ними. То хлопчаки плакали й просилися: ”Мамо Жанно, не віддавайте нас мамі!”.

Мати Разуваєвої загинула 1974 року. Вітчим убив її на очах у шестьох дітей. Хату зайняла чужа ромська сім’я.

— У нас так було, що голка падала і землі не бачила! — продовжує Жанна. — Роми з хати не виганяли, але місця вже не було. То я взяла каменюку і пішла бити вітрину універмагу. А коли розбила, сіла під вікном чекати, коли приїде міліція і забере. Глупа була, думала, хоч баланди дадуть і камеру.

Місцева влада влаштувала дівчину у пересувну механізовану колону. Згодом Разуваєва отримала роботу на фабриці художньої галантереї ”Райдуга”, жила в гуртожитку. Після одруження Разуваєви отримали квартиру біля вокзалу.

— Майже відразу й почалося, — хитає головою Жанна Разуваєва. — Посеред ночі стукає один: ”Дайте, тьотю, щось поїсти!”. Із черевиків пальці віялом стирчать. Воно їжею запихалося, а я кричала: ”Дитино, я тобі ще дам, не хапай!”. Боялася, щоби не померло за столом.

— Багатьох дітей прихистили?

— Ой, скільки їх було! І Саша був, і Юра, і Наташа, й Іванко, і Мишко, і ще один Мишко. Три чи чотири Олександри, Григорій. Я вже й не згадаю, може, двадцять... Деякі білої постелі боялися, інші іграшку вперше бачили.

Одні з вихованців мешкали у Разуваєвих понад два роки, інші рік, а хтось кілька місяців. Діти йшли і поверталися. В інтернаті навчалися брат і сестра, вихователі постійно возили звідтіля сиріт на гостину до Разуваєвих.

— Жили у мене троє братових хлопчиків і руденький Максимко, — усміхається жінка. — Приїжджаю з села, а в нас дитина. Питаю: ”Звідки ти?” А він: ”Я йшов-йшов і плийшов!”. Максимом його вже ми прозвали. Ох, наглючий був! Умів в очі заглянути і свого домогтися. Його одна сім’я всиновила, більше не бачилися.

Сусіди Разуваєвих пліткували, що в них удома кубло. Місцеві правоохоронці щомісяця влаштовують облави і штрафують сім’ю.

— Із чоловіком сварилася через тих дітей, — згадує жінка.

Жанна часто буває у Луцьку. Голова Волинської обласної громадської організації циган ”Терне Рома” Сергій Григориченко, 50 років, — її двоюрідний брат.

— Шість років тому Жанна захворіла, лежала паралізована, пережила клінічну смерть, — розповідає він. — То всі діти стояли коло неї й молилися. З того часу має дар — ворожить на долю.

— Гадаю, бо мушу сказати людям, що бачу, — ділиться Жанна. — Коли чогось не можу сказати, дуже мучуся. Часом великі гроші дають, щоб зробила приворот. Але я такого гріха не хочу!

Разуваєва ніде не працює, заробляє ворожінням.

— Жанна не має якихось статків, — каже Тетяна Григориченко. — Штаненята якісь тим дітям купує на гуманітарці, я щось даю. Казали їй в одному селі на Бродівщині: ”Іди працюй, циганко, буряки поли!”. І вона полола. З ранку до вечора, хоча щойно оклигала від хвороби. Ходила — заточувалася.

Де зараз ваші вихованці? Не у в’язниці?

— І там вони є, — зітхає Жанна. — Хіба всіх від тюрми і наркоти вбережеш? Але от Мишко та Сергій живуть у Росії, завжди мені вітання шлють. Називають, як і раніше, ”мамочкою”... Іванко вже після армії, одружився, має синочка.

Вихованець Іван Оксенчук, 24 роки, одружився рік тому. Хлопець познайомив Жанну з матір’ю-алкоголічкою.

— Вона киває на мене: ”Ваня, то твоя дівка?” — згадує Жанна. — А він їй: ”Ні, мамо, знайомся — то моя мама!”. Я тоді його всю дорогу за ті слова сварила і плакала. А він казав, що ми йому сім’я, хоч би там і наговорювали сусіди, буцімто він зв’язався з циганами і з ними краде.

Зараз Жанна Разуваєва свариться з міською владою за право оформити опікунство над трьома циганськими дітьми із Закарпаття.

— Де ці діти народилися і якого року — невідомо, батьки десь бомжують, — каже. — Найменшу дівчинку хочуть віддати у чужу сім’ю. А чому не мені? Бо не маю папірця про доходи, не достатньо житлової площі.... Хіба це головне?

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати