Європейський побут пропонує туристам закарпатське село Четфалва

Якщо захочете відчути себе в іншій країні, для цього не обов'язково перетинати кордон. Достатньо поїхати в столицю угорської України – Берегове. Не треба проходити митного контролю і вистоювати у прикордонних чергах, щоб відчути увесь колорит затишного райцентру Закарпатської області над тихою річкою Верке.

Ще на липневій сесії депутати Берегівської міської ради проголосували за рішення щодо перейменування або "повернення" місту Берегове його довоєнної назви – Береґсас. Щоправда, 31 жовтня про думку містян вирішили спитати на референдумі, який сумістили із виборами до місцевих органів влади. За перейменування міста проголосували 52 відсотки жителів. Успіх референдуму з перейменування був забезпечений авторитетом місцевого мера Іштвана Гайдоша, що виступив його ініціатором. Але повноважною у цьому питанні є лише Верховна Рада України. Перед цим слід отримати погодження і від обласної ради. В Берегові (майбутньому Береґсасі) підготували таке клопотання до обласних депутатів, а також згадали та погодили рішення про опитування населення щодо відновлення історичної назви міста, яке було проведено 20 років тому – 7 грудня 1990-го. Згідно з цим опитуванням (яке тоді не мало статусу референдуму), за зміну назви міста висловилося 84% жителів.

Берегове є осередком угорської культури у Закарпатті. Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці ІІ готує найбільшу в Україні кількість бакалаврів з угорської філології.

Вивіски та оголошення написані двома мовами: угорською й українською. Над міськрадою на вітрі тріпотять полотна трьох прапорів: українського, угорського і самого міста. На вітринах, там, де вказано години роботи магазинів і кав'ярень, напис: "за к.ч.". Це означає: працюємо з такої-то до такої-то години за київським часом. І час, виявляється, у них тут свій, закарпатський...

На меморіальних дошках (їх тут понад 40) – вінки з угорськими прапорцями. Найбільший храм – на тисячу осіб – лютеранський. Навіть назви вулиць, які є у будь-якому українському місті, латиною виглядають екзотично: "Sevcsenko utca". Якщо захочете про щось запитати, як, скажімо, пройти швидше до центру, вас з усмішкою на устах вислухають, а потім так само доброзичливо скажуть: "Нем тудом" (не розумію).

Не став винятком і український Берегівський ліцей: на вході висять дві таблички – на одній напис українською, на іншій – угорською мовою. А у подвір'ї храму науки стоїть пам'ятник маленькому Володі Ульянову (Леніну) з букварем у руках, який нам добре запам'ятався з глибокого дитинства. І табличка на пам'ятнику (українською): "Вчитись, вчитись і вчитись...".

Перша асоціація зі словом "Берегове" у багатьох – відомий винзавод. Є такий на окраїні, у колишній літній резиденції графа Шенборна. У графа був чудовий смак, і місця під свої романтичного виду палаци він вибирав справді розкішні: як тут, біля підніжжя гори в древньому Береґсасі. Завод і на завод не схожий: справжнісінький замок. Висока вежа з гострим конусом даху, затишний сад навколо.

Історія закарпатського Берегова малодосліджена. Відоме місто насамперед тим, що воно здавна вважається неофіційним центром угорської діаспори, що мешкає на території області. Перша згадка датується 1063 роком – тоді це був мисливський маєток герцога Ламперта, молодшого сина угорського короля Бейли І. Так і було зазначено у документах тієї епохи – Villa Lamperti, або Лампертхаза, тобто помістя Ламперта. Згодом, під час правління короля Ґейзи ІІ, сюди були запрошені поселенці, німці-сакси з далекої Саксонії. Вони стали першими ремісниками, які почали облаштовувати місто. І воно змінює назву на Лампертсас.

Екскурсоводи показують туристам височенний костел у самому центрі, на площі Ференца Ракоці. Первісне ядро храму з'явилося в ХІІ столітті. Храм пов'язаний з казковою легендою про зародження міста. У ній йдеться про пастуха Саса і його впертих биків. Після чергової "кориди" на березі Верке, де кілька століть стоїть храм, Сас знайшов горщик із золотом. За ці гроші пастух вибудував церкву над рікою. За легендою, й місто назвали Береґ-Сас.

Берегове відоме значній частині пересічних українців ще й через берегівські соки та пиво. Та головне багатство регіону не в соках і  пиві, і навіть не у винах, що є традиційним угорським напоєм і в великих кількостях виробляється в Берегівському районі. Обов'язковим пунктом екскурсії у Береговому є басейн просто неба з термальними водами, куди мінеральна вода, що лікує від 86 хвороб, надходить зі свердловини глибиною півтори тисячі метрів. Термальні джерела, подібні до тих, що знаходяться в районі міста Берегове, є досить рідкісними в світі, і їх можна перелічити на пальцях: в Угорщині, Новій Зеландії та на Камчатці. Попри те, що Берегівський район знаходиться у низовині, –майже у самому місті та на його околицях є невеличкі гори, що значно прикрашають краєвид.

А найбільше задоволення я отримала від відвідин угорського села Четфалва. Коли організатори екскурсійного туру туристичної фірми "Крилос Ком" розповіли, що будемо ночувати у сільських оселях, у мене, відверто кажучи, впав настрій. Уявила собі холодну сільську хатину десь під лісом і збитим з дощок туалетом на вулиці... У Берегові у наш автобус увійшла пані Шарлотта Чізмар, яка і мала нас супроводжувати до місця ночівлі у Четфалві. По цій веселій енергійній жіночці, організаторові зеленого туризму у Берегівському районі, не скажеш, що вона – жителька сільської місцевості. Ерудована, тактовна і гостинна пані Шарлотта дорогою до Четфалви розповідала про історію і звичаї села.

Четфалва зустріла нас сирим холодним вітром. Коли під'їхали до сільського клубу, нас там уже чекали люди, у яких мали ночувати. На столі – налите у склянки вино і паленка. Тост за знайомство, і пані Шарлотта зачитує прізвища господаря і туристів, яких він бере до себе...

Іштван машиною повіз нас у свою "сільську хату". Коли авто заїхало у подвір'я, ми на мить втратили дар мови: двоповерховий палац зовсім не вписувався у мої уявлення сільської хати. На ґанок вийшли господарі – батьки Іштвана – пані Ева і пан Іштван. У будинку – ідеальна чистота. Господиня розселила нас по кімнатах і запросила на вечерю. Перед тим, як сісти до столу, я зайшла у ванну помити руки. Такої кількості шампунів, дезодорантів і всіх решта косметичних засобів, як у пані Еви, мабуть, нема і у столичної гламурної леді.

Про страви угорської кухні, які нам подали на вечерю, хочу сказати окремо. Стіл засервірований у ресторанному стилі: стерильно-біла скатертина, гарний сервіз, виделки з ножами... Смак боб-гуляшу на перше і голубців з м'ясом на друге – досі згадую і ковтаю слину. А що вже казати про пляцок на десерт... Замість компоту усі ці смаколики ми запивали молодим вином.

Господарі вирощують виноград, з якого мають 400 літрів чистого вина. Коли пані Ева нарешті сіла до нас за стіл, звернула увагу на її руки: не порепані, а доглянуті. Як з'ясувалося у розмові, пані Ева має велику господарку: корову, свиню, кури, гуси... І у полі працює. Сама би ради усьому цьому не дала – має допомогу і підтримку – двох Іштванів, сина і чоловіка. Старша донька вийшла заміж за угорця і живе на його батьківщині. Кілька тижнів тому Ева з Іштваном стали бабусею і дідусем – у них народився онук.

Якщо у Берегові назви вулиць і магазинів дублюються двома мовами, то у Четфалві усі таблички тільки на угорській. І час тут місцевий – на годину назад. Четфалці розмовляють між собою угорською. Хоча Ева з чоловіком спілкувалися з нами російською, їхній син – українською.

Наступного дня ми відвідали унікальну лютеранську церкву у Четфалві. У такому молитовному домі була вперше у житті. На стінах – жодної ікони і нема престолу. Тільки лави для сидіння. Єдиною прикрасою у храмі є угорський прапор, біля якого ми всі фотографувалися.

Теги: село, європейське, Четфалва

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати