Закарпатка Вік­то­рія Ола­шик на тиж­день по­мі­ня­ла­ся ро­ди­на­ми зі сво­єю смілянською тез­кою

Смі­лян­ці Вік­то­рії зав­жди хо­ті­ло­ся зро­би­ти своє жит­тя нез­ви-чай­ним, то­му ра­зом  із донь­кою Ка­тею вони  ще в квіт­ні за­пов­ни­ли ан­ке­ту на сай­ті про­ек­ту "Мі­няю жін­ку". Жінки на­віть не ві­ри­ли, що з цьо­го мо­же щось вий­ти, то­му й не роз­по­ві­ли ні­чо­го та­то­ві. Але ко­ли че­рез мі­сяць їм за­те­ле­фо­ну­ва­ли пред­став­ни­ки те­ле­ка­на­лу "1+1" й по­ві­до­ми­ли, що до них при­ї­дуть зні­ма­ти ро­лик для кас­тин­гу, та­то Ми­хай­ло був не в зах­ва­ті. Жін­ки вмов­ля­ли чо­ло­ві­ка по­го­ди­ти­ся, до­ки той не здав­ся.

Мі­ня­ти­ся ро­ди­на­ми пот­ріб­но бу­ло нап­ри­кін­ці лі­та. Доч­ка Ка­тя за­ра­ди зйо­мок на­віть від­мо­ви­ла­ся від пу­тів­ки до "Ар­те­ку". Але дзві­нок від ке­рів­ниц­тва ка­на­лу про­лу­нав аж у жов­тні, ко­ли ро­ди­на вже втра­ти­ла на­дію на участь у про­ек­ті. Ре­дак­тор оше­ле­ши­ла Вік­то­рію но­ви­ною: "Ви го­то­ві зав­тра ви­їж­джа­ти?"

Смі­лян­ка діз­на­ла­ся, ку­ди їде, ли­ше в по­тя­зі, ко­ли їй вру­чи­ли квит­ки. Це бу­ло міс­теч­ко Ви­ног­ра­до­ве За­кар­патсь­кої об­лас­ті. Її ро­ди­ною на тиж­день ста­ли Ми­хай­ло Ола­шик із сім­над­ця­ти­річ­ною доч­кою Ок­са­ною та шес­ти­річ­ним си­ном Ста­ніс­ла­вом. Щоп­рав­да, дів­чи­на в пер­ший же день по­ї­ха­ла на нав­чан­ня до Оде­си. Ці­ка­во, що про­пус­тив зйом­ки і стар­ший син на­шої зем­ляч­ки Вік­тор, який то­ді пе­ре­бу­вав у пла­ван­ні в Ки­таї.

На За­кар­пат­ті Вік­то­рія од­ра­зу знай­шла спіль­ну мо­ву з но­вим чо­ло­ві­ком: во­ни на­віть го­во­ри­ли і ро­би­ли все од­но­час­но. А от у Смі­лі гар­мо­ні­єю і не пах­ло.

– Із пер­шо­го ж дня Вік­то­рія Ола­шик ста­ла в по­зи­цію "коб­ри", – при­га­дує Ми­хай­ло Хреб­так. –  Їй ні­що і ніх­то не по­до­бав­ся, пос­тій­но хо­ди­ла на­бун­дю­че­на і тіль­ки й шу­ка­ла усі­ля­кі не­до­лі­ки.

Во­на лед­ве вит­ри­ма­ла три дні за пра­ви­ла­ми но­вої ро­ди­ни, а на чет­вер­тий за­ко­ман­ду­ва­ла ку­пи­ти но­ве сміт­тє­ве від­ро, хліб­ни­цю та від­ре­мон­ту­ва­ти уні­таз. Ми­хай­ло в бор­гу не за­ли­шив­ся і, ви­рі­шив­ши  по­жар­ту­ва­ти над нею, під­ки­нув іг­раш­ко­во­го тар­га­на.

– Но­ва ма­ма, на пер­ший пог­ляд, хо­ро­ша, але по­за ка­ме­рою во­на бу­ла нес­тер­пною, – роз­по­ві­дає Ка­те­ри­на Хреб­так. –  Та­то пос­тій­но їй ка­зав: "Ще раз щось по­діб­не ут­неш, куп­лю кви­ток і по­ї­деш до­до­му". Та й го­ту­ва­ти во­на не вміє: їс­ти, зви­чай­но, мож­на, але по­рів­нян­о з ма­ми­ни­ми стра­ва­ми це не­бо й зем­ля.

Вік­то­рія Хреб­так бу­ла вра­же­на по­ве­дін­кою сво­єї за­кар­патсь­кої тез­ки:

– Ме­ні та­кож ба­га­то чо­го не по­до­ба­ло­ся в но­вій ро­ди­ні, але на­віть у день змі­ни пра­вил я не вва­жа­ла за пот­ріб­не щось змі­ню­ва­ти.

За тиж­день во­на нав­чи­ла ма­лень­ко­го Ста­ніс­ла­ва гар­но пи­са­ти. Сек­рет був прос­тий: жін­ка прос­то за­мі­ни­ла сті­лець на ко­ле­сах на зви­чай­ний та пос­та­ви­ла нас­тіль­ну лам­пу з лі­во­го бо­ку. Єди­не, про що во­на й до­сі шко­дує, так це про те,  що не поп­ро­си­ла Ми­хай­ла приб­ра­ти те­ле­ві­зор із ди­тя­чої кім­на­ти, щоб це не від­во­лі­ка­ло малюка від уро­ків.

Оскільки за­кар­патсь­ка ма­ти пот­ра­пи­ла в ро­ди­ну спорт­сме­нів-кар­тин­гіс­тів, то їй гріх бу­ло не по­си­ді­ти за кер­мом спор­тив­ної ма­ши­ни. Куль­тур­на прог­ра­ма для Вік­то­рії Ола­шик бу­ла прис­той­ною, то­ді як на­ша зем­ляч­ка ли­ше раз бу­ла в лі­сі.

На згад­ку про прог­ра­му но­ва ма­ти по­да­ру­ва­ла ро­ди­ні Хреб­та­ків аме­ри­кансь­ко­го буль­до­га Жи­лу. Але від­ра­зу піс­ля за­кін­чен­ня про­ек­ту хо­ті­ла заб­ра­ти пса для сво­го чо­ло­ві­ка-мис­лив­ця. Від­да­ва­ти Жил­ку донь­ка на­шої ге­ро­ї­ні  на­від­різ від­мо­ви­ла­ся, тим па­че, ко­ли діз­на­ла­ся, що прид­ба­ли со­ба­ку за кош­ти ка­на­лу "1+1".

– А вза­га­лі, клас­но бу­ло, – го­во­рить Ка­те­ри­на. – І хо­ча про­цес зйо­мок ду­же склад­ний та нез­вич­ний, я ще б у прог­ра­мі "Без ман­да­та" взя­ла участь.

Теги: Міняю жінку, проект, закарпатка, Вікторія

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати