Перенесла сім операцій на обличчі – і вийшла заміж за закарпатця

У півтора року – "підшили" ротика...

Народження хворої донечки було для Любові Трохимівни шоком. Вона тоді мешкала у містечку Камені-Каширському на Волині. Але думки залишити дитя навіть не підпускала, бо ж то кровиночка. Жінка взялася шукати порятунок, стукалася у різні клініки, але особливої допомоги, на яку розраховувала, довго не знаходила.

– У Києві, коли Олечці було півтора року, їй у щелепно-лицевій хірургії "підшили" ротика, – згадує мама. – Дитя після того хоч почало нормально їсти. Але ж вада не зникла. Ми ще деякий час їздили у столицю на консультації. Нам казали, якщо розумово розвивається непогано, потім зробимо пластичні операції. Та не зробили. А донечка комплексувала через свій зовнішній вигляд. Я це бачила і розуміла. Можете собі уявити, як чужі люди дивилися на дитину, в якої немає вушка, а замість вушної раковини – клаптик шкіри обвис на плоскій (без м'язів) щічці. Оля мала викривлені щелепи й інші дефекти.

У школу дівчинка пішла у дев'ять років. Зрозуміло, її скерували не у загальноосвітній навчальний заклад, а у спеціалізований.

Життя покликало Любов Трохимівну на Рівенщину...

Зустрілися два самотні серця

Надія щось змінити вже майже згасла, але рятівною соломинкою стала порада сусідки. Її онука працювала у відділенні пластичної хірургії у Луцькій міській клінічній лікарні й розповідала, які дива тут творять.

– Ми з Ольгою (це було п'ять років тому) поїхали в Луцьк на прийом до пластичного хірурга Тетяни Зубанової, – пригадує Любов Малець. – Лікувалися три роки підряд. Було таке, що Оля лежала в лікарні по 4-5 місяців.

– У згаданої пацієнтки щелепно-лицевий дизостос (розбалансування у розвитку лицевого скелета) й "букет" інших дефектів, – розповідає Тетяна Євгенівна. – Це одна з найважчих вад обличчя, яка може бути. З чим пов'язано? Мама під час вагітності перенесла інфекційне захворювання – важку форму грипу, що й позначилося на розвитку плоду. Це не є спадкова патологія. Ми дівчині провели сім операцій під загальним знечуленням. Найскладніше було "пломбувати" впадину на обличчі. Для цього відсікали м'язи шиї і переносили їх на лице. Був значний ризик для життя пацієнтки. Але усі операції пройшли успішно.

Тетяна Євгенівна показує фото Олі, якою вона прийшла до них у відділення. Далі знімки – поетапно, як рятували дівчині личко, як "нарощували" вушко з її ж тканин і "чіпляли" його на природне місце. Дивлюся на весільний знімок, на якому красується приємна на вроду наречена у сліпучо-білій сукні біля свого кавалера, й очам віри не йму: чи ж вона? Бо те, що зробили волинські хірурги, інакше, як дивом, не назвеш. Після таких операцій у закордонних клініках з пацієнтами ще довго працюють психологи. Бо мало подарувати людині вроду, головне завдання пластичної хірургії – змінити її внутрішньо, допомогти звільнитися від комплексів, розкритися. Так після багаторічних митарств Оля подолала психологічний бар'єр і повірила у себе.

Цікавлюся у Любові Трохимівни, де ж її доня чоловіка знайшла? Жінка жартома відповідає, що в газеті виписала. Бо Ольга звернулася у "Самотнє серце" – в "Порадницю". Там надрукували її оголошення з номером телефону. Чимало хлопців дзвонило. Відгукнувся й Андрій із Закарпаття. Передзвонив раз – зав'язалася розмова. Так балакали кілька місяців, а потім він приїхав з мамою знайомитися. Ще якийсь час минув – і вже Оля гостювала у його батьків. Молодята побралися і (привідкриємо секрет) уже чекають на первістка.

Теги: обличчя, заміж, щастя, операція

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати