Закарпаття: Дім, у якому живе любов

...Єлизавета із селища Середнього на Закарпатті дев'ять років провела в монастирі. Пішла туди замолоду, шукаючи свого шляху до Бога. Її чоловік Йосип теж отримав добрий життєвий  вишкіл – відвідував в Ужгороді центр реабілітації молодих інвалідів "Дорога". Його сюди привели серйозні проблеми зі здоров'ям. Та хвороба відступила перед великою духовною силою цього чоловіка і його прагненням жити. Зараз подружжя виховує восьмеро дітей. Не рідних – прийомних.

Несподівані рішення

Шестеро прийомних синів і дві донечки-красуні так і щебечуть навколо нього: "Тату, тату!"  Зважилися з дружиною на цей крок без особливих вагань. "Поки Господь дасть своїх діток, ми прийомних поставимо на ноги", – каже молода жінка. Так і появився у Середньому будинок сімейного типу. Саму будівлю під цей "проект" подарувала Лізина приятелька дитячих років, яка пішла у монастир. Її перебудували коштом благочинної організації зі Словаччини, й тепер це гарний європейський будинок, де всім комфортно. І живуть тут однією великою родиною діти із трьох різних сімей. Дивлячись на них, доглянутих, охайних, радісних, ніколи б не подумав, що  у них було важке минуле.

Страшні дитячі сни

Першими в цей дитячий  будинок потрапили тепер уже 13-річна Влада і 12-річний Сашко. Встигли пережити багато. Батько сидів у в'язниці, а коли вийшов, то ночами влаштовував п'яні дебоші. Діти зривалися і втікали з дому. "Вони довгий час не могли спокійно спати, – розповіла їхня названа мати. – Вночі будилися, кричали. Так було й з іншими дітьми. Їхній старший  брат уже встиг побувати в колонії для неповнолітніх. Ще й зараз Сашкові  іноді сниться, що батько знущається над матір'ю.

З іншої сім'ї є троє хлопців: Василько, Михайлик і Дмитрик. "Коли ми забирали Василька, він мав зламану ногу, яка неправильно зрослася, і туберкульоз кісток, – пригадує Єлизавета. – Ногу дитині зламали батьки, коли він був ще зовсім маленьким і лежав біля них. До лікаря так і не відвели. Дитина не ходила, а повзала. Майже рік лікували від туберкульозу в лікарні. Ми відвезли його до хорошого спеціаліста. Той порадив розробляти ніжку у воді – в басейні. Хлопчик признався, що у нас вперше купається у теплій воді.  Чоловік купив басейн, і ми займалися з ним чотири-п'ять разів на день. Зараз Василько нормально ходить, ми віддали його на танці. Недавно був концерт: він танцював нарівні з усіма дітьми вісім танців!"

У цій сім'ї дітей били, просто знущалися з них. І найбільше перепадало Василькові, який не міг втікати. Він або повзав, або сидів на ланцюгу, але вже збирав бички. Його молодший брат Дмитрик теж мав туберкульоз – у рочок! Від інтенсивного лікування дістав  висипку на тілі, весь був у прищах. Йосип з Лізою таким його й забрали. Батьки порадили їм  прості народні методи для очищення організму – молоко і свине м'ясо. Дитина вже за два  тижні мала чистеньке тіло. Дмитрикові лікарі пророкували німоту: він довго не говорив. А зараз чотирирічний хлопчик просто щебече. І знає  більше, ніж деякі діти, що йдуть у перший клас.

Із третьої сім'ї тут також троє дітей: Павлик, Василинка і Михайлик (є два Михайлики). В них мама одна, а тати різні. В одній  із цих сімей мама задушила дівчинку, як тільки та народилася. Із 12 народжених дітей вижило семеро. Старші сестри на обліку в міліції. Мама  ніде ніколи не працювала. Єдиний її "дохід" – народження дітей.

"Діти з цієї сім'ї дуже важкі, – продовжує названа мати. – Один хлопець ще дотепер не називає нас мамою і татом, може говорити неправду. І має дуже розвинене власне "еґо". Дитина знає, що вона "державна" і вже навчилася вимагати багато чого, "бо мені це належиться".

Спочатку всі діти не хотіли їсти варених страв, бо вони до них не звикли. Основним харчуванням були консерви, мівіна, хліб і єдина варена страва – картопля  в мундирах. Вони й зараз її люблять.

Пряникова хатка

Де ці двоє молодих людей беруть стільки сил і ентузіазму, щоб нести нелегку ношу? Діти в них доглянуті, нагодовані, гарно вдягнені й мають усе для свого розвитку. У домі багато книжок, іграшок, на подвір'ї – велика гойдалка. Біля хати – гарний садок і город. Що там тільки не росте! Ліза каже, що життя в монастирі навчило її добре розподіляти свій час, й вона встигає  зробити багато чого за день. 

Тепер уже всі діти, окрім маленького Дмитрика, ходять до школи. Вони гордяться своїми батьками, знають, що за них є кому заступитися. І роблять певні успіхи. От Влада цього року пообіцяла краще вчити англійську мову, хоче добре її знати. Дівчина розуміє, що житиме у прийомній сім'ї до 18 років, а далі – самостійне життя, де треба давати  раду собі, братам та сестрам.

Діти мають здорове харчування, адже багато чого росте на городі, а ще Лізина сестра годує для них свинок: ріже собі – і половинку  дітям. А вони дають цій свинці харчові відходи. І Йосип, і Ліза – з багатодітних сімей, тож їхні вихованці мають багато дядьків і тіток, які їм допомагають. Також допомагають люди із селища: хтось щось приносить із харчів, хтось – одяг. Благодійна організація зі Словаччини взяла на себе витрати з утримання будинку, а римо-католицький єпископ з цієї країни придбав для дітей  автомобіль. Улітку цього року їх запросили на відпочинок до Словаччини. Старші діти відпочивали у таборі, який організувала місцева римо-католицька парафія, їздили в "Артек". Та найголовніше, що вони мають тут, – це любов і турботу батьків. Вони самі черпають цю любов у найбільшого джерела – у свого Творця – і передають її дітям. Щонеділі всі ходять до костелу. Старші хлопці  прислуговують під час служби. Це допомагає у вихованні.

...Ще два роки тому ці діти малювали черепи і домовини, а зараз на їхніх малюнках найчастіше можна  побачити будинок, над яким світить велике сонце. Психологи знають як це пояснити. А найкращий будинок малює маленький Дмитрик – пряниковий.

Теги: прийомний, монастир, благодійний,

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати