Стало відомо про загибель в лютому під Авдіївкою Віталія Старости з Великої К...
На Закарпатті взяли під варту без права на заставу 10 учасників наркоугруповання (...
У Тересві попрощаються з полеглим Героєм Михайлом Руснаком, що більше року вв...
В Ужгороді попрощалися із полеглим Героєм Олексієм Кобцем (ФОТО)...
На Сумщині поліг Василь Цинканич з Бегендяцької Пастілі Великоберезнянської ...
На війні з росією поліг Олексій Кобець з Ужгорода (ФОТО)...
Стало відомо про загибель в лютому під Авдіївкою Віталія Старости ...
Субота, 20 квітня 2024
Верховинець за покликанням
Станіслав Аржевітін, який створив відомий в Україні банк «Ажіо», а за останні роки двічі підряд обирався депутатом Верховної ради України, виїхав із рідної Колочави по закінченні середньої школи у сімнадцять років. Нині його знають як киянина, хоч буває у селі, де народився і виріс, по двадцять і більше разів на рік.
Знаючи першопричину цього, зосередимо увагу не на бізнесовій чи політичній діяльності Аржевітіна, а на такій складовій його життя, як туризм, культура та історія. У цій царині, мабуть, ніхто за роки незалежності України не зробив у своїм краї стільки, скільки він.
Колочавці давно вже не дивуються, коли бачать народного депутата в домотканих ногавицях і простій сорочці, підперезаного чересом, у крисані з пером. Це – не гра в хлопця-верховинця, а справді близькі для Станіслава Михайловича речі, його стихія. Треба бути готовим, що завтра він може прийти з черговою своєю ідеєю саме до тебе...
Натрапив на золоту жилу?
– Станіславе Михайловичу, Ваші здобутки в селі призвели до того, що інші населені пункти хочуть мати свого Аржевітіна. Ви дуже вдало намацали точку, яка сприяла популярності, чи не так?
– Ніколи не ставив собі за мету бути популярним, а робив те, що підказували совість і розум, що диктувалося моїм вихованням і сімейними цінностями. Пригадую завжди настанови своїх батьків-учителів, прислуховуюсь до порад колочавців-однокласників.
– Коли всі нардепи відпочивають за рахунок держави в Криму, Ви приїжджаєте в рідну Колочаву і за власний рахунок встановлювєте тут пам'ятники, розширюєте музейні експозиції, вглиблюєтеся в будпроекти. В Колочаві нараховується півсотні пам'яток історії та культури, невже цього ще недостатньо?
– Вимірюю успіх насамперед якістю, хоча й кількість є важливою. Улітку за місяць через музеї Колочави проходять близько однієї тисячі туристів. Це ті, хто користується послугами екскурсовода, Загалом організованих і неорганізованих гостей села, насамперед, любителів гірських походів, за місяць назбирується уп'ятеро більшеЧимало з тих груп, які приїжджають на Синевирське озеро, заїжджають і до колочавських музеїв, щоб побачити тут експозиції, деякі з яких більш ніде в Європі не зустрінеш. Вони унікальні і це ще більше вабить до Колочави.
– Погоджуєтеся з тим, що натрапили на золоту жилу в туризмі – саме ту, якої до Вас ніхто не розкопував?
– Звичайно, але я не роблю і не планую робити особливий бізнес на цьому. Усвідомлюю, що ніколи не зможу повернути собі ті кошти, які вклав у скансен або музей-вузькоколійку. Та й не прагну цього. Моє завдання – створювати турпродукти, які б приваблювали туристів. Колочавці ж повинні робити те, що від них залежить, високоякісно: обслуговуючи туристів і даруючи їм радість, можуть отримувати свою винагороду.
– У селі є база для приймання мандрівників?
– Поступово створюється. Уже працюють чотири готелі на 10-20 місць кожен, проектуються більші. А ще в селі споруджуються заклади громадського харчування, в яких туристи зможуть скуштвати місцевих страв, і недорого.
– На території музею-сканзену діє корчма "У Вольфа"...
– Вона більше туристична, ніж типова, і демонструє, як це колись виглядало: жидівський шинок, напої, наїдки, посуд, все автентичне. Корчмар Вольф, у ролі якого на свята зазвичай виступає мій однокласник Іван Макар, дозволяє пити та їсти "на віру", тобто "в борг". Це святково-демонстраційне дійство переносить у минуле, створює настрій. Значить, нам вдається досягати бажаного ефекту.
Весілля по-колочавськи – це круто
– Проведення весіль на базі скансену – новітня традиція?
– Приїжджають молоді, які родом не з Колочави, і просять влаштувати їм тут весілля за верховинським обрядом. більше того, і мій син нещодавно вчинив так само: спочатку у Києві з дружиною розписалися, а потім тут відсвяткували. У старовинному колочавському вбранні, з троїстими музиками, коломийками, колачем, сливовицею і голубцями. Це запам'ятається молодим на все життя.
.jpg)
– У Колочави є можливості стати і центром дитячого туризму ...
– Багато звернень мпємо, щоб брати дітей на відпочинок. Щоб була і приймальна база хороша, і відповідні пізнавальна та патріотична програми. Це, кажуть батьки, дуже потрібно дітям. "Тільки зробіть це!" До слова, благодійний фонд "Приятелі дітей" уже п'ятий рік поспіль оздоровлював дітей-сиріт саме в Колочаві.
– Які ще види туризму мають перспективу?
– Відчуваю, що є потреба створити своєрідний конгрес-хол, який забезпечив би проведення різноманітних заходів – семінарів, нарад для керівного складу компаній і їх філій. В такому випадку ділові акції можна вдало поєднувати з відпочинковими і пізнавальними. Попит на такі послуги дедалі більший, особливо якщо заходи проводяться в карпатській глибинці з її гарними ландшафтами, відкритими людьми. З пропозиціями вкладати кошти в такі проекти я звертаюся до колочавських підприємців (а серед них вже майже два десятки є гривневими мільйонерами) і, сподіваюся, вони матимуть відгук.
– Чи відкриття нових музеїв супроводжується створенням нових робочих місць у селі?
– Нові об'єкти в "Старому селі" вводяться весь час, тому тут постійно працюють чотири-п'ять робочих груп. Однак це відбувається за разовими угодами. Оскільки ми зареєстрували агенцію "Ажіо-тур" нещодавно, то на часі створення понад 20 постійних робочих місць із повним соціальним забезпеченням. Йдеться про екскурсоводів і доглядачів, бухгалтера і охоронців тощо. Наступного року відрядимо групу колочавців на фахове навчання з туризму. Відчуваємо, що доба ентузіазму і самодіяльності минула, вона має поступитися місцем професіоналізму в наданні турпослуг, ефективному менеджменту.
– В селі десять музеїв. Можете їх перерахувати?
– Два з них ще з радянських часів – Святодухівська церква, яка є пам'яткою історії та архітектури, та музей Івана Ольбрахта, що при школі. З моєї ж ініціативи створено такі як "Чеська школа", "Радянська школа", "Лінія Арпада", "Меморіал воїнам-інтернаціоналістам", "Музей Штаєра", скансен "Старе село", "Колочавська вузькоколійка", музей фауни і флори. Крім того, є приватна колекція птахів Василя Швегана.
– А що у планах?
– Наступного року всі десять музеїв Колочави повинні працювати повноцінно із завершеними експозиціями. Запрацюють кіоски з сувенірами, кав'ярні, почнеться більш цілеспрямована робота з туристами.
Відкриємо Музей бокораша (йдеться не про Музей лісу і сплаву на Чорній ріці), а окремий, який відтворить працю і побут бокорашів. Для експозиції використаємо дамби колишніх двох ставів – двохсотлітню у присілку Сухар, що збереглася, а також у Брадольці, яку думаємо відновити. Біля скансену розташуються бокори. Ще спорудимо ризи – велетенське корито, яким транспортували вниз деревину, зрубану вгорі, в місцях заготівлі. У "Старому селі" спорудимо тогочасну хатину лісоруба.
Не демонструвати, а оживляти!
– Ваша місія – відтворювати історію?
– Краще сказати – оживляти її. Люди прагнуть не просто побачити щось цікаве, а самим перевтілитися в героїв минулих днів, пожити їхнім життям. Вони хочуть не просто оглянути корчму, а щоб їх там почастував жид достоту так, як воно було колись, щоб у лісі на них вискочив із засідки опришок Шугай або хлопці з групи Штаєра, щоб у "Лінії Арпада" їх зустрів угорський вояк, щоб змололи мішечок муки і водяному млині і таке інше. Ми вже маємо замовлення й від педагогів із області, які бажають привести сюди колег і показати, як проходили уроки у радянській, чеській чи церковно-приходській школах.
– У чому родзинка музеїв Колочави?
– У нас усе працююче – кузня, млин, вагони, сауна, де можна по-старовинному попаритися (заходиш у бочку, в яку подається зі шпора по рубі гаряча пара, і через 13 хвилин виходиш червоний, як рак)...
– Хто автор цих задумів?
– Колись це робила сама історія, тепер я відтворюю. Однак я маю двадцятьох однокласників, які стежать за тим, щоб мене далеко не заносило. Підправляють, підказують, допомагають втілювати ... по-колочавськи.
– На День незалежності в селі відкрили аж п'ять пам'ятників!
– Автор усіх – колочавський скульптор Петро Штаєр. Дотепер жив у Львові, але думає повернутися додому і присвятити решту життя Колочаві. Він дарує свої високохудожні роботи землякам, моя допомога лише в тому, що оплачую використаний матеріал, а також технічно-монтажні роботи. Петро Федорович планує створити в скансені будинок творчості для дітей, навчатиме їх малюванню, гончарству, скульптурі.
– Колочава – село, яке вписане в історію кінематографу, і Ви маєте до цього відношення. Дещо докладніше...
– У липні на днях Колочави в Ужгороді я презентував десять фільмів із п'ятнадцяти, знятих про рідне село від 30-их років минулого століття по сьогодні. Я зробив усе, щоб довести: Колочава є столицею закарпатського кіно. Майже десять стрічок про село та його людей зняла й творча група, створена мною. А найостаннішу буквально цими днями створювали діти з обмеженими можливостями чотирьох країн – Польщі, Словаччини, Угорщини та України. Вони цілий місяць тут відпочивали і творили, а їхня стрічка розповідає про Шугая та минувшину Колочави. Звичайно ж, основні події розгортаються на базі музею "Старе село". Всі експозиції, всі хижки скансену задіяні. Готелі були вщент заповнені дітьми, їх було понад півсотні.
... І Теребля в гусячому пір'ї
– Євреї у житті колочавців – це окрема тема?
– У Вишній (Верхній) Колочаві до Другої світової жило близько півтораста євреїв, вдвічі більше – у Нижній; а загалом у селі (тоді була одна Колочава, зараз верхня її частина стала Негровцем) – близько 530. Зрозуміло, що вони залишили помітний слід у місцевій історії, звичаях і традиціях.
– У що євреям або, як тоді їх називали, жидам, обійшовся голокост. ,
– Всіх їх вивезли з села. Прізвища 260 із 530 тодішніх жидів, які мешкали на теренах Колочави, вивезених і знищених у концтаборах фашистами, уже відомі. Вони викарбувані на пам'ятнику, встановленому на цвинтарі і освяченому закарпатським рабином.
– Ви маєте нагороду від цієї громади...
– Головна єврейська громадська організація Україна вручила мені орден "Золота зірка Давида", моїй мамі – праведника за врятування єврейської сім'ї у сумнозвісні часи Бабиного Яру в Києві. Це за те, що вона і її мамо і тато (дідусь і бабуся) врятували єврейську сім'ю, яка попросила прихистку на період звірств, що розгорталися щодо їхніх одноплемінників.
– Чи живуть тут євреї зараз?
– Після війни повернулись півтора десятка євреїв, один із них – Пінкасович – кілька років навіть був головою колгоспу, решта працювали в райспоживтоваристві. Нині немає жлдного єврея, окрім тих, котрі були позашлюбними дітьми. Таких нащадків у селі набереться 10-15 осіб.
– Перед музейною корчмою на постаменті – три гуски. Що вони символізують?
– Шабатні гуси – витвір Петра Штаєра, а його ідея належить мені. Велика кількість гусей на подвір'ях євреїв – невід'ємна складова життя давньої Колочави. Тогочасний єврей щосуботи різав гуску, а якщо сім'я велика, то й двох. Колочавська революція 1918 року супроводжувалася такими єврейськими погромами, що в шкільній хроніці про ті дні записали: вся ріка Талабор (нині – Теребля) була "збелена гусячим пір'ям". Відомо, що євреї ховали в парнах (подушках) гроші і золото. Знаючи це, революціонери виходили на берег Талабора і спорожнювали подушки від пір'я. Пливучи, воно забілило ріку.
– Чи так само близька Вам і культура інших національностей Закарпаття?
– Експозиції музеїв говорять самі за себе. Віддаємо належне і чехам, і словакам, і румунам, і мадярам. Німці поки що поза увагою, але й до них справа дійде, тим більше, що в селі Німецька Мокра, яке по інший бік гірського хребта, половина населення – в минулому колочавці.
– Залізничники мали б дякувати за те, що зберігаєте пам'ять про вузькоколійки краю.
– Музей "Колочавська вузькоколійка" – це ще півтора десятка років тому діючі вагони, а паровоз, який спочивав у тупику станції Хмільник, викупили від турфірми. Вагони та інше обладнання вивозили аж із верхів'їв ріки Брустурянка. Там вони після руйнівних паводків потрапили в річку і їх не розтягли лиш тому, що до села звідти кілометрів з двадцять. Довелося найняти тракторні бригади, які доставляли це залізяччя донизу. Величезні зусилля доклали і для транспортування, і для реставрації, однак результат цього очевидний: ешелон із півтора десятка вагонів різного призначення. Тепер поставили на залізні колеса й дрезину у вигляді автомобіля "Волга", і швидку допомогу, і вагончик Героя соціалістичної праці Івана Чуси. Все достоту так, як колись...
– Ви голова закарпатської обласної організації "Наша Україна". На що розраховуєте на виборах?
– Якщо будуть внесені зміни в виборче законодавство, то у мене немає сумніві у добрі перспективи "Нашої України". У неї є всі можливості подолати виборчі бар'єри, адже "НУ" зберегла свій авторитет і впливовість серед виборців.
– Дякую за розмову. Бажаю успіхів і надалі.
Василь Бедзір
20 вересня 2010р.
Ділитись
На головну
Версія для друку
ПереслатиДодати коментар
Коментарі
KK 2010-09-24 / 03:01:00
Дуже цікава стаття із багатьох причин. Приємно бачити свого русина (українця) який зберігає не лише локальну українську культурну спадщину, але і 'належне і чехам, і словакам, і румунам, і мадярам.' Мені не давно рідна сестра оповідала що i наші родичі також ховали одну єврейську сімю в коломиї, під час віини. З того що я бачу, виглядає що наші русинські бізнесмени у Виноградові би могли багато чого научитися від цйого верховинця!
местный 2010-09-22 / 10:18:00
тот редкий случай, когда деятельность политика и бизнесмена направлена не только на своё ненасытное обогащение, но и на пользу другим людям. понятно, что он там мини-царь и мини-бог, и многое делает просто себе для забавы, но всё молоток!
pfr 2010-09-21 / 19:26:00
колочава, колочава, фурт лем колочава :)
http://korrespondent.net/worldabus/1118299
pfr 2010-09-21 / 13:06:00
ага, піде він із нардепа і замміністра у бірови... але свою людину може поставити. А ще б нехай би щось придумав, як вирішити сміттєву проблему регіону. Хоча... для місних цієї проблеми все одно нема.
Андрій 2010-09-21 / 09:53:00
Пропозиція: хай Аржевітін йде на сільського голову Колочави.
НОВИНИ: Соціо
» Всі новини
© 2003-2024 Закарпаття онлайн Beta