Професору Петрові Лизанцю – 80

Три десятки літ разом з відомими ученими Європи присвятив роботі над 7-томним "Загальнокарпатським діалектологічним атласом" (російською і французькою). Створив свою наукову школу, в якій виховав цілу плеяду перспективних учених. Був і залишається першим на багатьох напрямах мовознавчої науки.

"Наука мене ніколи не зрадить"

- Петре Миколайовичу, як людина надто скромна, не сприйміть за похвалу такі слова: кожен, хто знайомий з цілою бібліотекою ваших книг, відмічає, що ви здійснили у науці титанічний труд!..

- Безумовно, у науковому плані я зробив чимало, хоча не збирався стати науковцем. Мені дуже подобалося господарювати: любив коней, сільгоспзнаряддя, землю... Прагнув стати ґаздою. Але коли закінчив у далекому вже 1948 році гімназію, розпочалася так звана колективізація. То була трагедія і для батьків, і для мене: виганяли з двора нашу худобу, забирали всю землю, увесь реманент – і п'ятеро дітей з батьками залишалися без нічого. Я змушений був забути про свою мрію і перший раз піти до Ужгорода, де того ж року поступив на історико-філологічний факультет університету, який 53-го закінчив з відзнакою...Тоді – аспірантура на кафедрі української мови, до якої три рази перескладав іспит з рідної мови. Як відмінник, я чудово володів матеріалом, але мабуть уже в мені вбачав чомусь конкурента. Потім захист кандидатської (1959 рік), докторської (1971 рік) дисертацій і фактично я став науковцем.

Зробленого я зміг досягнути лише титанічною щоденною працею. І гадаю, мені, мабуть, Бог привив любов до науки, яка врешті принесла значний результат: майже півтисячі наукових праць (без газетних статей) – серед яких 25 монографій, 23 вузівські та навчальні посібники; а 12 монографій і понад 130 наукових статей видруковано за кордоном – у Європі, США, Канаді. На наукові праці з'явилося понад сотня рецензій учених різних країн і більше 1500 посилань на мої праці – а це основне в оцінці ученого. Я заснував і редагую два журнали "Акта гунґарика" (з 1990 року) – ВАКівське видання, вже вийшло 20 томів,у яких опубліковані статті німецькою, французькою, англійською, українською, російською мовами; та "Вісник Закарпатського угорськомовного наукового товариства (з 1994 року) – побачили світ 5 томів. Без щоденної наполегливої роботи все це здійснити було би неможливо. Весь час віддаю науці – суботу, неділю, літню відпустку. Переконаний: наука мене ніколи не зрадить, але і її треба поважати, любити і все робити, аби вона якнайменше залежала від політики. Бо наука не любить фальші.

- І все ж повернімося до витоків. Хіба це не знак долі, що хлопчик, який народився і ріс фактично в українському, верховинському оточенні, – в силу родинних обставин досконало вивчив угорську і свідомо чи ні поєднував обидві мови, аби науково обґрунтувати їхні взаємини і відмінності?

- Дійсно: народився я на Верховині у гірському селі Ізвор (по-старослов'янському "криниця", "джерельна вода"). Правда, після 1945-го один відомий русофіл перейменував це село на Родниківку, взявши за основу уже російське сучасне значення "родник". Жоден науковець не може пояснити появу такої форми, оскільки граматика подібного не допускає. І я скільки не домагався, повернути стару назву не хочуть... 1936-го батьки переселилися у Берегівський район біля села Шом, де вже з 28-го року поміщик Бейкеші пропонував осушувати ті заболочені місцевості й третину вже окультурених земель віддавав родинам переселенців, а дві третини залишав собі. Так з'явилося нове поселення Шом-Колонія. Всією родиною дуже тяжко трудилися. Ми, всі п'ятеро дітей, також робили з самого світанку, а зранку, доки ще не йшли до школи, – виганяли корови на пашу. Тоді прив'язували – і до школи. Дисципліна, ощадливість, турбота були ґаздівські. Ми прагнули всією душею жити краще, мати свій хліб і до хліба. Оскільки батьки дуже хотіли, аби ми стали хоча б письменними. І тут 48-го все забрали. Я ніколи не бачив батька заплаканим. А тоді сльози текли по його обличчю одним поливом...

Діти у школі і поза нею контактували. Закінчив шість класів. Мова угорська мені стала хоч і нерідною, але природно, органічно сприймалася. Мені стало однаково, як розмовляти – по-українськи чи по-угорськи. Хоча то була чисто кухонна мова. Потім я перевівся у горожанську (неповну середню) школу до Мукачева, де вчився з 1941-го року. Тоді в 44-му перевели нас у Берегівську гімназію, яку 47-го перейменували на новий лад і я закінчив її сорок восьмого року уже як середню школу №1. Знання угорської, а також латинської мови, яку вивчав у гімназії, – мені дуже допомогли. Забігаючи наперед скажу, що 1989 року побачило світ тиражем 2500 примірників фототипне видання "Граматики слов'яно-руської" Михайла Лучкая (видруковане латинню 1830 року в Буді) в моєму перекладі і вичитанні Юрія Сака на українську і з моєю вступною статтею. Це єдиний у Європі переклад Лучкаєвої праці на іншу мову – в даному випадку на українську. Тираж миттєво розійшовся. А це була моя дипломна робота!.. Цікавою видалася й кандидатська дисертація "Українські південнокарпатські говірки Затисся Виноградівського району Закарпатської області" (1959 р.), де поряд з теоретичною частиною я подав словник діалектизмів, тексти розмовної мови сіл Затисся, казки, приповідки. Що нині вражає? У списку використаної літератури немає посилань на класиків марксизму-ленінізму! Це унікальний випадок! Я тоді вважав, що пізніше буду ганьбитися штучним "протягуванням" цитат до такої суто мовної проблематики. Цим горджуся, що зумів відстояти власну позицію.

"Тритомник про угорсько-українські мовні контакти зробив мене відомим"

- Що із багатогранності зробленого вважаєте найбільш ціннісним?

- У науковому плані таким вважаю тритомну монографію про угорсько-українські міжмовні контакти, яка побачила світ під егідою Угорської академії наук обсягом 684 друковані аркуші. Перший 1970-го і третій томи 1976-го року віддруковані в Ужгороді, а другий том того ж сімдесят шостого – у Будапешті. На цю монографію з'явилося понад 20 рецензій у різних країнах світу. Цей тритомник зробив мене відомим не тільки в межах колишнього СРСР, а й у Європі й світі. Він зберігається і в бібліотеці Ватикану.

- А такі потрібні для щоденного користування словники?

- У нас 1961 року вийшов угорсько-український словник, але явно через 40 літ застарів. Тому 2001-го ми видали новий, осучаснений, а через чотири роки – другий, українсько-угорський. Таким чином ми, як науковці, забезпечили всіх добротними і великоформатними словниками. Досить-таки важко перекладати фразеологічні звороти, шукаючи відповідники в одній і другій мовах. Тому ми також тут добряче попрацювали, аби світ побачили два україно-угорський і угорсько-український "Словники сталих словосполучень і виразів".Чому не фразеологізмів? Крім останніх, тут вміщено і сталі словосполучення, які ще сьогодні не стали фразеологізмами, але вони з часом "доростуть" до них. А нині це дуже необхідне для роботи журналістів, науковців, перекладачів,які знайдуть на сторінках цих видань багато відповідників. Опублікований частинами в журналі "Акта гунґаріка" "Словник угорських говорів Закарпаття", який плануємо випустити у двох томах по 600 сторінок кожен – навіть з рисунками.

- Атласи вважаються модерним напрямком у лінгвістиці...

- Так. Лінгвістичні атласи належать до наукового напрямку лінгвогеографія. Ми гордимося, що змогли видати у трьох томах великого формату "Атлас угорських говорів Закарпаття". Тут ми вперше в українському і угорському мовознавстві подали класифікацію угорських говорів на території нашої області. Поділяємо їх на три основні діалектні групи: ужансько-латорицькі, боржавські та марамороські. Приємно, що на ці три томи опубліковано багато рецензій різних учених.

- Разом з цілою плеядою вчених Європи ви понад тридцять років працювали над 7-томним "Загальнокарпатським діалектологічним атласом", який побачив світ російською і французькою мовами.

- То справді великий науковий труд! З 1973 року відомі діалектологи Карпато-балканського реґіону розпочали працювати над "Общекарпатским диалектологическим атласом", який вийшов у сімох величезних томах. Перший – 1989-го, а останній – 2003 року. "Атлас" виходив у різних країнах. Приміром, 1-й том у Кишиневі, 2-й у Москві, 3-й у Варшаві й Кракові, далі – у Львові, Братиславі, Будапешті, а останній – у Новому Саді й Бєлграді. У всі ці країни вчені їздили й працювали там відповідний час. А загалом над цією працею трудилися науковці Боснії і Герцеговини, Угорщини, Македонії, Молдови, Польщі, Росії,Словаччини, України (зокрема – УжНУ), Чехії, Сербії, Хорватії, Словенії.

"Очолити кафедру мене змусили після двох років її існування"

- Петре Миколайовичу, рівно 44 роки очолюєте кафедру угорської філології...

- Час летить швидко...Очолити кафедру мене змусили після двох років її існування – влітку 1966 року. Тоді на кафедрі було... двоє чоловік. Зараз – 13, 85 відсотків з них мають наукові ступені і вчені звання. Кафедра за цей час: видала першу збірку угорських народних казок Закарпаття "Три золоті стріли", першу збірку угорських балад краю, першу антологію угорської літератури Закарпаття (з 1945 по 1985 роки); випустила 870 спеціалістів-філологів, викладачів угорської мови й літератури, які працюють у 101 угорськомовній школі Закарпаття; тут захистили 16 кандидатських дисертацій, у більшості дисертантів я був науковим керівником в аспірантурі. На базі кафедри 1988 року відкрито Центр гунгарології, а тоді кафедру історії Угорщини і євроінтеграції й кафедру математики та фізики новоствореного гуманітарно-природничого факультету з угорською мовою навчання. Цей факультет я очолюю як декан. Маю особливо наголосити: це перший угорськомовний факультет у Східній і Центральній Європі, який діє при національному університеті. Подібного немає ні в Словаччині, ні в Румунії, ані в Сербії.

- Ви, як мало хто навіть з добре відомих учених, – вилеліяли свою наукову школу.

- Безперечно, я виховував молодь у тому плані, що кваліфікованим університетським викладачем може вважатися лише той, котрий активно займається і науковою роботою. Тому на цій основі й створив школу науковців-гунгарологів, кандидатів наук, які пізніше стали доцентами, мають свої публікації і читають цілий ряд спецкурсів, які тематично випливають з їхніх наукових дисертацій – тут вони найбільші фахівці. Багато наших студентів закінчили PhD і здобули звання доктора філософії – їхні дипломи класифікуються, як кандидатські дисертації. Отже, в нас захистилися 16 кандидатів наук і один PhD. Угорці захистили в Україні! Повинен наголосити ще на одному факті: наша кафедра забезпечена науковими кадрами найкраще, аніж навколишні країни, де компактно проживають угорці!

- Загальновідомо: якби не наявність такого авторитетного ученого, яким є Петро Лизанець, – Центр гунгарології в Ужгороді би не відкрили. Ви підняли Ужгород до рівня Рима, Парижа, Гамбурга – лише в цих трьох містах діють подібні осередки науки...

- Задум створити Центр визрівав, оскільки покликання кафедри – читати лекції, тож сповна віддатися науковій роботі викладачі не могли. І постало питання про створення наукового підрозділу, яким у перспективі і став Центр. Уперше цю ідею ми обговорювали з академіком, тодішнім міністром освіти і культури Угорщини Бийлою Кипеці 1986 року. Майже два роки я їздив до Москви в ЦК КПРС і Раду Міністрів СРСР, аби створити цей підрозділ. Вдалося врешті-решт "пробити" задум, але з умовою: в Ужгороді відкриється Центр гунгарології, а паралельно в Будапешті – Центр русистики. При Союзі фінансування було непоганим, у нас працювало 13 наукових співробітників. А після 91-го і в подальші кризові роки з коштами стало сутужно, як наслідок – зараз працюємо в чотирьох. Але працюємо. І досить плідно.

"У церкву не ходжу, але релігію ніколи не заперечую"

- Ви людина віруюча?

- Без віри жити дуже важко... Колись з батьками я ходив до церкви,сім'я вдома читала службу. Дорослим храм не відвідував і зараз не ходжу. Але вірю, що існує надприродна сила, яка нам допомагає. Релігію ніколи не заперечую. Я був обурений так званим атеїстичним вихованням, яке вкрай негативно вплинуло на розвиток нашого суспільства і окремих людей. Але я переконаний: більшість наших людей – чудові, доброзичливі, привітні. Завжди шукаю в людині добре начало... Правда, маєш друзів, маєш і ворогів. Заздрісників – і чим більше працюєш, тим більшає їхнє число, це якийсь парадокс. Але я – оптиміст.

- Що не встигли здійснити в житті?

- Хотів би свій великий досвід передати студентам, молодим викладачам. Прагну видати двотомником Словник угорських говорів Закарпаття. Зібрати воєдино свої наукові праці і випустити багатотомним виданням. Якщо Бог мені допоможе, то все це зроблю.

- Про що інколи мріється, Петре Миколайовичу?

- Щоб Україна стала багатою, красивою, щоб я нею гордився. Аби Україною керували справжні патріоти. Аби ставало легше жити кожному. І велику роль має відігрівати сприймання нашої держави світом. Своєю милозвучною мовою, розмаїтою культурою, високою духовністю найскоріше маємо завоювати авторитет у світі. Мова й культура в нас повинні розвиватися і маємо пропагувати їх. А потім ітиме економіка і технології...

Довідково: Основні наукові інтереси: українсько-угорські міжмовні контакти, українська та угорська діалектологія, лексикографія, фразеологія і лінгвогеографія. Опублікував понад 500 наукових праць (крім газетних),більше півсотні монографій у Європі, США, Канаді; вийшло понад 100 рецензій на його праці, здійснено більше 1500 посилань на праці П. Лизанця, його ім"я вміщено у багатьох енциклопедіях світу.

Докторська дисертація "Угорсько-українські міжмовні контакти" вийшла у 3-х томах обсягом 120 друкованих аркушів. Тритомний "Атлас угорських говорів Закарпаття" побачив світ обсягом 330 друкованих аркушів. Засновник і редактор двох наукових журналів "Акта гунґаріка" і "Вісник Закарпатського угорськомовного товариства". Автор цілої низки словників.

Теги: Лизанець, проесор, вчений, ювілей

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати