Свалява: Проводжали в Центрі чотирьох у дорогу...

Доля їх опинилася, як кажуть, в руках працівників Центру. Бо дівчатка й хлопчики зазнали глибоких душевних і моральних травм, не мали ніяких захоплень, інтересу до навчання, а лише хворобливі спогади про батьків та образу на них. Неправильне виховання в невлашто-ваних сім'ях наклало відбиток на весь моральний стан дітей.

У новій обстановці все це проявлялося в супротиві вихователям, іншим працівникам дитячої установи: щодня довгі істерики з морем сліз, спалахи грубощів, дисциплінарні зриви, порушення режиму Центру, хитрували, говорили неправду, користувалися ненормативною лексикою. Витримки - ніякої. Та в нашому закладі життя дітей заповнилося різноманітними цікавими справами, що дозволяло їм переключатися з одного заняття на інше, давало енергетичну розрядку.

Добре налагоджений режим, правильне харчування, спортивні розваги, тренінгові заняття, прогулянки на річку, в ліс, захоплюючі екскурсії по Закарпаттю, в організації яких надав спонсорську допомогу головний лікар санаторію "Квітка полонини" Павло Павлович Ганинець, сприяли в перевихованні "важких" дітей. А ще хлопчики й дівчатка захопилися роботою гуртка художньої самодіяльності "Веселий мурашник". Підготовка до виступів у численних концертах принесла юним чимало нових знань, розвинула почуття ритму, емоційної реакції, слух, впевненість у собі, здружила дітей, вони стали як братики й сестрички. От, наприклад, коли йдуть із школи з важкими рюкзаками на плечах, найслабші починають втомлюватись вже на півдорозі. Серед них, звичайно, дівчатка-першокласниці. Тоді хлопці підходять і звільняють їх від ноші, а далі вже йдуть з двома рюкзаками: один за плечима, а другий - попереду.

Водночас розвинувся інтерес до навчання. Вчилися діти до 28 лютого в ЗОШ І-ІІІ ступенів № З м. Сваляви. Здібні від природи, кмітливі, спостережливі, вони мають і хорошу пам'ять, і хист до малювання.

...Так минали дні і місяці. І настав час прощання. Він співпав з відкритим виховним заняттям на тему "Ми — діти твої, Україно!".

Приміщення прикрашене українськими рушниками, на столі - хліб-сіль. Востаннє у виховному занятті в Центрі брали участь Діанка, Анютка, Миколка та Олежик. Разом з іншими дітьми декламували вірші про Україну, співали українських пісень, танцювали. На прощання Анютка та Діанка порадували присутніх своїм улюбленим танцем "Циганочка".
Випускники добряче підросли. Зараз це — активні, енергійні, працьовиті, виховані хлопчики й дівчатка. Це діти, якими можна гордитися.

А от сяючих усмішок на обличчях не було (особливо у випускників): вони були стурбовані, відчувалося внутрішнє хвилювання. Потім все-таки не витримали і всі четверо гірко заплакали: з Центру йти не хотілось. Танцювали і плакали.

Сумувати, нервувати дитячий колектив почав десь за місяць до прощання (діти розуміють, що їх також очікує невідоме майбутнє: хто про них буде піклуватися, навчати й виховувати?).

Плакати почали вже за три дні до від'їзду. Адже життя розкидало на всі чотири сторони їх, те-
пер уже найрідніших. Андріа-ночку Кенейз та Марічку Буш (угорки) рятували заспокійливим. Дівчатка просто втратили контроль над собою від горя.

По-материнськи заспокійливими, теплими напутніми словами для юних був сповнений виступ директора Центру Оксани Петрівни Попович. Вона бажала їм, щоб над їхньою життєвою дорогою завжди було чистим небо, а головне, щоб вони росли здоровими, а все інше людина сама здобуде.

Про випускників цього дня говорили тільки добрі слова. Діти одержали подарунки на пам'ять, серед яких були й яскраво оформлені листівки з фотографією всього колективу Центру.

А наступного дня четверо випускників Центру вийшли на новий життєвий шлях. І подальша їх доля значною мірою залежить від налагодженої співпраці районних служб у справах неповнолітніх. Тож розпорядженням Свалявської райдержад-міністрації Олежика влаштовано у Центр соціальної опіки дитини "Дім милосердя" Ужгородського району, Миколка знайде тепло в будинку сімейного типу в Сваляві. А Діанка поїхала в Добронський дитячий будинок "Добрий самаритянин" Ужгородського району, Анютка повернулася додому в Рахів. Діти залишали Центр із словами: "Дякуємо! До побачення!".

Думається, минуть роки, але вихованці завжди будуть пам'ятати дев'ять місяців життя і день прощання в Центрі. Шкода, що порівняно мало часу діти можуть знаходитися під опікою держави - зокрема, в нашому Центрі. А після цього періоду декому - хоч на всі чотири сторони...

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати