У закарпатському Щасливому 90 відсотків селян безробітні

Іван Глагола з дружиною Оленою біля свого подвір’я у селі Щасливе на Закарпатті. Вони — найстарша подружня пара

Дорога розбита, веде через ліс. На початку села стоять кілька старих хат. Вище розташовані сучасніші будинки. У Щасливому живуть 280 людей.

— Ще три-чотири роки тому село було дуже депресивне, — каже 59-річний Михайло Родович, сільський голова. Керує у сусідніх Копинівцях та Щасливому. — Люди випивали, працювати ніхто не йшов. Тепер пияків мало, село піднялося. Чоловіки почали виїжджати на заробітки, жінки знайшли собі роботу в Мукачевому. Був такий рік, що у школі й першокласників не було. А потім почався демографічний бум. Торік семеро дітей народилося, цього року вже троє.

Офіційно у Щасливому працюють 28 селян — учителюють, лікують, доглядають ліс. Більше як 20 їздять на заробітки до Португалії, Росії. Інші — безробітні. Жінки у декретних відпустках.

Піднімаємося з війтом вулицею. На подвір'ї порається Василь Симчина, 45 років. Його вважають заможним, бо має трактор. Виходить у спортивних штанях та гумових капцях.

— Вже півроку дома сиджу, бо роботи нема, — зітхає. — До того ходив із синами по стройках. Работав у Пітері, Кієві. Але я щасливий. Мені добре живеться, усьо маю. Я оптиміст. Жінка моя дома сидить. Їй при моїх заработках і працювати не треба.

На сусідній вулиці — дім 81-річного Івана Глаголи. Він із дружиною Оленою, 80 років, — найстаріша подружня пара у селі.

— У Щасливому людям завжди добре жилося, — пригадує чоловік. Виходить до хвіртки. — У будні робили, а в святу неділю одягалися в чисте і до церкви йшли гуртом. Кіби ми не добре жили, то з Оленою уже не дожили б дотепер. Хотя тепер легше жити. У молодості я много голодував. Менші брати збирали гриби-колодянки, а я носив їх у Мукачеве і міняв там на хліб.

Дружина сидить на стільчику посеред двору.

— Ми до обіду були на городі. А типирь прийшлисьме пообідати дачим, — відкушує шмат цибулі з чорним хлібом. — Ходіть, покажу вам оріхи, — кличе на город. — Я їх посадив 1950-го, коли з Оленою побралисьмеся. Думаю, буду старий, то на дерево вилізти буду не годен. Прийду з паличкою під дерево і нащупаю собі орішка. В сьому годі минає 60 років нашої свадьби. Бабо, в якому місяці ми ся женили?

— У жовтні, — відповідає. — Я свекрусі ся не полюбила, то ми з Іваном два годи у хліві жили, доки хату не построїли. Але були щасливі. Нажилисьме з чоловіком трьох дітей. А всі троє живуть тепер окремо. Для нас каждий день щастя. Он у хліві теличка Руженка стоїть. Корова недавно привела. Ми їй ся так радуєме, ні за які гроші не віддали б.

Найстаріша жителька Щасливого — 86-річна Олена Дуран. Її хата в кінці села. Біля старої будівлі стоїть "бобик".

— Йсе синова машина, — підводиться з лави у дворі. — Наша хижа дуже стара, то син купив цеглу, хоче нову строїти. Всю жізнь я робила у савхозі, Митро — чоловік покойний — биків дозирав, трактор гонив. Малисьме чотирьох синів, внукам-правнукам радовалися. Хотя сини мої тяжко робили коло коров і землі. Троє умерли, єден лишився. Я вже не біруся у полі робити, лиш перед домом цвіти сажу. У кого ще в селі є такі красні цвіти, як у баби Влени?

У Щасливому є 30 порожніх будинків. Їх не купують.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати