У свою професію Петро ГАВРИЛКО прийшов не через збіг обставин

— У вашій професійній діяльності цікавою рисою є кулінарія. Як трапилося, що поза професійними справами у житті ви теж захоплюєтеся кулінарією?

— Моя мама Василина Михайлівна була вправною куховаркою, яку завжди запрошували готувати страви на весіллях, хрестинах, на інші свята. І я завжди був при ній, дивився, як вона готує. І так сталося, що коли не було мами вдома, я пробував сам готувати найпростіші страви. А потім став працювати в Ужгородському технікумі радянської торгівлі, де є відділення технології приготування
їжі, і вже я дивився, як це роблять фахівці.

— А чи можливо навчити кожного вашого студента мистецтву кулінарії? Чи цю працю треба любити з дитинства?

— Почну з того, що ми не лише кулінарів готуємо, а й продавців, і бухгалтерів, і товарознавців, і фахівців для туристичних комплексів. Усі ці професії потрібні для нашого краю. Якщо дитина прийшла вчитися, то ми можемо будь-якому студенту прищепити любов до цього фаху. Завдяки цьому багато з наших випускників мають вже власні підприємства.

— Давайте повернемося до людського щастя. Ви щаслива людина? — Щастя — це надзвичайно глибоке і масштабне поняття. Але воно може бути й маленьким. Як-от, коли я купив перший велосипед. Щастям була моя перша зарплатня. Щастя і те, що ми з вами' ся народили. Щастя, що в мене хороша родина.

Я щасливий своєю сім'єю. В мене шестеро дітей, всі вони мають роботу, добрі фахівці. Дочка, наприклад, секретар Ужгородської міської ради, син - один з керівників "Укрнафти" по Закарпатській області, ще одна дочка - оперна співачка, лауреат міжнародних конкурсів...

І мене радує, що вони працьовиті. Бо тільки через працю ми можемо чогось досягти.

— У суспільстві сьогодні бракує любові й доброти. Чи допомагала вам доброта у роботі?

— Мій батько завжди мені говорив: якщо навіть у тебе кинуть каменем, ти повинен відповісти хлібом. І тільки тоді добро переможе. Я не знаю, наскільки я добрий, це люди про мене мають судити. Допомогти бідному - це не добро? Коли на Рахівщині була повінь, ми відправили у Верхнє Водяне цілу машину з одягом, продуктами, зібрали гроші. Потім прийшов від людей цього села лист.

Я розмножив його, розклеїв по всіх коридорах. Як було приємно дітям відчути цю подяку. Адже і вони якусь лепту внесли в справу, проявивши ще й милосердя. Буквально недавно студенти самі організували збір коштів, щоб купити різні подарунки дітям Чинадіївського дитбудинку.

— Випускники, які отримали хороше навчання і виховання, повертаються до вас з добрим словом?

— Наш комерційний технікум має дев'яносторічну історію. За цю його біографію я п'ятий директор. Переді мною були люди унікальні. Першим директором торгової школи був Августин Штефан, це людина-патріот, надзвичайної інтелігентності, порядності. И інші були дуже цікаві особистості. В кожного можна було чомусь навчитися. В нас є викладачі, які працюють понад п'ятдесят років. Це півстоліття!

— Тобто за цими особистостями можна вивчати історію вашого закладу?

— На наш ювілей зібралося понад 500 випускників. Приїхав навіть зі США один мільйонер. А ще серед випускників є поважні люди, депутати, державні посадовці високого рангу. Ці люди не забувають про наш колектив, вони раділи разом з нами цій події і розповідали, яку роль відіграв у їхньому житті технікум, скільки він дав їм у життєвому становленні...

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати