Юрій ЧОМОЛЯК: "Сьогоденні проблеми не сміють Вас затягнути, завжди треба бачити перспективу"

ПЕРШІ "П'ЯТИРІЧКИ" ТА ВИНО ДЛЯ КОСМОНАВТА

Народився він в с.Полянська Гута на Перечинщині. Дитячі роки — це насамперед рїчка, в якій розкошувала форель. Ще одним острівцем дитинства стала полонина Руна. Згодом Юрій стає ужгород-цем. Батьки переїхали в Минай, і тому одинадцятий клас закінчував в Ужгородській школі №1 ім.Т.Шевченка.

На той час неабиякою шаною користувався фізичний факультет УжДУ. І Юрій Чомоляк стає радіофізиком. Доля зводить його з науковцями високого рівня: Іваном Запісочним, Отто Шпеником, Василем Шеверою. Свідок тих часів — фотокартка у "Закарпатській правді". Тут схоплено дуже важливий момент: студенти-старшокурсники запустили перший гелійнеоновий лазер в лабораторних умовах. На знімку поруч із Юрієм Чомоля-ком Василь Суран та Олександр Малинін — нині обидва доктори наук, працюють в УжНУ. Два роки, за розподілом, Юрій пропрацював на кафедрі квантової електроніки. Але каже, сталося так, що після служби в армії йому запропонували більш Динамічну, живу роботу в комсомолі.

Це вже був інший життєвий досвід, який, до речі, почався ще в студентських будзагонах. Працювали в Тюмені, Казахстані. Коли Юрія Чомоляка обрали командиром будзагону, юнак уперше зіткнувся з характерами людей. Зрозумів, що одна справа спілкуватися у звичайних ситуаціях. А от коли приходять труднощі, одразу бачиш, на кого можна покластися.

Таким був його перший досвід як керівника.
Опісля працював на різних посадах "п'ятирічками". Багато яскравих спогадів пов'язано з радгосп-
заводом "Середнянський". Ось, наприклад, приїжджав до них космонавт Береговой. Пригощали його в радгоспі вином "Матраса". Космонавт здивувався: "Звідки знаєте, що це моє улюблене?" Виявляється, космонавтам вранці і ввечері приписували цей напій як такий, що поліпшує імунітет. А працівники радгоспу й не здогадувалися, що піднімали імідж такої стратегічної галузі.

А якось проводилося навчання начальників штабів цивільної оборони соц-країн. Один товариш виходить із середнянських підвалів: нема мого болгарського генерала! А він з робітниками сидить біля робочої діжки. До слова, робоча діжка була з вином, яке працівники самі собі готували, отже, з найкращим. Виявляється, цей генерал родом із Виноградова. До війни на винному заводі працював. Потім доля закинула в Болгарію. Йому просто було дуже цікаво позгадувати з хлопцями про свій фах, свою батьківщину.

Наступною "п'ятирічкою" для Юрія Чомоляка стала посада завідувача оргвідділу в Ужгородському райкомі партії. На той час першим секретарем був Анатолій Червінський - вимогливий, справедливий, багато в нього можна було навчитися, згадує Юрій Михайлович. Він ніколи не дозволяв собі перед вищим начальством людину образити. Зате потім в сьомий піт підлеглих вганяв, примушуючи працювати як слід. Тут відповідальність за кожне прийняте рішення проходила через свідомість: бувало, по кілька ночей не спиш, зважуєш - правильне воно чи ні.

Відтак у його біографії був облагро-пром. Вважає, що тільки зовсім бездарна і ледача людина не могла знайти для себе відповіді на важливі питання в таких людей, як Микола Кацалап, Орест Іваницький, Павло Федикович, Михайло Носа, Іван Маслякевич, Олександр Мазур, Михайло Дідо.

Облагропром став справжньою енциклопедією досвіду виробництва, яка була напрацьована десятиліттями цими людьми. Незважаючи на те, що багато програм, які приймалися в той час на вищих рівнях, на місцях себе не виправдали.

Була ще в житті Юрія Михайловича робота у виконавчих органах рад - головою Ужгородського райвиконкому та начальником управління, відділу ОДА. Цей надзвичайно складний період: реформування управлінських структур нової держави - Україна, глобальне безробіття, брак коштів на основне - зарплату вчителям, лікарям. До того ж, "згоріли" тилові заощадження людей на чорний день. Усі ці проблеми, каже Юрій Михайлович, його, як керівника, затягували, але для себе в житті завжди обирав ще й певний "генеральний план". Для Ю.Чомоляка таким важливим напрямом тоді стала газифікація. Ось характерна ситуація. "На той час ні лімітів, ні коштів для заготовки труб не було, - розповідає Юрій Михайлович. - Як голова Ужгородського райвиконкому, я їду до голови Дніпропетровського облвиконкому (за рекомендацією П.Федиковича, який був його однокурсником). Цей керівник збирає 4 директорів трубопрокатних заводів. І домовляється про безпімітний відпуск труб на суму, зароблену нашими працівниками на цих за водах. Тому мене добре пам’ятають тодішні голови сільских рад Малої та Великої Доброні, Коритнян на Ужго-родщині, які в терміновому порядку збирали бригаду - всього 400-500 чоловік і направляли на ці заводи. Нині важко віриться, але саме так починалася газифікація Ужгородщини".

ЗАСТАВЛЯВ УЧИТИСЯ НАВІТЬ БУХГАЛТЕРІВ

Але найбільш тривалою роботою, про яку говорить з неприхованим захопленням, Юрій Михайлович вважає посаду керівника зв’язку, на яку його призначили в 1994 році. У ті часи це була непрестижна галузь - низькі зарплати, застаріле малопродуктивне обладнання, бракувало телефонних номерів і, як результат, недостатня кількість кваліфікованих кадрів.

Тому при першій зустрічі з тодішнім міністром зв'язку Олегом Прежевальським були чітко окреслені завдання: кадри, залучення коштів, модернізація галузі. Щоб відчути, що таке справжні телекомунікації, Ю.Чомоляка направляють на стажування в Ізраїль. Тамтешній керівник галузі наставляв: основне для керівника зв'язку не опинитися під завалами сьогоденних проблем, а завжди бачити перспективу принаймні на п'ять років наперед.

Наша область була першою в Україні, де відбулося розділення пошти і електрозв’язку. Але це викликало конфліктну ситуацію між підприємством зв'язку і органами районної влади. А коли проблему вдалося розв'язати, через півроку подібний розподіл відбувся по всій Україні.

Для залучення фахівців треба було значно підняти планку заробітної плати. З дозволу міністра, розповідає Ю.Чомоляк, пішли на деякі порушення, збільшивши фонд заробітної плати. Так зберегли старі й заманили нові кадри. Хоча після заміни міністра, згадує Юрій Михайлович, це ледь не коштувало йому звільнення з посади.

З підняттям зарплат, проведенням модернізації галузь стала престижнішою для нових кадрів. Оскільки не було змоги набирати випускників із галузевих інститутів за браком для них житла, наголос робили на місцеві кадри. Прекрасно себе зарекомендували випускники інженерно-технічного та математичного факультетів. Здібних випускників направляли на навчання за рахунок підприємств.

"Навіть бухгалтерів я заставляв учитися", - сміється Юрій Михайлович. Основні прибутки і підняття престижу галузі міг дати міжміський і міжнародний автоматичний зв’язок. Сьогодні смішно згадувати, але колись замовляли через телефоністку певний номер і чекали на дзвінок інколи і два-три дні, в залежності від віддаленості абонента. На ту пору в області вже збудували цифрову міжміську і міжнародну станцію ЗАТ "УТЕЛ" і в короткий термін спеціалісти "зв'язали" її з районними і сільськими АТС. Проте з появою автоматичного зв'язку почало бракувати каналів для виходів за межі області. Ось чому виникла потреба в терміновому будівництві волоконно-оптичних ліній зв'язку "Карпати" і "Буковина". Старі станції слід було замінити на цифрові. І в цьому плані в основному їх вдалося модернізувати на базі SL-2000.

У ЙОГО ЖИТТІ НЕ БРАКУВАЛО ВИПРОБУВАНЬ

Великим випробуванням для зв’язківців стали паводки 1998 і 2001 років. Вони показали, що старі засоби зв'язку (лінії, прокладені вздовж доріг і річок) себе не виправдали. Пам'ятаєте, після першого паводка було знесено лінії зв'язку від Дубового до Усть-Чорної? Лише польовим кабелем упродовж півроку сяк-так забезпечували зв'язок із цим регіоном. Саме тоді, розповідає Юрій Михайлович, там були залучені великі людські ресурси для відновлення ліній і зв'язок був необхідний, як повітря. Тому прийнято рішення про будівництво перших радіорелейних ліній: Тячево — Усть-Чорна, Рахів - Великий Бичків. Заплановано РРЛ від Ужгорода до Рахова.

Нежиттєздатність старої системи зв'язку підтвердилася і під час другого паводка 2001 року. Штаб з ліквідації паводка було розміщено в Хусті. Після чергового підвищення рівня води повністю пошкодилися лінії зв'язку і говорити зі штабом можна було тільки по радіостанції.

Паводки і підштовхнули до думки про розширення мобільного зв'язку. Юрій Михайлович підкреслює, що саме інвестиційна привабливість електрозв'язку дала можливість створити спільні підприємства ЗАТ "УТЕЛ", UМС, "Інфаком", де підприємство мало 51 відсоток акцій. Звичайно, коштів не вистачало, тому, до прикладу, для UMС замість грошей здавали приміщення, кабельні лінії і т.д.

Вирішення всіх цих проблем було б неможливим без підтримки тогочасних міністрів зв'язку, керівників "Укртелекому", місцевої влади.
Юрій Михайлович згадує, як в найкритичніший момент для будівництва Ужгородської АТС довелося позичати 20 млн. гривень в "Укртелекому". А розпорядження про будівництво районної АТС в смт.Міжгір’я Станіславом Довгим було підписано просто на капоті машини після того, як він побачив стан станції після паводка. Необхідними матеріалами постачав підприємство Дмитро Худолій. В довготривалому відрядженні в область в критичні моменти побували Микола Горбатюк, Олег Гайдук. Практичну допомогу по вдосконаленню організації зв'язку, підвищенню його іміджу надали Валерій Єфремов, Леонід Нетудихата.

Валерій Єфремов, колишній міністр зв'язку, стверджує, що Юрій Чомоляк — людина надзвичайно потужних можливостей. Пригадує, що коли той прийшов працювати в "Укртелеком", зразу відбулися суттєві зміни: поліпшилися економічні показники, розпочалася модернізація галузі. Відбувся інформаційний прорив у Європу Було прокладено волоконно-оптичний кабель за кордон. Тоді в Ужгород з'їхалися міністри України, Словаччини, Угорщини, Польщі.

Микола Горбатюк, заступник міністра зв'язку, теж говорить, що Закарпатській дирекції "Укртелекому" дуже пощастило, що її очолив Юрій Михайлович. Чудовий менеджер, він витягнув підприємство з останнього місця по більшості показників у першу десятку в Україні.

До цих слів приєднується і Георгій Бутенко, колишній генеральний директор "Укртелекому". Адже йому довелося бути свідком багатьох сміливих творчих кроків Юрія Михайловича. Каже, що Ю.Чомоляк ніколи не пропускав можливості поліпшити матеріально-технічну базу очолюваного підприємства. Але все йому прощалося, бо вже завтра це давало віддачу.

ДОЛЯ ЗАВЖДИ ЗНАХОДИЛА ЙОМУ МІСЦЕ

І нарешті, з 2002 року Юрій Чомоляк — заступник губернатора краю. Це був надзвичайно емоційний період, стверджує наш співрозмовник. Відповідав за такі галузі, як будівництво, промисловість, інфраструктура краю. У цей час було ряд таких об'єктів, на яких днював і ночував. Це газопровід "Перечин — Великий Березини", хірургічний корпус Мукачівської дитячої лікарні, кардіологічний центр в Ужгороді, Рахівська котельня, десятки кілометрів газопроводів...

Сьогодні Юрій Михайлович — директор Ужгородського районного відділення ЗАТ "Українські радіосистеми" "Вееііпе". Ця робота йому особливо до вподоби. Бо тут усе нове: кадри, підходи. Каже, що в нього чудовий колектив. Вихідні — не вихідні, а вони — рюкзаки на плечі і в гори, на вежі! Адже цій зовсім молодій структурі ще належить поборотися за місце під сонцем.

І попри таку щасливу долю, насичену улюбленою роботою, у Юрія Михайловича і вдома чудовий тил. Має прекрасну дружину, двох синів, двох невісток. Старший син - лікар-нейрохірург, Юрій Чомоляк, зараз закінчує аспірантуру. Невістка працює в обласній лікарні. Молодший пішов стопами тата, працює у мобільному зв'язку. Невістка — косметолог-візажист. Дружина — філолог, була вчителем української мови і літератури у політехнічному ліцеї.

Але не менше радісних клопотів і з внуками. Принаймні вони вже добре розуміються на мобільному зв'язку. І, здається, це найщасливіший мобільний зв'язок для нашого ювіляра.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати