Закарпатське Мукачево: На вістрі “холодної війни”, або Таємниці "Шипки"

Це місце не позначене на жодній звичайний мапі, його ніби не існує у природі. Шипка поблизу закарпатського Мукачева - це колишнє військове містечко, поруч з яким розташована відома для фахівців радіолокаційна станція СПРН "Днепр". У військових документах вона позначається як "Берегово". Виявляється, що так називають й інші станції - назвами містечок, які розташовані зовсім у іншому боці. Таким чином, мабуть, колись планувалося заплутати ворожих шпигунів. Але даремно - про всі колишні секретні об’єкти давно всім відомо, а супутники можуть визначити їх місцезнаходження з точністю до сантиметра. А ось власне мешканці Закарпаття мало знають про мукачівську "ерелеску", про її призначення та завдання...

Все те, що є хоча б трохи утаємниченим, миттєво обростає плітками і міфами. Аби їх розвіяти (або навпаки знайти їм підтвердження) я і відправився на Шипку.

Зробити це доволі просто - потрібно сісти на рейсовий автобус, який ходить практично щогодини. Деякі пасажири поняття не мають про якусь станцію, хоча мешкають практично поруч з нею. 7 кілометрів від Мукачева і ось остання зупинка - невеличке військове містечко, що розташоване на пагорбі. Далі дорога викладена з бетонних плит і веде до КПП. На будівлі табличка, де значиться наступне: "Національне космічне агентство України. Західний центр радіотехнічного спостереження".

Звідси трохи видно і саму станцію - на вигляд це просто величезний прямокутний барак з трикутним дахом, який і виконує функцію стаціонарного “локатора”. Аби просунутися далі потрібно мати відповідний дозвіл. Як пояснили військові, його можуть надати хіба що у Києві. Про подробиці своєї служби тут ніхто не розповість - не дозволяє устав.

На жаль, з головним командиром зустрітися не судилося. Утім, трохи пізніше вдалося познайомитись з людиною, яка добре володіє інформацією про станцію, але не забажала розкривати своє ім’я. Хоча ніяких секретних таємниць офіцер розголошувати не збирався. Просто зайвих проблем на свою голову мати не хоче ніхто...

Отже, офіційною датою народження станції вважають 31 серпня 1974 року. Саме тоді було прийнято рішення про її спорудження та обрано місце розташування - на західному кордоні радянської імперії неподалік від Мукачева, біля Нового Села (тепер Шенборн) та Лескового (Форгош). Основним призначенням станції було - виявлення балістичних ракет супротивника, які націлені на територію СРСР. Станція виконувала дуже важливу функцію в умовах протистояння між двома військовими блоками в умовах “холодної війни”.

А поруч розташувалося житлове військове містечко, казарми для солдат та офіцерів. Зараз воно вже не є секретним, і офіційно вважається частиною міста Мукачева. А назва “Шипка” виникла через позивний, адже ще раніше тут був розташований пункт наведення авіації. Насправді Шипка - це гора у Болгарії, що стала відомою під час російсько-турецької війни.

У військовому містечку ще 30 років тому було побудовано сім багатоквартирних будинків. Раніше тут мешкали виключно військові, а тепер і звичайні мукачівці. За Союзу містечко мало статус закритого, де мали право мешкати тільки військові та члени його родини. У 1998-99 роках все змінилося - містечко стало відкритим для доступу. Хоча деякі атрибути закритості все-таки залишилися. Самі військові стали уберігати себе від сторонніх громадян, особливо тих, яких можна назвати "негативними елементами" - бандитів та злодіїв. Тобто тримали самооборону, слідкували за порядком у містечку - час був такий...

Два роки тому військову частину на Шипці було розформовано, а сферу управління передано від Міністерства оборони до космічного агентства. Тому і змінилася вивіска, хоча цілі та завдання залишилися такими, як були раніше.

"До 2007 року ми підпорядковувалися Міністерству оброни України, - розповідає мені офіцер. – Але наступили важкі часи, в тому числі для військових - мається на увазі у грошовому вимірі. Стало неможливим утримувати вузли за рахунок міністерства. Тому вирішили, не порушуючи договір між Україною та Росією, зробити так, аби було зручно жити далі всім. Тому певну частину військових було відкомандировано від Міністерства в структуру НКАУ. Наказ про це був підписаний Президентом України".

Зараз тут живе та працює чимала гвардія – близько 400 чоловік. І ця кількість, кажуть, практично не змінювалася ще з часів Союзу. Не змінився і замовник інформації...

Хоча мукачівська РЛС і підпорядковується безпосередньо Національному космічному агентству України (НКАУ), але майже вся інформація, яку вона отримує надходить на командний пункт, який розташований поблизу Москви.

Тобто найцікавішим є те, що українська станція працює практично на Росію. Адже саме Міністерство оборони РФ є основним замовником інформації, яку отримують українські військові. Досить дивна ситуація, у якій ми спробували розібратися.

В першу чергу цікавило – скільки коштує Росії ця інформація? У повідомленнях ЗМІ називають суми від 1,5 до 4 мільйонів доларів на рік. Утім, все це робиться на рівні міждержавних угод, тому мукачівські військові про них нічого не відають. Утім кажуть, що саме з російських грошей наразі здійснюється експлуатація РЛС "Днепр" поблизу Мукачева...

Кажуть, що російських вояків тут немає...

- Чи несуть службу на РЛС російські військові?

- Жодних фахівців з Росії чи іншої держави тут не служать. З 1992 року всі, хто бажав отримати російське громадянство - поїхали геть. Отже, обслуговують станцію виключно українці. Вони всі мають громадянство України, їм сплачують зарплату українськими гривнями. Тому казати, що цей об’єкт обслуговує Росію та є одночасно російською базою - не можна. Оскільки цей комплекс має суто українське майно і техніку.

- Тобто Росія є просто орендарем, або покупцем певної інформації, яку здатна отримати станція?

- Інформація - це не кілограм цукру. Але можна сказати, що у Росії є зацікавленість у тій інформації, яку ми маємо. Вони її отримують і платять за це гроші.

- Де починається секретна територія? Чи існує ця певна межа, яку не можна перетинати кому заманеться?

- Секрет починається не з території, а з людини - він є носієм секретної інформації. Тому містечко не може бути секретним, оскільки там живуть наші діти. А територія станції звісно є закритою територію, яка охороняється. Можна порівняти це із трикотажною фабрикою або пивним заводом - вас також без перепустки не допустять у цехи. Так і у нас.

- Один з розповсюджених міфів про мукачівську РЛС - її нібито небезпечний вплив на здоров’я людини. Що з цього приводу можете сказати?

- Ще у 1970-роки фахівці найвищого рівня, серед них відомий академік Євген Веліхов, досліджували вплив станції на людей. Проводилося вимірювання рентгенівського та електромагнітного випромінювання. Підвищеної радіації виявлено не було. А щодо впливу електромагнітних променів, то їх загальний рівень навколо станції також у межах допустимих норм. Об’єкт має санітарний паспорт, що підтверджується науковими дослідами. Щороку працівники проходять медичний огляд і особливих відхилень у їх здоров’ї не спостерігається.

А зараз ми живемо у еру, коли ці промені впливають на кожну людину щосекунди. Це мобільні телефони, супутникові антени тощо. Можна сміливо сказати, що телевежа, яка розташована в Ужгороді, приносить більше шкоди здоров’ю людей, ніж наша РЛС. Її вплив набагато більший, ніж від радіолокаційної станції.

Утім ніхто не каже, що це добре для здоров’я. І від опромінення існують певні захисні засоби. Але для населення, яке тут мешкає воно не несе ніякої небезпеки. Промені націлені на 5 градусів вище землі, тобто 20-30 метрів над землею.

- Чи не здатні ці хвилі відбиватися від хмар?

- Ні, оскільки це властиво для коротких хвиль. Ми ж використовуємо довгі хвилі.

- Куди націлені локатори станції на Шипці?

- На Європу. І я дивуюсь, чому там так добре живеться. Можливо, потрібно було направити станцію у інший бік (сміється). І ми б жили краще? Станція направлена у бік Берегова, найближче село Нижній Коропець - там не спостерігається ніяких професійних захворювань. До речі, коли закривалася ризька станція Скрунда, також була створена міжвідомча та незалежна медична комісія, яка перевіряла можливу шкоду цієї станції. І дійшла до висновку, що така станція не несе жодних шкідливих наслідків для місцевого населення. Саме в цей час завершували будівництво і РЛС “Дарьял” поблизу Пістрялова.

- Як зараз розцінюєте закриття Пістрялівської РЛС - це було правильне рішення?

- Закрили її на вимогу закарпатців. Але з іншого боку її все-одно закрили б рано чи пізно. Вона не мала шансів на життєдіяльність. Утім, вважаю, що "померла" вона все-таки передчасно. По-перше, вона була здатна забезпечити багато робочих місць, яке досі нездатне створити жодне підприємство. По-друге, була б розбудована навколишня інфраструктура.

Але Закарпаття зробило свій вибір. І він був вірним. Адже закриття її у подальшому було неминучим. Оскільки підстанція, яка розташована перед в’їздом на об’єкт мала бути повністю переобладнана. Хоча, ніяких атомних реакторів там на той час не було, хоча у пресі писали інше...

- Чи можна було цей величезний комплекс, на який витратили мільйони рублів, перевести у якесь більш мирне русло?

- Можна було. Але потрібно було закрити очі на політичні моменти і подумати разом як її використовувати далі. Адже досі станція повністю не розібрана, хоча стільки років вже тривають демонтажні роботи. Наприклад, об’єкт "передавач" практично неможливо розібрати. Цю споруду можна лише підірвати - бо зроблено його з монолітних блоків.

- А мукачівська РЛС "Днепр", яка працює вже 30 років, ще не вважається застарілою?

- Її технічні характеристики дозволяють виконувати поставленні задачі у повному обсязі.

- Який вона має ресурс?

- Чесно кажучи, свій ресурс вона вже використала два рази. Але служить досі. Хоча деяка реконструкція планується.

- За чий рахунок?

- Скоріш за все платити за це буде Україна. Але якщо якісь роботи проводились на технічній позиції, то компенсуються російською стороною...

Далі буде...

Теги:

6 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати