Закарпатські заробітчани красу своїх дружин оцінюють лише при розставанні

Перед далекою дорогою

Василя Варту на заробітки проводжали рано вранці. Дружина наполягла на тому, щоб хоч скромно, та накрити стіл. Намагався Василь заперечити: мовляв, краще б приберегла останні гривні на життя без нього, поки він заробить і щось вишле.

- Виживемо, - запевнила Галина.

Василь піймав себе на думці, що красу дружини він помічає лише тоді, коли розлучається з нею. Сусід, який прийшов зі своєю половиною неначе вгадав його думки.

- Думав і я сьогодні їхати, - сказав він, - але у кума "Лада" несправна. Через тиждень рушимо. Поки ж буду милуватися своєю Ладушкою, - і подивився на дружину.

Незабаром з'явилися два старших брата - Томаш і Олександр. Прозвучали тости, побажання берегти здоров'я.

Василь, якщо чесно, не хотів у шостий раз їхати з рідного Макарева. За радянської влади в тутешньому радгоспі його рукам ціни не було. Будь-яку роботу міг виконати - по столярні, електриці, газозварюванні. Як-не-як до армії встиг закінчити Мукачівське профтехучилище і отримати спеціальність робочого широкого профілю. А коли нові господарі розбазарили радгосп, довелося підробляти по людях.

Село йому дороге. Мало не в кожному дворі є зроблене його руками. Одному полагодив дах і вагонкою оббив кухонне приміщення. Іншому з гаптівника плитки виклав доріжки в саду. Третьому з лози сплів таку огорожу, що подивитися на неї приїжджали музейні працівники з самого Ужгорода. Роботи вистачило б і сьогодні, та тільки люди надто збідніли. Нічим платити ...

Біля воріт загув мотор. Це Григорій Ватрат та Орест Голик на "Жигулях" заїхали за Василем, який у них за старшого. Тепер - дорога на Київ. Там, можливо, знайдеться робота.

Ви нам не потрібні

-Ще з минулого року у нас було кілька адрес різних підприємств і будівельних управлінь, - розповідає Василь Варта. - Приїхавши до Києва, ми стали до них звертатися. Звичайно, кияни добрі люди, але коли чують прохання взяти на роботу, їх обличчя хмурніють: "З дорогою душею б, - розводять руками, - та тільки не мають роботи. Ми своїх звільняємо. Криза ... "

Так нас зустрічали на відомих заводах - "Арсеналі", "Більшовику" і "Точелектроприладі". В одному цеху, де раніше посезонно ми могли заробити, роботи зупинені. В іншому - лише два-три рази на тиждень щось роблять. А тут ми як сніг на голову.

Сорок другий рік я живу на білому світі і все не порозумію, за що Бог так карає українців? Чому ми допустили, щоб заокеанські прибульці вказували, як нам будувати життя? Кому вигідно, щоб між нами і росіянами були чвари? Ми земляки, тому що живемо на одній планеті Земля. Ділити нам нічого ...

У холдингової компанії "Київміськбуд" отримуємо адресу будівельно-монтажного управління на Теличці. Начальник відділу кадрів запитує: "Що можете?" - "Що накажете", - відповідаємо. "Справа знайдеться, - каже, - але житла немає".

Подивилися ми один на одного і згадали про запасний варіант - дачі.  За тридцять кілометрів від столиці розташоване село Пухівка. Приїжджаємо. А там таких шукачів щастя, як ми, повно. Всі із західних країв. Ми хоч і не відразу, але знайшли роботу. Не скажу, що нашому приходу земляки зраділи - конкуренти! Але із солідарності все ж підказали, де "приземлитися" ...

Пощастило. Чи надовго?

Через тиждень послав Василь дружині листа. Повідомив про те, що знайшовся добрий чоловік і запросив на свою ділянку, що дістався йому від батька, учасника Великої Вітчизняної війни. Землі з нігтик - якихось п'ять соток, писав він, але на них ростуть пара яблунь і груша, з десяток кущів смородини і на грядках щось зеленіє. Стоїть і будиночок із силікатної цегли, почорнілої від часу. Господар вирішив оббити його сайдингом. Зійшлися на ціні і взялися за справу.

Василь ділився радістю у зв'язку з тим, що платити їм будуть в кінці кожного тижня, і він зможе відсилати додому перекази. Але не стримав і сумнівів: чи надовго пощастило? Рука механічно вивела рядки про те  що трапилася на сусідній ділянці біда - заробітчанин з Рівненщини впав зі стіни і поранився арматурою. Його відправили додому забинтованого вздовж і впоперек.

- Не варто було про це писати, - журиться Василь. - Дружина сполошилася: "Не потрібні мені твої перекази, повертайся". Тепер багато грошей витрачаю на вмовляння, щоб не нервувала. Переконую, що веду себе обережно. Тільки жіноче серце інше. Воно відчуває біду. І нещодавно я підвернув ногу, три дні пролежав. Хлопці за мною доглядали. Але дружині про це ні слова. Вона така, що знайде мене і відвезе додому. А я повинен працювати. Син збирається вступати до університету. Через рік і донька закінчує школу. Ех, житуха! Кручуся в ній, як білка в колесі.

Ізгої

-Заробітчани - драматична категорія громадян, - коментує начальник Київського центру зайнятості Олександр Мельник. - Їх ще називають ізгоями суспільства. Мовою економіки - це неврахований трудовий резерв. Він схильний до стихії. Мало того що оплачується нишком, без сплати податків, що дають право на певні гарантії від держави, так ще і не застрахований від нещасних випадків. Він начебто є, і в той же час його немає. Для економіки це збиток. І для людини справжня біда, покалічена безперспективна доля ...

Теги: заробітчани, робота, Київ

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати