Цього разу до нього звернулося більше 20 осіб. Одні просили допомогти врегулювати земельно-майнові відносини, інші клопотали про збереження лісів та ремонт сільських доріг, хтось не може знайти собі роботу, а хтось гостро потребує фінансової підтримки на оздоровлення. За результатами прийому дано низку доручень працівникам виконавчого апарату облради, направлено клопотання у різні обласні інстанції, а найскладніші питання головою взято на контроль.
Група митців з Мукачівщини завітала до голови з пропозицією – встановити відзнаку „Почесний громадянин Закарпаття”, оскільки є на теренах краю такі достойні люди, котрі заслужили її своїми добрими справами, сумлінням і добродійництвом.
Михайло Михайлович подякував за слушну пропозицію і повідомив, що вона співпала з думками депутатів облради. З їхньої ініціативи готується проект такої відзнаки і після його обговорення в комісіях з участю фахівців, ідея перейде в площину вже реальної конкретики.
Івана Б. із смт Міжгір’я привело в обласний центр бажання дізнатися, чи фінансуватимуться й надалі роботи по відродженню комунального підприємства „Музей лісу і сплаву” на Чорній Ріці. Оскільки це важлива історична пам'ятка, побудована в 70-их роках XIX століття за проектом австрійського інженера Клаузе для сплавляння лісу, а гребля та допоміжні споруди використовувалися за призначенням аж до початку 60 років минулого століття. Після фахового обстеження в 1973 році гребля була реставрована і тут відкрито Музей, який відвідувало понад 15 тис. осіб. Так от, у 1998 року греблю на 40 відсотків було вперше пошкоджено катастрофічним паводком . Наступного нищівного удару він зазнав від повені 2001 року, котра зруйнувала як уже відбудовану частину греблі, так і частину старої. З ініціативи депутатів облради та представників влади було створено спецфонд, який покликаний опікуватися всією культурно–історичною спадщиною краю, серед яких і згаданий Музей. Впродовж останніх двох років збирались кошти, велися відновлювальні роботи.
М.Кічковський невідкладно звернувся до начальника управління з питань майна комунальної власності Михайла Стегури і попросив розібратися в ситуації та дати об’єктивну відповідь.
Емілія К. із с. Порошкова Перечинського району з тривогою розповіла про те, що, не зважаючи на всі старання і сільської громади, і обласної влади, їхні порошківськіві ліси, які стали "притчею во язици", далі вирубують і вивозять зацікавлені особи. Завдяки вашим дорученням-клопотанням, - мовила жінка, - торік вирубування лісу зменшилося, але не припинилося. Донині не створено загони народної дружини. Від імені та за дорученням односельців заявниця просила голову облради зініціювати створення незалежної депутатської комісії з участю фахівців, розібратись у ситуації та вжити заходів. Адже для них ліси – не тільки захист і сила порошківської землі, а можливість збирати ягоди, гриби, відпочивати родинами, насолоджуючись красою природи. Якщо його не вберегти сьогодні, то прийдешні покоління дізнаватимуться про їхню красу тільки з розповідей.
Михайло Михайлович запевнив, що він й надалі допомагатиме громаді та сприятиме у створенні такої комісії, яка, на його тверде переконання, вивчить ситуацію як слід і напрацює такі пропозиції, які знімуть питання з порядку денного.
Пенсіонерка із с. Скотарське Воловецького району Марія М. скаржилась на те, що, незважаючи на офіційні документи - акти перевірки геологорозвідувальної експедиції, відповідно до яких внаслідок зсуву грунту існує реальна загроза проживанню її сім’ї, ніхто не збирається переселити її з сім’єю в небезпечне місце. Куди не зверталася жінка, а зверталася навіть у найвищі державні органи влади, звідусіль їй направляють одні відписки, мовляв, Воловецький район не знаходиться в списку територій, постраждали від паводків, то роби, що хочеш.
Голова облради невідкладно направив клопотання начальнику головного управління МНС України в Закарпатській області Михайлові Щербею та голові Воловецької РДА Василю Ковбаско з тим, аби все ж винайти можливість і допомогти людям у цьому, справді, непростому питанні.
Пенсіонерка, мати-героїня із села Астей Берегівського району просила допомогти з реєстрацією власного житлового будинку.
Михайло Михайлович зв’язався з начальником інспекції державного архітектурного будівельного контролю Володимиром Кобликом, щоб жінка більше не оббивала пороги різних інстанції в пошуках вирішення наболілого питання.
Маріанна П. з м.Тячів розповіла про свою нелегку долю матері-одиночки, на руках у якої дворічний син. Крім того вона доглядає ще й за старенькими хворими батьками, пенсії в яких - мізерні Відповідно на роботу на влаштуватися не може, як і віддати сина в дитячий заклад. Оскільки малого за рекомендацією лікарів необхідно везти на операцію.
Інну М. з Ужгорода спіткала така ж доля матері-одиночки. Її донечці ще нема й трьох років. А під час огляду лікарі діагностували в дитини вроджену ваду серця. Щороку доводиться проходити обстеження та лікування в інституті ім. М.Амосова.. Нині йдеться про те, що дитину доведеться оперувати.
Анну С. з Ужгорода те ж привела сюди своя материнська біль – тяжка хвороба дитини.
Марія Г., що мешкає в с. В.Лази Тячівського району просила допомогу також не для себе: її доцю Лідію направляють на повторну ( четверту за рахунком) операцію, яка після ДТП. Про це свідчить і виписка з історії хвороби Лідії Інституту травматології та ортопедії АМН України.
На прийом до голови прийшло чимало інвалідів. Приміром, інваліду І групи Марії Г. з м.Чопа доводиться проходити курс оздоровлення щороку. Ціни на проживання, харчування та ліки суттєво підвищились, лише інвалідна пенсія далека від змін. І то не знаєш, куди її поділити.
Інвалід ІІ групи Калина С., що проживає в с. Копинівці Мукачівського району та інвалід І групи Володимир С. з Ужгорода мають такі ж проблеми.
Інвалід ІІ групи Ганна Л. мешкає в с. Син. Поляні Міжгірського району разом із чоловіком Юрієм, який є інвалідом ІІІ групи по зору. Обоє хворіють.
- Проблеми населення з особистих питань, – каже Михайло Михайлович, – це мов камертон теперішнього часу. Аналізуючи зміст звернень, переконуєшся, що цей камертон звучить тривожно. Тому для влади одне з найважливіших завдань – почути людей, ввійти в їх становище і допомогти їм у цей непростий час.
Анна Романенчук