Порожній порт Карпат

Ужгороду - 1115 років, поетові Андрію Любці - 22. Поет розказує про своє місто

Порожній порт Карпат

ПІЦА

Уперше я побував в Ужгороді 11 років тому зі шкільною екскурсією. В мене було небагато грошей, однак ми пішли до піцерії. А я тоді вперше запросив дівчину на піцу, і, хоча більше я її не бачив, це теж цікавий момент — таке собі перше побачення і перша поразка. Місто мені дуже сподобалося, з другого боку, шкода було грошей, які я трохи хотів заощадити, але витратив усі.

СПОКІЙ

Хоча Ужгород видався мені дуже великим, я одразу відчув, що було б добре там жити, бо там спокійно. Це ж найменший обласний центр в країні — 120000 мешканців, єдиний, що не має власного електротранспорту, можна з будь-якої точки за 25 хвилин пішки дійти до центру. Є навіть така приповідка: після обіду в Ужгороді ніхто не вітається, бо всі вже привіталися до обіду. У цьому плані Ужгород можна порівняти хіба що з Люксембургом. Місто не для архітектури, а для спокійного життя. Річка протікає, гори поруч...

МОВА

В Закарпатті дуже сильні діалекти, а в Ужгороді я відкрив, що люди можуть говорить чистою, літературною українською мовою. Наприклад, у Виноградові, за 80 кілометрів від міста, на кордоні з Угорщиною, переважно говорять досить складним діалектом. Це вже феномен Закарпаття, чотири кордони, відділений горами плавильний казан, і купа слів перемішаних. А в Ужгороді виявилося, що можна не тільки в школі уроки слухати українською, а говорити нею у побуті. Це був такий бар’єр, який мені захотілося подолати, і я з того часу почав свідомо говорити правильною українською. Це можна назвати першою перемогою — дуже приємною, маю визнати.

КОЛІР

НАСТРІЙ

 

Якщо дивитися з гір навесні, то бачиш старе місто каскадами, покрите червоною черепицею, між ними зелень і жовті стіни... Коли сонце падає на дахи, ця черепиця, хай запилена, все ж відсвічує — і ця гра світла дуже добра. Це якась така моя внутрішня Македонія...

АФРИКА

Це місто з речами, котрих я не розумію, навіть африканське місто, тому що, наприклад, через Ужгород тече річка, але води в оселях постійно немає. Це місто з найгіршим транспортом, бо через відсутність трамваїв та тролейбусів працюють лише приватні перевізники, і щоб доїхати кудись, треба собі добряче попсувати нерви. І оце поєднання африканськості, непомірних амбіцій, гротеску і тої приємності, коли для тебе зроблять все, що можуть — воно і творить якийсь такий дуже незрозумілий образ, але дуже приємні перші відчуття, вони й затягують.

БЕРЛІН

Величезний приватний сектор, який огортає старе місто, з тихими вуличками, із садами і квітами в них, з тим, як люди підмітають собі тротуари, — робить місто таким родинним. Там усе переплелося, і оця родинність відчувається, може, навіть, у своїй відкритості до іншого. Ти приїхав — і одразу став ужгородцем, жодних проблем. Це можна порівняти із сучасним Берліном, де теж до тебе жодних питань не виникне, хоч би що сталося.

МІСЦЯ І МАРШРУТИ

Ти можеш собі вибрати різні шляхи залежно від настрою. Якщо не хочеш нікого бачити, то тобі достатньо йти не центральною вулицею Корзо, а обрати іншу, за 50 метрів, майже безлюдну, і ти пройдеш до свого дому без зустрічей. Якщо хочеш поговорити, зустрітися, випити кави, тоді тобі на Корзо. Якщо потребуєш романтики, тоді треба йти на Липову алею, найдовшу в Європі. Вона має 13 кілометрів, тягнеться над Ужем. Ще в 1939 році про неї писали як про центрове місце для зустрічей, і зараз вона на другому місті після Корзо. Вона йде від центру, закінчується приватним сектором і м’яко переростає з дуже залюдненої в зовсім безлюдну, де річка загинається, заростає якимись кущами, де можна бігати, їздити на велосипеді.

МАСШТАБУВАННЯ

Розумієш, центр дуже маленький, його можна обійти хвилин за 45. Коли приїжджає хтось із друзів, ти його змушений водити колами, щоб місто здавалося трохи більшим, завжди прагнеш ввести в оману. Тому доводиться йти до Ужгородського замку, а потім, щоб привести до наступного пункту, який лише за 400 метрів — наприклад, філармонії, яка є точною копією філармонії у Празі — то ти робиш величезне коло, йдеш туди півгодини. Це підсвідомо, ніхто про це не домовляється, але ти робиш місто ніби більшим.

ГОРЯНИ

Улюбленим місцем для мене назавжди залишаться Горяни. Це мікрорайон, який майже в кінці Ужгорода, і це осердя міста — саме там воно і почалося 1100 років тому, там досі стоїть Горянська ротонда — маленька кругла церковка, старіша за Лавру. Там вже, як у селі, можуть ходити з коровами, гусьми... У Горянах почалося дещо важливе і для мого особистого досвіду: один з нашої компанії молодих поетів — Вік Коврей — мав там дачу, і ми там збиралися. Там можна сидіти просто на дворі під виноградом і пити вино, вирощене з того-таки винограду. І йти пішки звідти до Ужгорода — 1,5 години. Спочатку були посиденьки, потім повільна хода містом. Ми поверталися з Горян вночі, ми проходили через центр, мої супутники поволі розтавали в темряві, бо ми живемо в різних кінцях міста. І потім оця можливість самотності наприкінці, коли вже йдеш сам, лише собаки блукають — для мене найпрекрасніше, що може бути. Бо це місто, де завжди можна лишитися на самоті.

КОРДОН

Поступово я відкрив інші опції Ужгорода. З гуртожитка, де я жив, коли вчився в університеті, я бачив з одного вікна Словаччину, а потім проходив через коридор і з другого вікна бачив Угорщину. Одна з центральних вулиць, Собранецька, закінчується просто Євросоюзом — тобто кордоном з ним. На цей напрямок чомусь не заведено ходити пішки. Це символічна трохи річ, бо цей кордон насправді обмежує Ужгород, він ставить йому певний поріг, а це місто, яке не любить таких порогів чи меж.

ГОРИ Й САМОГУБЦІ

З руїн Невицького замку у 25-ти кілометрах від міста можна побачити весь Ужгород, а з Ужгородського замку — ні, бо немає пагорбів більших. Місто оточене горами, а одна гора — всередині Ужгорода, в народі вона називається Бам, це направду не гора, а досить великий пагорб, на якому знаходяться міська лікарня і університет. З університету також видно все місто. Через те, що це зона сейсмологічного ризику, в Ужгороді немає багатоповерхівок. Як на мене, вони взагалі серед гір непотрібні. Найвища — 16 поверхів — побудована в експериментальному порядку. І це місце самогубців, ота висота їх приваблює.

ЧЕХИ Й СОВЄТИ

Чехословаччина лишила по собі чимало. Вони дали крайову автономію, дозволили українську мову, багато будували. На жаль, найбільше до архітектури доклалися Совєти, коли місто розбудовувалося після війни. Найрозумніше було б розширювати Ужгород приватним сектором. Натомість маємо будинок побуту в центрі, університет, спальні райони — всі ті речі дуже попсували краєвид. Совєти залишили архітектурно найгірший слід, Чехословаччина — найкращий.

ПЕТЕФІ

Це місто парадоксів — у тому, що, наприклад, одна з центральних площ носить ім’я Шандора Петефі, назовімо його для розуміння "мадярським Шевченком". Там стоїть пам’ятник Петефі, там угорська школа є, а сам поет насправді був у місті єдиний раз, зупинився в готелі "Чорний Орел", побачив мух на стінах, вийшов під дощ, потрапив у якусь багнюку і лишив у своєму щоденнику кілька рядків про те, що Ужгород — то жахливе місто. І зараз він має площу свого імені. Тобто, Ужгород завжди на все відповість тобі приязню і добротою.

ТИПОВИЙ ГОРОДЯНИН

У 1939 місто було в 5 разів менше, аніж зараз. І після війни почалося його збільшення, люди приїздили з усіх довколишніх районів. Не знаю людей, котрі могли б назвати себе ужгородцями у третьому поколінні. Звідси толеранція до приїжджих — бо через них місто існує. А якщо говорити про типового ужгородця, то це переважно людина середнього віку, років 35, яка стоїть собі, курить, нікуди не поспішаючи, нічим не заклопотана. Може собі просто стояти й чекати, що зустріне якогось знайомого у місті, і вони про щось домовляться. До речі, через малий розмір Ужгорода нема такої звички починалися пиятики і вечірки у п’ятницю, коли всі завершують робочий тиждень, бо у дуже умовній праці ужгородців попивання кави і розмови забирають до 70% часу, і ніхто ніколи не напружений, більшість принаймні, — бо є таки трохи людей, які кудись поспішають. Тож описана мною людина може стояти на місці, але добре імітуючи зайнятість. Якби хтось подзвонив і попросив би щось зробити, у відповідь пролунали б запевнення, що ні, у мене є 1241 справа. Але це не пофігізм і не роздовбайство. Це просто ліниве пішохідне місто, ти нікуди не поспішаєш, зранку виходиш із дому, і в тебе немає такого мотору, який тебе штовхає у плечі, щоб кудись біг і щось робив.

ШИК

Найкращий закарпатський художник Альберт Ерделі жив під Парижем у мистецькій колонії, зовсім не мав грошей, про що він бідкався у своїх листах, але у нього було 38 (якщо точно пам’ятаю цифру) білих сорочок на запонках. Ужгород прагне показати свій шик. Класична ситуація, коли художник запрошує тебе в майстерню і витрачає на тебе всі свої гроші — це по-закарпатськи називається "гостити". І гоститиме він тебе до ранку, а потім два тижні не зможе собі навіть цигарок купити. Але це питання гонору, щоб показати, що ми можемо і маємо.

ВИНО

Кожен ужгородець із святим переконанням в очах скаже, що закарпатське вино — чудове, навіть фестивалі проводять. Але вино жахливе, пити його неможливо, ним можна лише впиватися. Його п’ють великими порціями, можна випити собі 1,5 літра, з великих пластикових пляшок. Нема культури споживання вина. Ним гордяться, та я не розумію цієї гордості.

КАВА

У Львові є кав’ярні, в Ужгороді є кава. Якщо хтось каже, що у Львові добра кава, це викликає саркастичну посмішку. Ужгородець на це відповість, що краще пити "Нескафе" з автомату, аніж львівську каву. Однак в Ужгороді нема кав’ярень. Тобто їх багато, але вони ніякі, якісь столи накидані, незатишно. Але кава чудова, і п’ється її дуже багато, з великих чайних чашок.

СХІД І ЗАХІД РАЗОМ

Я підтверджую, що ужгородська кава краща, але це через те, що Ужгороду не подобається, що існує Львів. Ужгород — місто доволі злих жартів: якщо приїздять якісь друзі зі Львова, обов’язково має прозвучати жарт, що, мовляв, ви східняки, бо для закарпатців Львів — це схід. Значно кращі стосунки з Івано-Франківськом, та тут є інший жарт — казати франківчанину, що то він закарпатець, бо він же ж для мене живе за Карпатами. Ми ж Прикарпаття, такими себе і вважаємо, для нас Івано-Франківщина — Закарпаття, а для них — навпаки, і в цьому теж щось є.

СТОЛИЧНЕ МІСТО З РАЙОННОЮ ДОЛЕЮ

Ні, це місто з прокляттям села. Вважається нормальним розводити у приватному секторі, неподалік від центру, свійських тварин. Відрізняється це від села тим, що вони не ходять по вулицях. Але оце прокляття села постійно нависає. Один час навіть пішла така мода: говорити російською, щоб довести, що ти городянин, урбанізований мешканець. На щастя, вже минуло. В Ужгороді є голод на щось не своє. Цього, звісно, ніхто вголос не скаже, вважатимуть все одно, що наше найкраще. Це взагалі закарпатська звичка: казати, що наше — найкраще, та якщо хтось приїздить з іншого міста — чи то літературний вечір, чи то виставка, чи то концерт — то всі пруть туди валом. А якщо відбувається якась закарпатська акція, то ніхто не йде, думають — що я там не бачив. І оці постійні спроби довести, що ми таки місто... У нас є, наприклад, театр. У зал на 900 місць ходить чоловік 50. Він не ставить нічого доброго, але всі тобі скажуть, що у нас є театр, що у нас є філармонія — хоча туди теж мало хто ходить. Це якісь такі важливі символи... Ось зараз обговорюють, що в Ужгороді нема пам’ятника людині на коні. Бо Ужгород — місто найгірших у Західній Україні пам’ятників. Це або Шевченко, що виглядає як Хрущов або Брежнєв, або брила Духновича... Все, що встановлено за останні 20 років, дуже сумнівне з мистецького погляду. І нема в центрі місця, де встановити пам’ятник. Воно ж і будувалося як маленьке містечко на 40000 мешканців. Хвороба росту, яку важко пережити: центр далі розвивати неможливо, але туди все стараються увіпхати. І через це місто виглядає, як колаж. При тому немає нормальних, великих книгарень, де можна було б купити хороші книжки. Є чотири маленьких магазини, і все. Однак у тій візії міста, яку маю, останнім часом дратує те, що воно не розуміє своїх плюсів і не полишає мрії стати великим. Цей гігантизм, бажання розбудовувати, гарячі дискусії — мовляв, давайте приєднаємо найближчі села, нас стане ще більше, 150 тисяч, а не 120. Оця амбітність мене дивує, адже тоді місто втратить у своїй красі.

ПОВІЛЬНО/ЗАНАДТО

Напевно, найбільший плюс — уповільненість. Це те, що мене взяло й купило одразу — ця звичка багато й повільно говорити, постійно з кимсь зустрічаєшся і п’єш каву, сам собі все плануєш, містом пересуваєшся вільно. Якщо проводиться якийсь захід, то він обов’язково почнеться із запізненням, причому запізняться в тому числі й винуватці події. І дратує найбільше та ж сама уповільненість. Бо дуже багато розмов і дуже мало роботи. Ми можемо домовитися, що робимо те й те, випити вина, обійнятися, заспівати і нічого не зробити. А треба це комусь? Оця індивідуалістична уповільненість — коли ідеш своїми двома, не їдеш громадським транспортом — доводить до того, що ти думаєш — а чому я маю це робити? Хай інший хтось зробить. Або: якщо я це зроблю, це нікому не цікаво, це нікому не потрібно. І ми домовляємося сьогодні, завтра нічого не робимо, і забуваємо все.

ВОДА

Якби це було в моїх можливостях, я би додав води до Ужа. Його ж можна перейти, мости не потрібні, навіть для човнів мілко. Я би зробив нашу річку судноплавною. Це те, чого мені найбільше не вистачає у цьому краєвиді: високої води, в якій би плавали кораблі або яхти. І ця висока вода дала би рух, адже вона постійно тече. Відсутність руху в Ужгороді мене зачаровує, і тому я завжди важко переживаю Київ з його шаленою швидкістю; оця селянська повільність дуже добра, але якби була вода, вона би дала постійну швидкість, — ти міг би сидіти далі, далі нічого не робити, і дивитися, як пливуть кораблі. І це видовище компенсувало би всі такі речі, котрі, на жаль, гризуть зсередини. Бо хотілося б бачити Ужгород інакшим.

800 КІЛОМЕТРІВ

Поживши там, ти починаєш розуміти, що це порт, хай навіть до моря 800 кілометрів. І, якщо порівняти його з Одесою, то це місто очікування. В Одесі очікують, наприклад, на кораблі, а Ужгород очікує на свою долю, тут постійно говорять про те, що от, там і там у нас є прорив, зовсім скоро ми станемо культурною столицею України. Звідси, наприклад, святе переконання, що закарпатська школа живопису — найкраща в Україні, і всі найкращі художники жили або живуть тут. Ужгород дуже маленьке місто, яке вважає себе великим, має в собі непомірні амбіції. І ці амбіції дуже часто виглядають як каламбури, коли якийсь не зовсім адекватний чоловік заявляє, що він прем’єр-міністр русинської республіки, або хтось, хто продає свої картини, твердить, що він є доларовим мільйонером. Зрештою, це місто, яке втратило свої можливості і не мало серйозних спалахів у минулому, і тому воно чекає, що за законом ймовірності вони мають з’явитися, ось тепер точно. Це цілком портова мішанина.

КОРАБЛЯ НЕ ІСНУЄ

Зрештою, було Карпатське море на тому місці лише 5000 років тому. Образ Ужгорода для мене — то лише порт. Може, навіть порожній порт. Бо немає того корабля, який би стояв пришвартований у тій ужгородській гавані. Корабля не існує.

Дмитро Десятерик, "День". Фото Сергія Гудака
28 травня 2010р.

Теги: Ужгород, Любка, поет

Коментарі

KK 2010-06-03 / 08:43:00
Спостерігач - Чому ніколи не зайдеш на блогів на цйому сайті, всі вони закарпатці, Петра Мідянки, Ярослава Ороса, Юрія Лівака, Олександра Гавроша, Олександра Солонтая, Олега Диби, Володимира Піпаша, Андрія Любки, ітд і запитаєш їх якої вони національності? Щось не бачу щоби ти коли небудь з ними бесідував на русинські теми? Мабуть першe тобі потрібно ще довго поостріти твої не переконливі аргументів зі мною? Але і навіть я уже тебе знаходжу за надто банальним.

Спостерігач 2010-06-03 / 08:08:00
русины - ветвь украинского народа, KK?



- Это политические галичане заставили так называемых украинских ученых «доказать», что «русинов нет», что «русины только субэтнос украинского народа», а затем ссылаются на мнение тех самих подконтрольных ученых: мол признание русинов - это антинаучно!!! Какой позор бесстыдства галицкого фашизма! Какая нищета поразила украинскую науку, если ей политические галичане, засевшие в чужом регионе, диктуют, какую нацию признавать, а какую нет!



*** 2010-06-02 / 13:04:00
Здається мені, що Русинка п'яна

РУСИНКА 2010-06-02 / 10:52:00

укра Л Їна - країна , де демократія , правда - СТРАШНІ РЕЧІ, три букви з людської праці дістають зарплатню, І не малу! КоментарІ ВИДАЛЯТИ ТЕЖ ПРАЦЯ. Не ПЛУГ ТЯГТИ, НЕ ОРАТИ...


Ви що, виняток з правил? Прочитайте "Правила поведінки у рубриці коментарів", дотримуйтеся їх, і буде вам щастя. А будете продовжувати хамити - забороню доступ до сайту. От  і все. Адмін

РУСИНКА 2010-06-02 / 09:28:00

Коментар видалено через порушення "Правил поведінки у рубриці коментарів". Адмін

РУСИНКА 2010-06-01 / 22:14:00
Вам про Ужгород НЕ писати! Ви про Ужгород знаєте менше нІж про порІг своєІ квартири , зате в УЖГОРОДІ !

рита 2010-06-01 / 20:44:00
Понравилось! Добрая,ироничная,интересная статья.

Юрій Лівак 2010-06-01 / 14:58:00
Знаєте, народ, хоч ніяк не можу себе віднести до любителів творчості Андрія, але тут хочу стати на його захист. Не знаю, як інші, а я побачив у статті справжню любов до Ужгороду. Не ура-патріотизм, який засліплює, а звичайна любов. Любка критикує, але і в критиці відчувається любов.

Можна причепитися до помилок чи відвертих маразмів (як от море 5 тисяч років тому), але мені здається, що людина з-за Карпат, почитавши цей матеріал, захоче побувати в Ужгороді

KK 2010-06-01 / 02:41:00
Порожній порт карпаття починається коли людина купує собі білєт щоби відвідати 'народу з нікуди'. Подорож починається десь у 19-ому столітті і прягнеться до Москви, Будапешт і навіть Праги. Провідники цеї маршрутки включають таких славних патріотів як перший міністер Петя Ґетсько, піп Сидор, п. Папугай і різні інші колйорові пташочки. Подорож кінчається десь у мряки темної давнини коли засновникам легендерної Рутенії 'Одеакра і Карпа пів світ і рим рахувався і платив їм данину!'



Але постережую читачам що ціна цієї білєти дуже дорого - треба цілком з глузду зїхати щоби вірити в цих байочок. Якщо не вірити то поясніть чому їхний поводар, П. Ґетсько, себе уявляє як 'Перший Міністер' неіснуючої держави 'Подкарпатської

Русь' для неіснуючого народу з нікуди? Чому часто читається що цей 'перший міністер' лічиться в психгушків разом з такими що себе уявляють як Наполійоном? Щось тут пахне бутефорією в порожному порті карпатті?



'І ці амбіції дуже часто виглядають як каламбури, коли якийсь не зовсім адекватний чоловік заявляє, що він прем'єр-міністр русинської республіки,'



Спостерігач 2010-05-31 / 22:49:00
Порожнім Порт Карпат робить Українська ідея і українство споза східу Карпат. Якщо б Україна визнала русинів і голосування з 1991 року за автономію, Порт Карпат не був би порожній. Насильственний коммунізм зробив СССР и табор соціалізму порожнім, а насильственна українізація робить не тільки Закарпаття порожнім, але всю Україну.



Нота 2010-05-31 / 20:28:00
Підлітковий снобізм. Сором.

2010-05-29 / 19:26:00

2010-05-29 / 19:26:00

Kergudu 2010-05-29 / 16:15:00
Любка не ужгородец (а з Виноградова) - і цим все сказано.

Сергій 2010-05-29 / 10:00:00
Статті з такою кількістю вигадок і неточностей не мають право з'являтись на новинарских сайтах. Автор з виглядом знавця пише повну чепуху. А саме:



"Липову алею, найдовшу в Європі. Вона має 13 кілометрів... "



"наприклад, філармонії, яка є точною копією філармонії у Празі"



"а потім проходив через коридор і з другого вікна бачив Угорщину"



"Але кава чудова, і п'ється її дуже багато, з великих чайних чашок."



"Карпатське море на тому місці лише 5000 років тому"





Istvan 2010-05-28 / 21:49:00
Что это за море 5000 р. тому???????

KK 2010-05-28 / 20:40:00
Я годжуся із 877: стаття написана з рівновагою. В кінці кінців Любка далі любить своє маленьке містечо: 'Відсутність руху в Ужгороді мене зачаровує' і далі 'але якби була вода, вона би дала постійну швидкість, - ти міг би сидіти далі, далі 'нічого не робити, і дивитися, як пливуть кораблі.' А кораблі все були потрібні для художників, щоби мали чим шукати той край своїх недосягнутих мріїв...

877 2010-05-28 / 19:15:00
Стаття цікава. Розповідає про плюси і мінуси. А їх в Ужгороді вистачає. Та й добре написано. З прагненням розповісти по-новому.

Урзусу 2010-05-28 / 18:20:00
Урзус, так катись куда по-дальше или не берут? зачем так себя мучить, жить там, где тебе не нравиться, ужас, и врагу не пожелаешь.

Урзус 2010-05-28 / 15:54:00
Відповім замість Любки (наразі): а за що його любити? Тільки за те, що він свій? Любка пожив у Кракові, і має, з чим порівняти. Та навіть в Румунії немає ЖОДНОГО міста, в якому б не було води у кранах. Там не бігають бездомні собаки, там вчасно вивозять сміття, і точно не вивалюють його посеред міста, як це буває в Унгварі і в інших наших варошах.

Колись я любив Ужгород, але тепер знахожу його незатишним, пильним, брудним. Я б ще посперичався з Андрієм щодо неквапливості Ужгороду. Стільки машин, скільки є в цьому місті, не побачиш в адекватному європейському місті, отже, всі кудись дуже поспішають - а тому смог з вихлопів стоїть над Ужем завжди :(

НОВИНИ: Соціо

17:47
Депутати Закарпаття зазначають катастрофічну нестачу коштів у фінансуванні медзакладів краю
17:02
Працівникам УжНУ підвищать зарплати: виш отримав додаткове фінансування
16:55
В Ужгороді реалізовують молодіжні проєкти соціальної дії
16:32
Власники та користувачі землі на Закарпатті сплатили понад 30 млн грн податку
15:35
Торік населення Закарпаття скоротилося на 3011 осіб і на 1 січня 2020-го становило майже 1 млн 254 тис людей
13:15
Закарпатська академія мистецтв із січня – без зарплат
13:05
/ 1
Утворено Раду арбітражних керуючих Закарпатської області та обрано її керівника
10:33
Зупинений на Рахівщині вночі мотоцикліст сам зізнався, що вживав алкоголь, але від медосвідування відмовився
09:15
Завдяки спеціальній станції в Мукачеві всі охочі можуть отримати інформацію про якість повітря
04:01
/ 1
В Ужгороді пропонують худнути і покращувати здоров'я, водночас заробляючи
02:50
ХХІІ Всеукраїнський турнір юних істориків відбудеться в Ужгороді
17:00
/ 3
Законопроєкт про криміналізацію контрабанди завершать за кілька тижнів – Нефьодов
16:33
/ 2
В Ужгороді відбувся мітинг-реквієм зі вшануванням військовослужбовців, що захищали Дебальцівський плацдарм
16:16
/ 4
Частину валідаторів у комунальних автобусах Ужгорода можуть тимчасово вимкнути
14:30
/ 2
Закарпатський хірург, військовий медик Олександр Данилюк упорядкував книгу спогадів про бої за Дебальцеве
14:19
/ 1
В Ужгороді презентують видання відомих дослідників
13:21
/ 2
У річницю Дебальцевської битви в Мукачеві вшанували пам'ять полеглих героїв
12:27
Проєкт Стратегії розвитку Мукачівської ОТГ до 2027 року схвалили на виконкомі
12:23
У Мукачеві передбачили 2 млн грн на рік на лікування містян в інституті ім. Амосова
11:34
У Мукачеві демонтують 106 об’єктів зовнішньої реклами
11:08
В Ужгороді презентували майстерню друку слоганів і гасел за участі угорської мисткині
11:03
/ 2
Закарпатські школи мають можливість долучитися до проєкту з вивчення інфо-медійної грамотності
11:01
Ужгородській міській дитячій лікарні передали два кардіографи, придбані під час акції "Серце до серця"
10:53
В обласній бібліотеці в Ужгороді відбудеться вечір пам’яті "Небесна Сотне, Ви тепер святі…"
09:25
/ 1
Із 10 лютого у Мукачеві діють нові тарифи на водопостачання та водовідведення
» Всі новини