Валерій Коляско демонструє нову гривневу банкноту
Однак якщо розібратися в цьому питанні детально, то явно проглядається штучність і надутість конфлікту. Як ніхто інший в цьому переконаний начальник управління Національного банку в Закарпатській області Валерій Коляско.
«БАНК — ЦЕ НЕ ОПУДАЛО НА ПЛОЩІ»
— Валерію Андрійовичу, виділення земельної ділянки для Нацбанку має вже свою історію...
— Потреба в новій будівлі для Національного банку виникла не сьогодні, а років п’ять — шість тому. Ми неодноразово піднімали цю проблему перед керівництвом міста. Нам говорили: ви скажіть, де хочете будуватися, там виділимо місце. Ми пропонували приблизно вісім місць, але нам завжди відмовляли, мовляв, ті місця заплановані під щось інше. Нарешті рік тому було прийнято рішення міськради про виділення нам земельної ділянки на площі Народній. Тоді ж архітектурно-художня рада також прийняла рішення про перенесення пам’ятника Шевченкові на інше місце.
— Вас, як керівника банку, задовольнило це місце для будівництва?
— Так, абсолютно. І якщо підійти до будівництва розумно, не вважаю, що нова будівля зіпсує вигляд площі. Тим паче, якщо вона буде витримана у належному архітектурному стилі. До того ж, майже у всіх країнах так історично склалося, що центральні банки, як правило, розміщуються поряд з владою. Те саме спостерігається в багатьох областях України. Чому ж у нас так не може бути? По-друге, Національний банк — це об’єкт високого ризику в тому плані, що в банку зберігаються гроші. Щоб їх захистити, необхідно, щоб десь недалеко була і охоронна фірма.
— Чим же викликана необхідність перенесення Національного банку в нову будівлю?
— Сьогодні ми перейшли на електронне обслуговування платежів, а нинішній розвиток технологій такий, що потрібен захист такої інформації, адже існує така техніка, що може її зчитувати. Друге питання — схоронність грошей. Не кажу, що сьогодні не забезпечуємо це, але якими силами — це інше питання. Потребують реконструкції і сховища, і охорона сигналізації. Ще одне питання — ми інкасуємо комерційні банки, тобто забираємо в них залишки грошей, тому потрібні окремі бокси для розвантаження— завантаження грошей, одне слово — є свої банківські таємниці, тому й виникла необхідність у новій будівлі.
— Якщо рішення про виділення ділянки було ухвалене ще рік тому і потреба в новій будівлі цілком обгрунтована, чому ж конфлікт виник тепер?
— Після ухвалення рішення міськрадою нам було дозволено збирати проектну документацію, що ми й зробили. В кінці минулого року ці матеріали були направлені для погодження та затвердження (або надання мотивованої відмови) на розгляд міської сесії, й одразу знявся галас про пам’ятник, про чотири мільйони тощо. Щодо останнього, то це теж не примха Нацбанку, є постанова Кабміну, в якій сказано, що місцева влада при наданні дозволу на будівництво має право просити в замовника відповідну суму на розвиток міста тощо. Згідно з цією постановою Ужгородська міськрада й визначила таку суму.
Однак разом з цим почали ширитися різні кривотлумачення, інакше їх назвати не можна. По-перше, що біля банку там буде купа транспорту, не буде чим дихати. Та хочу сказати, що банк — це не якась атомна станція, це не якесь шкідливе виробництво, і у нас всього два службові автомобілі, а ті машини, які транспортують гроші, заїжджають у бокс і швидко від’їжджають.
По-друге, говорили, що на вікнах банку будуть залізні грати і як це буде виглядати. Але ж вони є на вікнах будівлі ОДА. Якщо їх виконати в гарному стилі, це нікого страшити не буде. Пішла навіть чутка, що Нацбанк хоче будинок у рожевому кольорі. Звідки така дурниця?
Банк — це не якесь опудало, що буде стояти на площі. Якщо буде затверджено проект, то міська рада буде його бачити, буде бачити ескіз і вимоги до будівництва будуть в тому стилі, в якому збудовані й інші будівлі на площі Народній.
Отже, будівництво банку на площі Народній — це не моя примха, чи мера, чи ще кого-небудь. Я особисто вважаю, що всі ці протистояння — це політична акція. Дехто намагається якомога більше заробити перед виборцями очок, показати, які вони патріоти. Для цього якнайкраще підійшов їм пам’ятник Шевченкові. Та хіба в Ужгороді мало місць, де можна встановити пам’ятник? Наприклад, він би чудово вписався у будь-якому сквері.
До того ж, гарна будова лише прикрасить місто, ми ж залишимо гарний слід. Ми ж не будуємо якийсь розважальний заклад, яких і так забагато в нашому місті.
До прикладу, Чехословаччина залишила за собою прекрасні будівлі, радянська влада — майже всі багатоповерхівки, що є у місті, будівлі заводів. А що залишимо ми?
«НА 2400 ЗАКАРПАТЦІВ ПРИПАДАЄ ОДИН БАНК»
— За кількістю банків на душу населення Закарпаття сьогодні випереджає навіть Німеччину. Чи нормальне це явище?
— Це дійсно так, але нічого страшного і поганого в цьому нема. Чим більше банків, тим більша серед них конкуренція, що, в свою чергу, призводить до зниження процентних ставок по кредитах.
— До речі, про кредити. Що ж все-таки потрібно, щоб відсоткові ставки по кредитах знижувалися?
— Загалом відсоткові ставки встановлюють комерційні банки, та якщо розвиватиметься економіка й ростиме валовий продукт, то можна передбачити й падіння ставок. Хоча ставки зменшуються щороку, але всього на 1-2 %, тож це не дуже відчутно. На 1 січня 2007 року вимоги банків за кредитами, наданими населенню області, становили 1 822 млн. грн., або 1 282 грн. на душу населення ( у 2005 році — 543 грн.).
— Дедалі більше людей стали відкривати депозитні рахунки. Чи свідчить це про зростання довіри до банків?
— Так, за минулий рік депозитні вклади населення значно зросли. За рік вони збільшилися на 50,4 % і склали 1017 млн. грн. До речі, депозити вигідніше тримати в гривні, оскільки на вклади у національній валюті вищі проценти, а значить, вищі прибутки.
Загалом роботою банківського сектору Закарпаття я задоволений. Банки повністю справляються з тими завданнями, що стоять перед ними.
Єва Деметер
17 лютого 2007р.
Теги: