Закарпатська міліція вважає, що інформаційні сайти не є джерелом надійної інформації

Такими шокуючими були повідомлення деяких Інтернет-сайтів стосовно подій довкола футбольного матчу національної першості між командами ФК “Закарпаття” -- “Карпати” Львів. І якщо газети та телебачення здебільшого послугувалися офіційною інформацією керівництва закарпатської міліції, Ужгородського міського управління та ВЗГ ГУМВС, то “інтернетники”, в гонитві за відвідувачами своїх сайтів, вигадували “страшилки”, які лиш хотіли. Дописалися до того, що міліція спокійно споглядала, як львівські футбольні “фанати” чинили розгроми в  Ужгороді...

Найгірше те, що багато хто купився на цю відверту “дезу”. Закарпаттям поповзли  моторошні  чутки, з’явилися навіть “очевидці”, які буцімто бачили на власні очі, як убивали людей... У відділ зв’язків з громадськістю ГУМВС один за одним  почали  звертатися газетярі та телевізійники, аби отримати коментар  щодо повідомлень Інтернет-сайтів. А окремі газети навіть ризикнули опублікувати ці Інтернет-жахи з посиланням на джерело інформації. І ніхто при цьому не задумувався, що Інтернет-сайти не є джерелом надійної інформації, і вірити їм -- це все одно, що зіслатися на того, хто написав на паркані слово з 3-х букв...

Скільки років в Україні вже точаться словесні баталії довкола введення контролю за Інтернет-сайтами, узаконення їхньої діяльності, а віз і досі там. Чинне  законодавство, зокрема Закони “Про інформацію”, “Про друковані ЗМІ”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про інформаційні агентства” та інші чітко визначають, що таке засіб масової інформації, способи збору інформації та  відповідальність за її оприлюднення. Однак  Інтернет-джерела  під їхню юрисдикцію не підпадають, а тому не несуть  жодної  відповідальності за повідомлення різних неправдивих   фактів.  Внаслідок  безкарності пишуть, що їм у голову збреде. Адже вони здебільшого ніде не зареєстровані офіційно, тож і в суд на них не  можна подати --  будь-який суддя, перш ніж прийняти до розгляду позов, вимагатиме офіційних даних про відповідача: місце реєстрації, юридичну адресу, засновників тощо. А як надішлеш повістку в суд Інтернет-сайту, котрий виходить в Ужгороді, а зареєстрований, приміром,  десь на далекому заморському острові?!

Для порівняння, офіційний Інтернет-сайт закарпатської міліції має державну реєстрацію. На яку, до слова, ГУМВС очікувало близько двох місяців, подавши в Київ відповідну заявку і всі необхідні документи.

Офіційно зареєстрований сайт ніколи не дозволить собі опублікувати неперевірену інформацію, бо знає, що несе юридичну відповідальність за її поширення. А яку відповідальність несуть сумнозвісні “репортери”, “обозрєватєлі”, “ньюси” та іже з ними? Жодної,  бо де-юре їх просто не існує! Тому велику помилку роблять  “легальні” ЗМІ, які дозволяють собі, поширюючи неперевірену інформацію, посилатися на Інтернет-сайти. У разі судового позову тільки ви, а не міфічний Інтернет, будете нести юридичну відповідальність за поширену  інформацію.

Втім, існують певні правила і для користувачів Інтернету. У тій же соціальній мережі на кшталт “Однокласників” чи “Контакту”. Зокрема, заборонено завантажувати та поширювати інформацію, яка ображає честь і гідність, ділову репутацію конкретної  особи. Заборонено виставляти інформацію, що може порушити права неповнолітніх користувачів (ту ж “порнуху” та сцени насильства над людьми чи тваринами). Не можна  нав’язувати  товар, бо коли  поскаржаться інші користувачі, то цю сторінку можуть видалити з мережі. А порушення правил інтелектуальної власності, зокрема скачування “на халяву” пісень та фільмів, карається  кримінально  відповідно до Закону України “Про авторське право і суміжні права”. Також карається й навмисне поширення різноманітних вірусів. За це ст.361 Кримінального кодексу передбачає відповідальність.

На щастя, Інтернет залишається в Україні (в першу чергу через дороговизну самих комп’ютерів та підключення до мережі) мало поширеним засобом масової інформації. За різними оцінками, цим джерелом інформації користуються від десяти до двадцяти відсотків громадян. Однак їхня  кількість  щороку збільшуватиметься, разом із підняттям  рівня матеріального добробуту населення. Тому законодавець однозначно повинен взяти під контроль Інтернет-інформацію. А хто це робитиме: Держкомітет інформації, Верховна Рада чи навіть Служба безпеки України, як пропонувалося, не так уже й важливо. Головне, аби Інтернет-ЗМІ функціонували в законодавчому полі. Тоді в журналістів  й не виникатиме спокуси звабити читача дешевими псевдо-сенсаціями на кшталт “львівських” погромів в Ужгороді...

Теги: інтернет, сайт

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати