У циганському таборі в закарпатській Іванівці живе тисяча людей

Леонід Брежинський з дружиною Мар'яною

Будинки в селищі низькі, зведені із саману (невипалена цегла). У дворах на мотузках висить одяг. У центрі школа і церква Живого Бога. Є кілька великих будівель, у них мешкають заможні роми.

У 2-поверховому будинку Леоніда Брежинського фундамент викладений декоративним каменем. Огорожі немає. У дворі стоять чорний ”Хюндай” і білий мікроавтобус ”Мерседес”. Із-за рогу будинку вискакує німецька вівчарка Цезар, гавкає.

— Раньше старостою табору була моя мама, — розповідає господар. — Потом старший брат Петро, але він не справлявся. 2002-го переобрали мене. Старосту вибирають голосуванням: збираємося в центрі села і піднімаємо руки. Тепер у нас важна проблема — земля. Молодьож жениться, а строїтися нема де. Рішаю це питання із селищним головою.

Заходить дружина 42-річна Мар’яна. Сідає на стілець, уважно слухає чоловіка.

— 2006-го мене вибрали районним депутатом, — продовжує староста. — Представляю інтереси циганів усього району. Недавно прийшли цигани із Худльова (сусіднє село) і просять помогти з водою. Селяни перекрили їм єдину колонку і кажуть: ”Пийте воду з річки!”. Хочеме провести їм водопровод. А ще я працюю лісником. Раз на тиждень їду в Хмельницький, везу туди циганочок. Вони затарюються шмотками, а потом перепродають вашим людям. Багато сімей за щот цього живуть.

У Брежинських троє дітей.

— Льоні 18, Тані — 17, а Савелу шість років. Старший женився в 17, а дочка вийшла заміж у 15. Маєме вже чотирьох онуків.

— У нас прийнято рано женитися. Є й такі, що в 13 виходили замуж. Ми намагаємеся їх здєрживать. Добре, що тепер молодьож стала більше культурніша, — додає дружина. — Найбагатодітніша сім’я в таборі має 12 дітей.

Мар’яна тримає в поселенні магазин.

— Торгую хлібом, макаронами, рисом, іншими продуктами, — перераховує на пальцях. — Продаю й стіральні порошки, мило.

— Раньше в таборі було много п’яниць, — каже Брежинський. — А відколи построїли церкву, люди побожні зробилися. Ті, що прелюбодєйствували, навернулися в сім’ю, що крали — перестали цим заніматися. Типирь у таборі п’яницю не найдете. Люди живуть ліпше, чим при Союзі. Типирь є возможность заниматися бізнесом, получають виплату на дітей. Але бідних много.

За стіною чути плач дитини.

— Це наша онучка Жасмін, — говорить Мар’яна. — Ми дочці рядом дом строїмо. Савел тоже має дом, у центрі возлі школи. А старший Льоня тут останеться.

Виходимо на вулицю. Леонід показує поселення.

— Приходиться тут за міліціонера бути. Наші весною їдуть на Львівщину на заробітки, помагають там людям картошку садити. А як дитина втече, то міліція її в інтернати забирає. Звонять за мною, щоб привіз документи. Як наші десь якийсь металолом украдуть — зразу за мною. Я вже знаю, хто то може бути, беру його в машину і везу в город. Якщо він винуватий — наказують, якщо ні — я заступаю за свого. У міліції мені вірять.

Теги: циган, ром, табір

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати