Ужгородський орден відморожених

Так-так, відморожених. Бо купаються в холод, коли пес виє панікуючи, чи доживе до весни. На щастя, кримінальними відморозками від такого екстриму ніхто не став. Більшість життєрадісні, підтягнуті, доброзичливі люди.

У крижаній воді — Василь ЗУБАЧ.
У крижаній воді — Василь ЗУБАЧ.
НІБИ ВПЕРШЕ З ПАРАШУТОМ СТРИБНУВ

Саме таке враження, мовби вперше став перед відкритим люком літака, було в мене, коли я вирішив відійти від догми, що купаються люди тільки влітку, і почати те саме робити взимку. Я завжди чхав на поступовість у справах, через те вирішив починати в лютий мороз - 31 січня 1998 року.

Кілька наступних зим я так само вирішував починати. Втім останньої миті лякався і йшов на пиво до теплої корчми. Поступово мене стало лякати, що я... лякаюся. Від страху треба було втікати. Тому взяв із собою на ріку «секунданта» - дзюдоїста Аркадія Замлинського. Перед ним соромно буде лякатися якоїсь води. Хай і холодної.

У тоді ще Комсомольському парку Ужгорода протікав моторошний Уж, несучи крижини. Лежав сніг. Я став голяка на бетонні сходи, глягув на Аркадія, який зацікавлено зирив на мене, цокаючи зубами від холоду, - і подалі стрибнув. Вода зімкнулася наді мною, як важкі наручники в злочинця на зап'ястях.

Боже!!! Задерев'янілий, зашуганий, випірнув, закоцюблими руками схопив залізну петлю на сходах, рука відразу прикипіла... Потім одягався. А зсередини в тіло зненацька вдарило яскраве тепло. Я жив. І дуже навіть непогано жив! Було повне торжество перемоги над самим собою. Що та корчма з пивом, що ті гарячі офіціантки, які гарячі, доки маєш гроші, а потім - як цей Уж із кригою.

І стали ми з приятелем Сашком навідуватися до Ужа щодня. Місцеве населення сприймало нас дещо перелякано, як посланців нечистих сил. Річ у тім, що я ходив тоді в чорному пальті з білим шарфом, хустському калапі і справляв враження небідного чиновника, красивого зовні - гнилого зсередини. Але коли цей «чиновник» у калапі підходив до Ужа, скидав пальто й усе інше та йшов під лід, часто з головою, на березі наставала паніка. Одного разу на нас із Слов'янської набережної мудро й по-міщанському, як і її господарі, витріщилася собака. Після нашого занурення, вона голосно завила й не вмовкала, доки ми не пішли. Господарі не могли зрушити її з місця. Тварина була просто шокована.

Та ніщо не збивало нас із «моржевого» путівця. Ми з Сашком почувалися суперменами.

І НА РІЦІ, І У КАР'ЄРІ

Не тільки ми, але й інші «моржі» тусуються і на Ужі, і в озері на кар'єрі, де в морози пробивають ополонки важкими ломаками. Деколи доводилося молотити по льоду 30-40 хвилин.

Як на мене, то купання в холодній воді - це не сауна, в якій полюбляє бувати видатний белетрист Мирослав Дочинець, тому не терпить групівщини. Бо в компанії легше перебрати й захворіти, адже біля інших притупляється індивідуальна інтуїція. Але такі наші люди, що без знайомої групи часто й до своєї жінки не ходять. За компанію, кажуть, й українець утопився.

Тож хай кожен їде з глузду самотужки. Або в компанії, або без неї.

Коли я став так експериментувати над собою, постійно не мав грошей. Ніяк не знаходив нормальну роботу. Той же Аркадій порекомендував підійти до отця Димитрія Сидора, котрий, подейкували, платив зимовим плавцям за занурення на Водохреща в Уж по п'ять гривень. Я страшенно зрадів такій вигоді - і побіг до церкви. Та підвела зовнішність.

Те саме пальто, білий шарф і хустський калап. Попик, який прийняв мене замість Сидора, напудився, видно, що хочу урвати від святої обителі п'ять гривень, а ще більше, що я якийсь замаскований перевіряльник.

НІЧНИЙ ПЛАВЕЦЬ

Діти дуже рано йшли в школу. Тому я, щоб добігти в кар'єр чи на річку й вчасно повернутися, вставав затемна: о третій, четвертій.

Коли на дорозі з'являлося світло, знав - це міліція. Вона нахабно плювала ліхтарями в очі, потім пробувала перетворювати звуки в слова:

— Чому так рано? Чому в трусах? Чому рушник?

Відповідав:

— Бігаю в трусах по холоду, бо українець. А щоб стати ще більшим націоналістом - пливу по озеру і припливаю назад.

Міліційна машина після такої заяви їхала геть.

Хотіли якось покусати мене бродячі пси. їх відігнав мій друг - великий підстаркуватий собака Метис. Я йому щоранку несу по сухареві. Скільком людям я наївно і безкорисливо давав хлібні кусні, а вони виявилися звичайними бродячими псами. Метис відрізнявся від них - був справжньою... людиною.

Через погану комунікабельність, надмірно розвинуте его, мене постійно допікали нестатки. Тому я, немов дитина («ось помру - тоді побачите...») вирішив екстремальними тривалістю запливами «посадити» судинну систему і внутрішні органи, щоб передсмертним виглядом викликати бодай у когось в Ужгороді щире бажання допомогти мені. Я педантично став реалізовувати цю несусвітню ідею. Плавав і перебував у ополонці не хвилини, а деколи півгодини й більше.

І свій намір здійснив. Я ледве ходив. Але залишало мене в житті те, що зберігав спокій і тонко відчував балансування на межі між життям і смертю. Цікаво так: можна, при бажанні, Туди піти, а можна й Тут залишатися. На той світ я не збирався, тому залишився Тут. Ніхто, на жаль, так і не звернув уваги, що між ними ходить майже готовий труп. Бо в той мент я нічим не відрізнявся від загальної маси ужгородців. І вони ледве ворушилися, мали застиглі погляди. Тільки один чоловік, пам'ятаю, зауважив щодо мене: «У цього чоловіка такі руки, як були в мого недавно померлого тата».

Нікому не рекомендую повторювати моїх експериментів, бо з них треба кілька років виходити, щоб тіло повернулося до нормального стану. Українці ж різних національностей занадто нервові: замість того, щоб нормально функціонувати — кидаються в зашморг офіційної медицини.

Тепер стрибаю в кар'єр, зависаю під водою, як птах. Тіло ніде вже не мертвіє - рівне і червоне. Бог, отже, зі мною!

ЖУРНАЛІСТА ВИЛОВЛЯТЬ І ВРАНЦІ

Цікавий щоденниковий запис надибав, датований 10 лютого 2002 року: «Щоби встигнути з денними справами, плавати на озеро біжу о четвертій. Ополонка там уже широченна. Вона й далі збільшується, бо крига тоншає від теплих язиків багатоголового нічного туману. Кашлянеш на березі - відлуння в скелях, як несподіваний постріл.

Але туди ще треба добігти шість кілометрів із минайського передмістя...

Темно. Калюжі. Ріжуть очі зустрічні фари. Базар, де біля брудного казино «розбираються» різностатеві індивіди, А потім - залізничні колії й наче танками розбита вулиця Лаврищева.
З-за сміттєвого контейнера виходить Він. Велика калюжа відображає Його, показуючи подертий одяг, сиву бороду, розумні очі: «Доброго ранку, Васю. Звечора тебе чекаю. Я такі матеріали написав, що чудо. Може, почитаєш?» «Почитаю», -не зупиняючись, біжу далі. «Там усе - правда», - дріботить Він за мною. «Знаю-знаю... Занеси в офіс...» - «Туди ж, куди й раніше?» - «Так». - «Треба ж комусь боротися за правду». -«Треба...» - «Ти, може, не віриш мені, але я борюся». - «Я тобі вірю».

Він поволі відстає.

— Я зайду до тебе з правдою! - кричить услід.
Це відбувається рано-вранці. Звук бринить надто могутньо. Ще люди в квартирах прокинуться й почнуть думати раніше, ніж звикли...»

Чоловік, що хотів правди, давно помер. Ходити по правду і з правдою, виявляється, ще важче ніж умертвляти себе надміру довгим перебуванням у крижаній воді.

А якщо в міру - то ти просто національний морж. З веселого ордену відморожених.
Василь ЗУБАЧ, Ужгород.
09 лютого 2007р.

Теги:

Коментарі

НОВИНИ: Соціо

11:09
В Ужгороді "комунальні" повідомлення про порушення ПДР залишатимуть на авто у червоних зіп-пакетах
10:51
22-річного Івана Бориса з Заріччя, якого з серпня 2022 року вважали зниклим безвісти, зустрінуть і поховають у понеділок
22:15
Стало відомо про загибель в лютому під Авдіївкою Віталія Старости з Великої Копані Виноградівської громади
11:36
У Тересві попрощаються з полеглим Героєм Михайлом Руснаком, що більше року вважався зниклим безвісти
22:27
В Ужгороді попрощалися із полеглим Героєм Олексієм Кобцем
15:44
На Закарпатті в теплицях почали збирати ранню картоплю
15:34
/ 1
Юрій Лущай з Краматорська, що поліг на Донеччині і похований у Великих Лучках, був істориком і відомим вікіпедистом
11:33
/ 1
На Сумщині поліг Василь Цинканич з Бегендяцької Пастілі Великоберезнянської громади
10:56
На війні з росією поліг Олексій Кобець з Ужгорода
19:16
/ 1
На Закарпатті військовий уник реального покарання за переправлення "ухилянта" через кордон
15:47
/ 9
У Буківцьові на колишній Великоберезнянщині створили новий монастир УПЦ Московського патріархату
11:17
/ 1
Дубівська громада сьогодні попрощається з Василем Скрипником з Красної, що загинув ще в травні 2022-го
22:28
/ 1
На Запоріжжі поліг Іван Гецко з Кушниці Керецьківської громади
18:31
На Сумщині загинув Михайло Мегеш з Великих Ком’ят Виноградівської громади
10:46
/ 4
У Закарпатському апеляційному суді скінчилися марки. Тому він припиняє листуватися
10:22
/ 1
Стало відомо про загибель понад рік тому під Бахмутом Павла Головка з Виноградова
19:54
За підсумками 2023 року Закарпаття посіло 4 місце по Україні за показником захворюваності на туберкульоз
15:00
На Запоріжжі поліг Михайло Будул з Керецьківської громади
11:22
/ 1
На війні з росією поліг Віталій Лях з Чумальова Буштинської громади
09:25
У Боздоському парку Ужгорода можна побачити "живих" казкових велетнів
20:07
/ 9
Прем'єр Шмигаль в Ужгороді "запустив" будівництво євроколії до Чопа
21:26
/ 1
У Великих Лучках на Мукачівщині попрощалися з Юрієм Лущаєм, що переїхав з сім'єю з Краматорська і поліг на рідній Донеччині
15:56
В Ужгороді попрощалися з полеглим Героєм Міланом Бабілою
15:34
В Ужгороді відкрили скульптурку режисеру "Тіней забутих предків" Параджанову
11:23
/ 1
Нижньоворітська громада провела у останню земну дорогу Героя Віктора Петриканина
» Всі новини