Закарпатці не хочуть дбати про власне здоров’я

Нині ж, досягнувши пенсійного віку, продовжує трудитися на благо здоров’я закарпатців на посаді заступника головного лікаря обласної клінічної лікарні. Ми вирішили поцікавитися в нього, в якому стані перебуває нині наша медицина, чи здатна обласна лікарня надавати кваліфіковану допомогу пацієнтам і про багато чого іншого.

КРАЩЕ, НІЖ БУЛО, АЛЕ НЕДОСТАТНЬО

- Василю Васильовичу, судячи зі статистичних даних, які розповсюдило управління охорони здоров’я ОДА, все у нас лише покращується: смертність знизилася, народжуваність виросла, суми грошей на медицину збільшилися і так далі. Чи згодні ви з тим, що все в нашій медицині нині чудово?

- Те, що зміни, які відбуваються в області, йдуть на краще – це однозначно. Справи не чудові, так просто не може бути, бо ще багато маємо проблемних питань, які треба вирішувати. Тож в цілому я погоджуюся з думкою начальника управління –ситуація дійсно покращується. Але цього недостатньо.

- Чого вам ще бракує для роботи?

- Я не спеціаліст вузького профілю, тому конкретно назвати, кому чого бракує, не можу. Потрібен нам потужній перинатальний центр, комп’ютерні томографи (нині їх в краю лише два – в обласній лікарні, та в Ужгородській міській), сучасні аналізатори, що менш, ніж за півгодини дають аналіз за 30-40 параметрами. Всього цього бракує в обласних закладах, не кажучи вже про районні. Шлях до оснащення медицини ще не завершений. Щоб нам бодай другий рівень лікарень (районні) вивести на європейський рівень, потрібно ще багато чого.

- До речі про районні лікарні. Після трагедії з нардепом Кушнарьовим почали багато говорити про низький технічний і кадровий рівень цих закладів. Мовляв, у столичних медичних установах його, можливо і врятували б. Як ви вважаєте, у наших РЛ дійсно такий низький рівень?

- По-перше, ми не знаємо цілковитої правди про масштаб поранення Кушнарьова. Я не знаю рівень Ізюмської лікарні, де надавали допомогу пораненому, але стверджую, що з 13 районних лікарень, які є в нас, мінімум в 11, при пораненні, що сумісне з життєвими функціями, у нас готові надавати допомогу.

10% - ЕПІДЕМІЯ, А 60-70% - НІ?

- На що хворіють закарпатці?

- Закарпатці такі ж люди, як і всі інші. В цілому світі і в Україні, в тому числі й на Закарпатті, чільне місце посідають серцево-судинні хвороби. Я все життя боровся з однією догмою. Коли 10-12% населення хворіють на грип, то це називають епідемією, а у нас в області (і не лише тут) 60-70% людей хворіють на серцево-судинні захворювання і це чомусь епідемією не визнають. Хоча є ряд національних програм, які направлені на боротьбу з цими захворюваннями, але, на жаль, їхнє фінансування є недостатнім, заходи, які приймаються з боку держави, так само. І найосновніше, що мені боліло, болить і болітиме – недбайливе ставлення населення до стану власного здоров’я. Якби люди враховували всі рекомендації лікарів щодо профілактики, у нас би не було такої кількості серцево-судинних захворювань. Це проблема №1.

- Але ці захворювання лідирують у цілому світі, зокрема і в країнах, де про здоров’я дбають, тож причина не лише в цьому?

- Причини дійсно можуть бути різними. Наприклад, серйозною підставою для інфарктів та інсультів є ожиріння. Ви знаєте, яка це проблема в США. Впливає куріння, надмірне вживання алкоголю, стреси. І все ж таки я переконаний, що кількість захворювань та смертей можна було б суттєво зменшити, якби населення реально оцінювало свій стан здоров’я і дбало про нього.

- Тенденції до недбалого ставлення до себе залишаються чи з роками є якісь зрушення на краще?

- На жаль, змін на краще я не помічаю. Навпаки – в гірший бік. Не останню роль грають у цьому і малі зарплати, пенсії. У нас же 40-50% населення живуть за межею бідності. Брак грошей позитивно на здоров’ї не позначиться.

МЕДИЧНІ ПОСЛУГИ В НАШІЙ КРАЇНІ НЕ ОЦІНЮЮТЬСЯ НАЛЕЖНИМ ЧИНОМ

- Раз вже ми заговорили про фінансовий стан, то, взагалі-то, зарплати лікарів теж не найбільші в країні. Вас задовольняє, що середня платня медичних працівників у області складає менше 800 гривень?

- Дуже негативно ставлюся до такого стану речей. В цивілізованому світі є дві категорії людей, які живуть чудово – це юристи та лікарі. У нас не так. 750 грн. хіба це зарплата? 400 грн. для медсестри, яка знімає кімнату і платить в кращому випадку 50 доларів це зарплата? Однозначно, медичні послуги в нашій країні не оцінюються належним чином.

Багато нині говорять про хабарництво серед лікарів. Це палиця з двома кінцями. Я все життя засуджував лікарів, які вимагають бодай копійку з хворого. Але з іншого боку, якщо лікар зробив все від нього залежне і хворий йому за це подякував, відчуваючи, що повинен це зробити, то такого я не осуджую. Хай це буде коробка цукерок, чи якась сума грошей. Це нормально (відносно) за тих умов, у яких нині живуть наші медики.

- Начальник УОЗ сказав, що вітчизняна охорона здоров’я виживає завдяки кишені пацієнта…

- Ще на початку радянської влади був такий нарком ОЗ Семашко і коли встановлювали медикам зарплату, він сказав фразу, яка й дотепер десь актуальна: медиків прогодує народ. Я абсолютно не згоден з цим. Медики, якщо чесно віддають всі свої сили роботі, заслуговують більшої уваги від держави, ніж від пацієнтів. Ще раз кажу, коли пацієнт хоче віддячити, то добре, але це не повинно бути обов’язковим. Якби лікар мав не 750 грн., а, припустимо 3750, він відмовить, бо нормальний медик тоді ні від кого нічого б не чекав.

БЕЗКОШТОВНОЇ МЕДИЦИНИ ЯК ТАКОЇ НЕ ІСНУЄ

- Але за кордоном, за великим рахунком, пацієнти годують лікарів зі своєї кишені, шляхом медичного страхування…

- Я був чи не у всіх країнах Європи і бачив це. Так, там дійсно годують пацієнти, але законним шляхом. І держава, даючи зарплатню лікареві, враховує це. Але ж це не корупція, а нормальний вихід, завдяки якому медик дістає те, на що заслуговує.

- То якою, на вашу думку, у нас повинна бути медицина: безкоштовною чи страховою?

- Безкоштовної медицини як такої на сьогодні не існує. І ця 49 стаття Конституції, яка зобов’язує медиків надавати безкоштовну допомогу – це міф. Безкоштовними послуги медиків повинні бути при наданні невідкладної допомоги, а також для окремих верств населення. Всі інші повинні користуватися послугами страхової медицини.

На жаль, проект закону про страхову медицину у Верховній Раді є вже років 10, але не приймається. Найбільшими ворогами страхової медицини є не лікарі, а підприємці, що платять зарплату у конвертах. Тому що їм на медичну страховку треба відраховувати відсотки. Це для них додаткові витрати. Тому я не бачу у найближчому майбутньому перспективу введення страхової медицини в Україні, поки буде такий устрій.

ЛІКАР ПОВИНЕН НАДАВАТИ ДОПОМОГУ І ЛИШЕ ПОТІМ ЧЕКАТИ ЗА ЦЕ ВИНАГОРОДУ

- Загалом наша медицина нині тримається насамперед на спеціалістах старшого віку чи медичний факультет готує достойну заміну?

- Насамперед на старших медиках, потім на ентузіастах і людях, що люблять свою професію середнього віку і, звичайно, є на підході молоде покоління, але набагато менше з них таких, кого ми бачимо повноцінною заміною нам. На жаль, тому що, повторюся, їх цікавлять фінанси. Таке ставлення частково виправдати можна, але лікар повинен іти вчитися для того, щоб надавати допомогу і лише потім чекати за це винагороду.

- В такому випадку, що чекає, на вашу думку, нашу медицину?

- Я вважаю, що є дві престижні спеціальності, які повинні оцінюватися державою. Це вчителі і медики. Якщо вчитель не навчить дитину вибрати собі нормальну професію, бути повноцінним членом цієї держави, то не буде цієї людини. Якщо лікар з профілактичної та лікувальної точки зору не триматиме її у здоровому тілі, то не буде людини, яка виражатиме майбутнє цієї держави. Я все життя був не песимістом, і не оптимістом, а реалістом.

Але тут мені дуже хочеться бути оптимістом. Сподіватися, що пройде якийсь період, буде наведений лад у державі. Якщо це трапиться, медицина матиме майбутнє. Передумови є, просто потрібне нормальне керівництво з самих верхів і бажання людей, що працюють у медицині працювати не лише на себе, але й на хворого та на суспільство.

- Що ви можете сказати, як заступник головного лікаря, про взаємодію лікарні з владою?

- Ставлення нормальне. Вони бачать і визнають той об’єм роботи, який виконує наша лікарня, тож по мірі можливостей допомагають.
От нині будуємо хірургічний корпус, сподіваюся, за сприяння влади, в найкоротші терміни він буде здане. Іде мова про будівництво перинатального центру на базі лікарні, про створення опікового центру. Тобто підтримка справді є і не лише тому, що вони цього хочуть. А, по-перше, в цьому є потреба, по-друге, це відзначення заслуг спеціалістів обласної клінічної лікарні. Вони бачать, що сюди варто вкладати гроші, бо є віддача. І повірте мені, практично весь колектив працює над тим, щоб імідж лікарні, який і так високий, підтримати та підвищувати. Ми нині є тим закладом, де надається висококваліфікована допомога по всім напрямках, у всіх 17 відділеннях, що працюють тут. Я пишаюся цим.

НАЙЦІННІШОЮ Є ОЦІНКА ЛЮДЕЙ

- Можете уточнити, що маєте на увазі під великими об’ємами роботи?

- Можна згадати, що в нас тепер робляться операції на шлунку, частково на печінці, ревматологічна служба у нас на високому рівні – це не раз оцінювали й республіканські спеціалісти – і багато іншого. За минулий рік у лікарні лікувалося 18508 хворих, з них 10344 у відділеннях хірургічного профілю, а 8164 – у відділеннях терапевтичного профілю. Крім того, консультативну допомогу через поліклініку отримали 109434 хворих – десь кожен десятий мешканець області.

- Що позитивного в діяльності лікарні згадаєте за минулий рік?

- Я працюю тут лише з 1 вересня, тому серйозно оцінити важко. Найбільший позитив для мене за період, відколи працюю – це те, що на нашу роботу практично не було скарг з боку пацієнтів. Тобто, ставлення до хворих, об’єм обстеження, лікування робиться максимально можливо, тому скарг немає. Критерії роботи – це не цифри, не оцінка комісії, яка прийде з Мінздоров’я – ви чудово розумієте, що з різними комісіями можна домовитися – але з хворим, коли ти його не задовільнив, домовитися не можна.
Повірте, всі люди, що працюють тут, намагаються робити все від них залежне. Після роботи в управлінні охорони здоров’я я був приємно вражений ставленням людей до своїх обов’язків. Ми маємо бути флагманом в області і, думаю, такими і є. Сам факт, що кожен рік до нас ідуть люди з районів (не лише з Ужгороду та Ужгородського району) без направлення з райлікарні. Просто десь людина раніше вже була тут, їй сподобалося ставлення до неї і потім знову йде сюди. Ми пояснюємо, мовляв, у вас же повинно бути направлення з районної лікарні, а вони кажуть: ні, нам у вас подобається, хочемо, аби ви нас лікували.

- Кажете, що скарг небагато, а подяки є?

- Є, безумовно, дякують лікарям, медсестрам за людське ставлення.

- Приємно, напевно…

- Дуже. У жовтні 2005 року я отримав звання заслуженого лікаря і мене запитали, чи це велике для мене задоволення. Я відповів, що так, велике, бо мій труд оцінили. Але найбільше задоволення отримую, коли хворий мені каже «дякую». Я ж ішов вчитися на лікаря, не на завідуючого терапевтичного відділення, чи на чиновника, а на лікаря. Тому й оцінка людей найцінніша.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати