...Юлія Степанівна Гоздо з Тячева зізнається: всі її нинішні проблеми із здоров'ям й надмірна вразливість, яка нерідко позбавляє сну й виводить з рівноваги, пов’язані синовою хворобою, із жахливим діагнозом - "дитячий церебральний параліч", з яким він з’явився на світ.
Однак материнське серце, що заходилося від жалю йлюбові до безпомічного дитяти, хотіло вірити. І вона розпочала довгу, виснажливу боротьбу за сина, начисто забувши про себе, про усе, чим жила дотепер. То був період безкінечного пакування валіз й поїздок до санаторіїв та оздоровниць. І, всупереч похмурим прогнозам, масажі, ванни, „розробляння кінцівок" таки зробили свою справу: хлопчик навчився самостійно ходити, „працювати" руками, зрештою, здобув освіту: спочатку середню, згодом - середню спеціальну й вищу.
І все ж залишалися порушеною координація рухів й фізична скутість, що відрізали доступ до багатьох радостей життя.
"Я САМ!"
Та материнська мудрість зуміла вберегти Валентина ще від одного лиха - від розпачу. Адже з пелюшок, переборюючи власний відчай, мама вчила його усміхатись, радіти життю, вірити в себе, в те, що він багато може. І це спрацювало.
Якось Юлії Степанівні здалося, що завіду юча дитсадком, куди водили Валіка, перестала з нею вітатись через погану синову поведінку (насправді та її просто не помітила в натовпі). І вдома поділилася прикрістю з чоловіком, не завваживши, що малий нашорошив вуха. А наступного дня двері в кабінеті завідуючоїз тріском розчинилися, й поріг з рішучим виглядом переступив малий опецьок. Ставши у войовничу позу, він випалив завідуючій просто в лице: "Не ображайте мою маму. Вона ж не винна, що я такий...".
Незважаючи на фізичну ваду, з дитинства Валентин звик розраховувати тільки на себе. Тож, на відміну від багатьох собі подібних, ніколи не зациклювався на хворобі, не ховався за чужі плечі, свої проблеми намагався розв'язувати самотужки. Потрібна була якась довідка, виникали непорозуміння з комунальними проплатами або й у взаєминах із сусідами - Валік сміливо стукав у потрібні двері, з'ясовував, ініціював "переговори".
ЦЕ СОЛОДКЕ СЛОВО — РОБОТА
Навчання в школі давалося напрочуд легко. Юний ерудит перечитав гори літератури і в інтелектуальних дискусіях міг дати "фору" будь-якому з однолітків. "Світла голова" і великий дотепник, він легко опинявся в центрі будь-якої компанії.
Успішно вступив до юридичного коледжу, згодом був прийнятий на заочне відділення інституту. Однак знайти роботу було дуже важко. Воно й зрозуміло: і здоровій людині нині працевлаштуватись непросто.
Тож коли Валентин отримав пропозицію взяти участь у виборчому процесі, вдома його практично не бачили - трудився майже цілодобово. Він ніби виріс у власних очах: це ж була перша в його житті оплачувана робота!.. Проте так тривало недовго - поки один із начальників, чиї неправомірні дії з Валковою допомогою оскаржував свого часу його підлеглий, не розрядився на адресу хлопця довгою образливою тирадою. Тоді Валентин пережив справжній стрес - раніше ніхто не дозволяв собі глумитися з його недуги. І після такого публічного приниження юнак на виборчій дільниці більше не появлявся.
ЯНА
Надокучливі думки про синове майбутнє не давали спокою Юлії Степанівні. Адже мати чудово розуміла: шансів на щасливе особисте життя у її сина небагато. Та серед моря материнських тривог несподівано зазолотився вогник надії.
...Спочатку нескінченні синові теревені по мобілці їх з чоловіком просто дратували. І щоб не заважати, хлопець почав усамітнюватись у ванній кімнаті, звідки й далеко за північ долинали репліки, адресовані якійсь незнайомці.
Потихеньку усе з'ясувалося: з допомогою Інтернету Валік познайомився з донеччанкою Яною - дівчиною з такою ж недугою і з дуже схожою долею. Краще за Янині вірші, про неї, мабуть, не розповість ніхто. В них - її мука і радість, болісні роздуми про складний, суперечливий і яскравий світ, в якому не всім однаково ведеться. Позаду - роки навчання на філфаці Донецького національного університету, неодноразова участь в поетичних конкурсах різних рівнів, перемога в 1999-му на І Всеукраїнському фестивалі творчості дітей і молоді.
Книга „Сім нот" потрібна була Яні, як нікому іншому - і для того, аби бути почутою, і аби ще більше повірити в себе. А Валентин, перегорнувши останню сторінку, напевно, до кінця повірив у спорідненість душ і в те, що дівчина, котра написала ці легкі, ніжні й глибоко людяні рядки, - його доля. Подальші події розвивалися з тією стрімкістю, з якою два серця поривалися одне до одного. Повернувшись з першого побачення в Донецьку, Валентин поставив батьків перед фактом: "Скоро весілля, готуйтесь!". Тож оглядин як таких не було. З синовою нареченою Юлія Степанівна і Валентин Степанович познайомились напередодні весілля й цілком схвалили його вибір. Дівчина, звичайно, намагалася справити на майбутніх свекрів якнайкраще враження: сама приготувала вечерю, накрила на стіл. „Я все вмію, - запевнила їх без п'яти хвилин невістка, - готувати, прати, прибирати. Можете не
хвилюватися за Валіка".
Мила, тендітна, усміхнена, вона й справді припала їм до серця. Така беззахисна й слабка на перший погляд, вона мимоволі викликала повагу сильною волею й упертістю, небажанням здаватись на милість обставин.
Весілля зіграли на славу. Правда, від хвилювання молоді довго не могли розписатися в рагсівському акті про одруження, а Валік ненароком перекинув палаючу свічку.
...І був вальс Мендельсона, зворушливі тости, море квітів й зволожені материнські очі...
„Якби ви знали, як він на неї дивився! -каже Юлія Степанівна. - Таким щасливим я свого сина раніше ніколи не бачила"...
У молодих все складається добре. Валентин швидко знайшов добре оплачувану роботу за фахом, Яна продовжує вести активну діяльність в одному з місцевих благодійних фондів, пише вірші, точніше, готує нову збірку поезій (яку збирається присвятити Валентину) і... чекає дитину. Лікарі запевняють - все буде добре, маля гарно розвивається.
Валентин, повертаючись з роботи, обов’язково купує коханій дружині щось із солодощів й букетик квітів. Про те, як почувається в ролі одруженого чоловіка, каже коротко і ясно: "Я щасливий. Здається, весь світ належить мені одному".
Р.5. Яна благополучно народила донечку. Вага маленької красуні — 2900 г. Ім'я їй уже вибрали — Вікторія. Що означає — Перемога...
Ганна МАКАРЕНКО, "Фест".
08 лютого 2007р.
Теги: