Закарпатська писанкарка навчає земляків своєму ремеслу

Мальовничі  Біловарці, що на Тячівщині, – село контрастів: до ошатних  котеджів місцевих "ґазд" туляться маленькі давнішні хижки, в котрих народилося, стало на ноги і вийшло в люди не одне покоління. В одній з таких хатинок мешкає 62-річна Марія Юріївна Футько, або, як її називають односельці,   Маріка Футькова – знана в селі писанкарка.

Цими днями в Біловарцях гаряча пора: садять ріпу (картоплю. – Авт.) – другий хліб селянський. І старі, й малі на полях. Але Марія Юріївна таки викроїла для мене вільну часину. Напередодні Світлого Великоднього свята її вміння особливо затребуване в людей, котрі не хочуть банально прикрашати невід’ємний атрибут Пасхи, символ життя – яйце – наліпками або купувати дерев’яні імітації писанок. У ці особливі для кожного християнина дні душа прагне доторкнутись до справжнього, предковічного писанкарського мистецтва. 

– Я всіх навчаю писанки  писати, хто бажає, – каже господиня. – До мене навіть із дитсадка малечу приводять дивитися, і школярі залюбки прибігають, вправляються. Хочеш – і тебе  навчу.
Невеличка кімната править і за кухню, й за вітальню. На столі – кілька писанок. Помітно, що малюнок наносив початківець. Вловивши мій скептичний погляд, Марія Юріївна пояснює:

– Це дівчатка сусідські вчора практикувалися. Можливо, не зовсім акуратно, але то з роками приходить. Та, по правді, не всім та наука дається. 

 Господиня неспішно розпалює ватру в печі. Треба віск підігріти, пояснює. На запічку – склянки з розчиненими фарбами. 

– Живу я, як бачите, просто і скромно. Ось тут усе моє "багатство, – каже жінка, простягаючи мені  сімейний фотоальбом.

Марія Футько виховала дев’ятьох дітей: п’ять доньок і чотирьох синів. Нині у всіх  свої сім’ї, турботи. Розлетілися по світах.  Вже й онучат п’ятнадцятеро у бабки Маріки.

– Я сама з великої родини, і в мене, як бачите, сім’я чималенька. Клопоту завжди вистачало, як дітлахи дрібні були, – згадує господиня. – Але щороку, перед Великоднем, писанки писала. Бувало, й по чотириста штук – на продаж односельцям. По десять-п’ятнадцять штук купували на свячення. Діти допомагали...

Писанкарському мистецтву мене тітка навчила. Я в дитинстві малювати любила, то надто вже цю справу вподобала. А тепер розписую більше для близьких – родичів, сусідів, а ще синам дарую, аби похресникам носили.

...Тим часом віск у мисці вже почав плавитися. Майстриня, помивши руки, розпочинає "майстер-клас":

– Перед фарбуванням яйця з гладенькою шкаралупою треба акуратно помити, зварити в чистій воді, – повчає. – Можна ще протерти слабким розчином оцту, аби знежирити поверхню. І руки, й думки теж мають бути чисті. А головне – малювати треба зі щирою душею, обов’язково перед тим помолившись. Лише відкинувши все зайве, душа здатна відчувати й творити. Писанки найкраще розписувати у Великод¬ню п’ятницю.

Господиня запалює свічку й бере до рук власноруч виготовлений пищик (так на Тячівщині називають писачок. – Авт.) – інструмент для нанесення візерунка воском. Підносить його до полум’я, відтак веде лінію вздовж яйця. Так само з’являються обриси квітів, написи "Христос Воскрес". Тоді умілиця кладе до пищика маленький шматочок воску, нагріває над свічкою, доки не розтане.

– Віск треба брати справжній, бджолиний, – пояснює Марія Футько. – У нас, у Біловарцях, знайти його не проблема. Чимало односельців пасічникують. 

 Розтопленим воском замальовує лінії й контури. Відтак у ложці занурює яйце у розчин яскраво-рожевої фарби.

– А барвник який треба брати? – цікавлюся.

– Я користуюся тими, котрими вовну фарбують, – пояснює майстриня. – Вони вже в мене дуже давно зберігаються. Голов¬не правило, якого слід дотримуватись, – малювати писанку від світлішого до темнішого кольору.

Пані Марія серветкою протирає писанку, забираючи залишки фарби. І знову краплина воску з пищика заповнює пелюстки. Ще раз опускаємо у барвник, вже темніший, фіалковий. Порухи рук впевнені, але не спішні.

– Важливо, аби руки не трем¬тіли, – розповідає. – Тому люди неврівноважені, дратівливі навряд чи зможуть опанувати це вміння.

– Ви лише квіти малюєте? – вивідую у майстрині.

Марія Юріївна ствердно киває. Виявляється, найдавніші писанки були "реалістичні" – відображали лише ті форми, що були в природі. То вже потім люди навчилися абстрактно мислити, з’явилися орнаменти. Каже, не можна переносити на писанку орнаментів, властивих вишивці, чи зображень краєвидів  або портретів.
Марія Юріївна промокає яйце. Залишає підсихати. За кілька хвилин – останній штрих: тримаючи яйце над вогником свічки, господиня старанно витирає ганчіркою віск. Диво-писанка готова.  Однак силу оберегу вона матиме лише після освячення.

На все – хвилин десять. Такий ритуал Марія Юріївна проробляє разів зо двадцять за вечір. Четвер і п’ятниця у неї "прийомні" дні. Радіє з того, що її вміння охоче переймають молоді односельчанки. Отже, правічне мистецтво фарбувати яйця до Христового Воскресіння житиме й далі. А Марія Футько і всі біловарці вірять: доки люди писатимуть писанки, доти й світ буде.

Теги: писанки, Тячів, писанкарка, розпис

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати