Ласло Карло: "Служу за покликанням - нашому небесному Господу"

– Пане пасторе, зовсім недавно Ви отримали високу нагороду від Угорського Президента. Що це за відзнака і хто її Вам вручив?

– Це - Лицарський хрест, дійсно, одна із найцінніших нагород Угорської держави, яку за поданням посольства Угорської Республіки в Україні крім мене отримав Глава Консисторії Закарпатської Реформатської Церкви, єпископ Шандор Зан Фабіан. Її мені вручив Надзвичайний та Повноважний посол Угорської Республіки в Україні Андраш Баршонь. Зазначу, що ця нагорода важлива, адже їх в Угорщині за присвоюється лише дві.

– Цілком зрозуміло, що отримали Ви її заслужено. Що ж вдалося Вам зробити такого, щоб Лицарським хрестом  відзначили саме Вас?

– Мені незручно про це самому говорити, бо вийде так, що я величаюся. Насправді ж, я як священнослужитель роблю свою справу, служу за покликанням – нашому небесному Господу. Втім, певно, високе чиновництво помітило наші труди у розбудові храмів для  прихожан реформатського віросповідання. Такі церкви за моєї участі, підтримки пастви й місіонерської допомоги споруджено  у Солотвині та Раковцях.

Зазначу, на це витрачено чимало зусиль та часу. Для прикладу, храм у Солотвині ми будували більше 15 років, у Раковці – 8.  Це не така легка справа, як на перший погляд здається.

– Проте Ви ще не розповіли про меценатську діяльність, яку проводить реформатська церква.

– Так, звісно. Хочу зазначити, що при нашому храмі діє  регіональний діканонічний центр. Ми тісно співпрацюємо з Тячівським ліцеєм з угорською мовою навчання, при якому створено шкільний хор. Вчителі, роботу яких оплачує церква,  проводять навчальні заняття з дітьми на релігійну тему, а також - моральності та духовності. Це дуже важливо в наш час, особливо в Україні, коли бачимо, як суспільство і зокрема  молодь деградує. І щоб не допустити цього, потрібно як державі, так і сім’ї та церкві докладати максимум зусиль у вихованні підростаючого покоління.  Також ми опікуємося дітьми, що не мають батьків або проживають у малозабезпечених сім’ях. Їм надається безплатне проживання та харчування у Тячівському ліцеї з угорською мовою навчання. Варто зазначити, що посильна допомога надходить від вірників нашої конфесії із-за кордону.

На мій погляд, також важливим є те, щоб кожна людина цікавилася, знала і берегла історію, культуру, національні надбання та традиції своєї батьківщини або тієї держави, в якій вона  проживає. Це неприпустимо, щоб нищилося те, що повинно зберігатися і передаватися з покоління в покоління.

– Маєте на увазі пам’ятки нашого міста?

– І не тільки. У Тячеві, для прикладу, є декілька місць, які чимось пов’язані з історією Угорщини. Це скверики, де знаходяться погруддя угорських діячів Лойоша Кошута та Шімона Голлоші. І всі можуть  переконатися в  тому, що наша громада ставиться до них бережно, намагається утримувати їх у впорядкованому вигляді. Так само мають поводитися  всі мешканці міста до спільних надбань – пам’яток культури архітектури, місць громадського значення тощо.

– Пасторе, скажіть будь-ласка на якій стадії знаходиться питання встановлення пам’ятника померлим тячівцям у роки Другої світової війни.

– Цього року, зокрема влітку, планується встановити в центрі міста монумент, подібний якому колись тут стояв і був зруйнований у радянські часи. На його відновлення пішло  багато часу, велику пошукову роботу здійснив Тячівський ліцей з угорською мовою навчання, який очолює знана і шанована в місті людина П.О.Амбруш. За задумом, скульптура подібна до попередньої, на ній викарбовано прізвища 106 тячівців, які з різних причин знайшли смерть в час Другої світової війни. Це люди різних національностей – угорці, українці, русини, євреї. Кошти на відновлення пам’ятника надійшли від угорського посольства та реформатської церкви з-за кордону.

– Відомо, що на Закарпатті за поширеністю третє місце складає Реформатська церква. Як ви оцінюєте наразі її становище?

– На жаль, та Реформатська церква, яка раніше існувала і діяла в Україні майже повністю зникла після Другої світової війни, проте, дійсно, найбільш поширеною вона залишилась на Закарпатті. У нас налічується більше 110 угорських реформатських громад. В Угорщині - це історична церква, яка з'явилися на початку XVI століття і включає більше 2 мільйонів віруючих. Тому і відчувається такий тісний зв'язок із угорськими громадами, ми ж бо проживаємо поруч. Офіційною ж є Реформатська  церква у Голландії, Швейцарії, Шотландії, ПАР, США, Канаді, Японії на Філіппінах. Найбільша Реформатська церква - в Нігерії, а загалом, вона поширена по всьому світу.

– Вам доводилося бувати з місією в якійсь із цих країн?

– Звісно, і не раз. Найчастіше по церковних справах їжджу  Голландію, колиску старокатолицизму. Якщо чесно, то ця країна вражає і захоплює.

– Чим?

– Своєю вірою, спокоєм, красою і звісно, романтичним настроєм…

– А чи змінюється настрій при поверненні на Україну?

– Якщо чесно, то так -  контрас відчутній. І не тому, що там чи тут інші люди. Але ставлення до життя, матеріальних, духовних цінностей – різні. Варто зрозуміти, що все залежить від нас самих, бо всі ми перед Богом рівні. Якщо я не роблю зла іншому, то цього зла й не буде.

– Чим відрізняється Реформатська церква від подібної до неї католицької?

– Із самого початку вона складалася з людей, які хотіли реформувати церкву і повернути її до Слова. Наша церква відкидає багато релігійних традицій і спирається тільки на Одкровення Боже, який він дав нам в Слові, в Біблії. У нас високий рівень богослов’я; згідно нашого світогляду ми бачимо цілий світ, як Божий світ, що існує ради слави Божої і в якому має поширюватися влада Божа над всім творінням.

– Розкажіть про історію Реформатської церкви в Тячеві.

– Храм, в якому ми зараз молимося споруджений у 13 столітті, але потім він неодноразово перебудовувався. Попередньо церква збудована як римо-католицька, а у 1539 року, коли всі жителі міста , за винятком євреїв прийняли реформатське віросповідання, вона була передана їм у користування. Відомо з історії, що під час монголо –татарської навали церкву з жителями було спалено, реставровано у 1810 році.

До 1944 року тут була найбагатша бібліотека Мараморощини. Також в церкві на горищі у1997 році було знайдено прапор угорського національно-визвольного руху. Наразі під звуки старовинного органу органну тут молиться більше півтори тисячі вірників.

– Користуючись нагодою інтерв’ю, щоб Вам хотілося побажати читачам?

– Жити всім дружно в мирі і злагоді, незалежно від національності і віросповідання.  Вірити в Бога і спасіння своєї душі, що веде до вічного Царства Небесного. 

Теги: Ласло Карло, реформаторська церква, Тячів

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати