Водій перших осіб Закарпаття розповів журналістам секрети своєї професії

Поки інтерв'ю з водієм голови облдержадміністрації чекало своєї черги (сторінка "АВТОмаТЕМАТИКА" у "Замку" виходить раз на три тижні), на Закарпатті змінилася влада. Прогнозовано і, на відміну від багатьох інших областей, цивілізовано.

Та річ не в прізвищі шефа  – мова про особливості роботи людини, яка за характером своїх обов’язків є однією з найбільш наближених і навіть відповідальних за життя і здоров’я першої особи.

Наш співрозмовник, Юрій Петрович, досить довго вагався. А зважившись на розмову, все ж попередив, що на питання, які йому видадуться неетичними, не відповідатиме. Зрештою, не оминув  жодного. Проте, як справжній водій-професіонал, вміло з’їжджав зі слизьких запитань і виправовував розмову на  шлях, який йому більше подобався.

Найкраща машина  – нова

– Влаштовуватися в гараж обл¬виконкому я прийшов 1975 року, після армії, – розпочинає розмову Юрій Петрович. – Здав документи, заповнив анкету і чекав рішення десь три тижні, доки не повідомили, що мене прийняли.

– Гадаєте в цей час працював КДБ?

– Не знаю, яка була процедура, чи перевіряли батьків, чи ні. Але, найімовірніше, перевіряли.

– З якої машини починали і кого за ці 35 років довелося возити?

– Почав на вантажівці, яка обслуговувала "общепіт". Потім пересів на УАЗ, що був у розпоряджені ботанічного саду. Набрався досвіду – направили до начальника обласного управління культури Василя Михайловича Кручаниці, з яким пропрацював 8 років. Потім були керівники управління промисловості, далі заступник голови Василь Лінтур. А з того часу, як Олег Гаваші став начальником управління освіти, працював із ним.

– Пане Юрію, в яких країнах, завдяки роботі, побували?

– У Словаччині, Польщі, Чехії, Угорщині, Румунії. З ними доб¬ре налагоджена співпраця, тому доводиться їздити доволі часто. У Росії також був: у радянські часи 18 разів їздив до Нижнього Новгорода по нові машини. 

– Ніколи не рахували, скільки машин змінили на роботі?

– Не рахував, але було багато. До речі, забезпечення обласної адміністрації транспортом покращилося тоді, коли її головою вперше став Віктор Балога. Він закупив перші 9 "ланосів". Після "волг" ми думали: "Боже, що нам купили? Що з тим робити?". А то виявилися найкращі машини. До речі, є автомобілі, які донині їздять ще з радянських часів, бо тоді транспорт не списували, а ремонтували й латали, скільки могли.

– На якій машині їздив голова Закарпатської ОДА Олег Гаваші?

– Коли Юлія Тимошенко впер¬ше була Прем’єром і роздавала областям автомобілі, то Закарпаттю перепав джип "Фольксваґен Туа¬рег". Він у нас уже 6 років, але й тоді був неновим, дворічним. Напохваті ще є "Мерседес Е 280". Його отримали 2000 року. Тож він возив і Балогу, і Москаля, і Різака.

– Як було пересідати з "Волги" на такі круті тачки?

– Правду сказати, в радянські часи я взагалі не думав, що колись не те що в гаражі ОДА, а в Україні будуть "фольксваґени" і "мерседеси". Моє покоління в це не вірило. А пересідати не було складно. До доброго швидко звикаєш.

– Яка, на вашу думку, найліпша машина представницького класу?

– Нова (всміхається). 

– А серйозно?

– Думаю, що першим особам Закарпатської області годилося б м¬ати престижніші машини, бо в нас дуже багато кордонів, через нас формують враження про Україну. Ми частіше зустрічаємо делегації, закордонних гостей, ніж керівники інших областей.

– У сусідів, до речі, які автомобілі? Того ж рівня, що й у нас, чи кращі?

– У них кращі (зітхає). Їздять на тих самих марках, що й ми, але машини новіші.

Усі водії стараються зранку бути "чистими"

– У вашій практиці виникали якісь курйозні моменти, проблеми з міліцією?

– Ні, не пригадаю такого. Кожен міліціонер, якщо водій йому розумно відповість, усе зрозуміє: звідки машина, кого везе... Навіть у Нижньому Новгороді розуміли, що таке водій голови Закарпатського облвиконкому. Таких, що не можуть уторопати, я не зустрічав (посміхається).

– А за кордоном як?

– Такого там нема. Хіба що везете дипломата, то є певний привілей.

– До речі, маєте якийсь спеціальний документ? Наприклад, посвідчення радника чи помічника губернатора?

– Ні, нічого такого не маю.

– Часто кажуть, що водії – одні з найближчих людей начальства. З вашими керівниками як складалися взаємини?

– Хай із ким працював, завжди мав довірливі стосунки. Тому, наприклад, донині зустрічаюся з сім’ями Василя Кручаниці чи Василя Лінтура. Ми як були, можна казати, друзями, так ними й залишилися.

– З ким із керівників було найкомфортніше працювати?

– Мені було комфортно з усіма. Кожна людина добра, лиш треба до неї знайти підхід.

– Зізнайтеся, виникали си¬туації, коли треба було начальника після фуршету додому "проводити"? Можна без прізвищ...

– Знаєте, нікому не забороне¬но випити 25 грамів горілки чи 50–100 г  вина за вечерею, якщо, наприклад, є зустріч із закордонними делегаціями...

– Але ж закарпатські хлопці по 25 грамів не п’ють.

– Закарпатські тільки по 25 і п’ють, то росіяни люблять більше.

– Як самі ставитеся до алкоголю? Якщо ввечері, скажімо, святкуєте день народження, а вранці треба на роботу?

– Усяка людина має знати со¬бі міру. Думаю, кожен водій із нашого автотранспортного господарства намагається йти на роботу таким, як треба,  – "чистим". Бо знає, кого буде везти.

– А якщо ви прийшли додому, випили пива з друзями, аж тут викликають на роботу? Що робити?

– А ви мусите казати, що ви¬пили? (посміхається) Якщо серйозно, то людина у вільний час має право розслабитися, зокрема й з допомогою пива. Думаю, жоден нормальний керівник у такому випадку нічого не скаже.

– Скільки, якщо не секрет, отримує водій першої особи області?

– Як і всі в автотранспортному підприємстві. Різниця в зарплаті залежить лише від різниці у класі водія. 

– А зі своєї кишені керівники не доплачують?

– Ні, такого нема.

– Тоді так спитаю: ви задоволені своєю зарплатою? Вам її вистачає?

– Задоволений. Хоча не скажу, що вистачає. Усім нам завжди не вистачає грошей.

Кожен має розуміти, що можна казати, а що ні

– Поговорімо ще про роботу. Ось треба губернатору  їхати високо в гори. На чому?

– "Туарег" має добру прохідність, але якщо вже дуже складна дорога, бувало, пересідав і в 
УАЗик, і на ГАЗ-66.

– У таких випадках хто кер¬мує? Хтось місцевий чи ви?

– Місцевий, звичайно. Не є вже такий слабий водій, аби не міг півкілометра чи кілометр проїхати. Я не сідаю за кермо.

– Коли на Закарпаття приїжджав президент або прем’єр, хто їх возив?

– Якщо не привезли свої автомобілі, то беруть із нашого автотранспортного господарства. Здебільшого за кермо сідає хтось із охоронців високопосадовця.

– У вашій практиці траплялося возити службовців високого рангу?

– Думаю, що насправді нема такого міністра, якого б я не возив.

– А пана президента?

– Президента ні. Дружину Віктора Ющенка возив, коли при¬їжджала з ним на зустріч із прем’єром Угорщини. Треба ж комусь обслуговувати і жінок перших осіб (посміхається).

– До речі, чи підписують водії високих керівників зобов’язання не розповідати нікому, що почули в салоні автомобіля від своїх пасажирів?

– Ні, таких зобов’язань нема, як не маємо і внутрішньої служби безпеки. Кожна людина сама має розуміти, де межа, що можна говорити, а що ні. У нас, водіїв, які обслуговують керівників, проста робота – не розтуляти рота. Якщо тебе щось спитали, відповідай, коли маєш що. Ні  – сиди й мовчи.

– А скажіть, чи є хоча б одна жінка-водій у гаражі облдержадміністрації?

– Їх нема, не було і не буде. Навіть коли жінки були заступницями голови облвиконкому, їх теж возили шофери-чоловіки.

– Чоловіки тих жінок не ревнували?

– А то вже до них питання (сміється).
 

Теги: водій, авто, посадовці

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати