
Проблему сотворили навколо пам'ятника Шевченку, мовляв, його не можна демонтувати. Але ж мова велася про банальне перенесення Кобзаря у більш зручне і центральніше місце. Де й площа набуде довершеного архітектурного змісту. Однак, якщо і відбудеться переселення пам'ятника на „центральну вісь" площі Народної, то станеться те, що мало статися давно. Адже Великий Кобзар заслуговує, аби стояти не на задвірках, а бути символом українства в українському Ужгороді. А ті, хто так дуже печеться про неможливість ставити Шевченка на місце „вождя", мабуть, в історії Ужгорода тямлять дуже мало, бо вони і Леніна, і Шевченка не читали, як, наприклад, і Шопенгауера, - приблизно так прокоментував витівки „патріотів-бютівців" мер міста Сергій Ратушняк.
Того ж дня на засіданні сесії розглядалася низка земельних питань. Як відомо, у престижному мікрорайоні по доброму шматку землі отримали саме ті депутати (з фракції БЮТ - ред.), котрі найбільше галасували.
Зрештою, де були зазначені патріоти, коли їхній член фракції, керуючий майном міста Віктор Мартин разом із архітектором-художником Степаном Шолтесом заплющували очі на руйнацію музеїв Ерделі, Манайла... і подібні речі. Дивний той патріотизм, замішаний, схоже, далеко не на доброму тісті.
Газета "Трибуна"
05 лютого 2007р.
Теги: