Литовський парапланерист настільки полюбив Карпати, що одружився на верховинці

На Міжгірщині, приміром, почали тусуватися місцеві парапланеристи, які за висоти пташиного польоту під дахом хмар мають казковий шанс не лише торкнутися піднебесся, але й пізнавати таїни лазурового п’ятого океану Землі.

42-річний Олексій-Йонас Станкевічус за походженням литовець, а родом з Підмосков’я. Одружився у Міжгір’ї, зараз за безробіття, незважаючи на кілька спеціальностей, на ринку в райцентрі перебивається заробітком з реалізації періодичних видань. За натурою хрестоматійно скромна і добродушна людина. І, звичайно, з розряду смільчаків, бо, не боячись височини, активно зайнявся екстримом — ширянням у повітрі. Мотив хобі пояснює просто: “Мені, як майже кожному, теж з дитинства мріялося політати”. Щоправда, як зізнається, до відчуття адреналіну підштовхнув піонер парапланеризму в глибинці, сезонний робітник Михайло Фізер з сусідніх Соймів, який вже за друга і земляк його сестри Світлани. Не приховує Олексій-Йонас Атанасович і гострі та солодкі емоції під час першого старту в небо з гірського масиву на околицях Репинного, яке після кількахвилинного “плавання” у повітрі завершилося його дебютною поразкою, бо приземлився у тернистих кущах: “Страх страшенний на землі блискавично змінився на небесне блаженство”. Свято ласкавого сонця, ніжного вітру і неосяжної блакиті на початку, ясна річ, перепліталися з прикрими осічками. Одного разу трапилося так, що десантувався на буку. Сам зліз з дерева без проблем, але літальний апарат, який вагою майже півтора десятка кілограмів, знімав довго з нервами. Легше стало у захопленні після знайомства з ужгородцем Андрієм Чмельовим — досвідченим фахівцем цього діла, який не поскупився на уроки, щедро “розсекретивши” авіанауку, зокрема, навчив азам пробіжки, вмінню управляти стропами, ефектно використовувати силу повітряних потоків. До речі, у цьому екстремальному виді як відпочинку, так і спорту хоч чи не хоч, а кожного разу доводиться, як кажуть, вичікувати з моря погоди. Насамперед, аби стан атмосфери був, як правило, безтуманний і, звісно, без вітру заняття неможливі. Але, як запевняє Станкевічус, верховинські виднокола з кліматом, як ніде інде, унікальні за ідеальними умовами. Недарма у Пилипці вже втетє проводиться розіграш кубка Карпат, у якому міряються майстерністю як наші співвітчизники, так і запрошені закордонні гості-спортсмени. А географію арен змагань можна і розширити, бо тут, куди не кинь оком, всюди сприятливе підхмар’я, скажімо, злітати можна з Кам’янки, Дарвайки, Кука, Чорної Рипи, Гимби та інших гір.

Виявляється, що парапланеризм з фінансової точки зору не так вже з дешевих задоволень. Щоб мати в арсеналі спорядження від аза до іжиці та ще суперякісного ґатунку, сучасному ікарівцю треба викластися як мінімум у 2 тис. євро, а максимум — 4 тис. у новітній валюті. Але як є бажання, то кошти для його реалізації варті, фанатики заради мрії їх знаходять ледь не з-під землі. Між іншим, цьому заняттю будь-який вік підвладний, як і фізичні вади йому не на заваді. Знавці подейкують, що серед прихильників парапланів є і ті, яким вже “стукнуло” за 70 літ, або в їх лави — важко повірити — “затесався” навіть один сліпий одесит…

Олексій-Йонас з гордістю перелічує своїх відважних сподвижників. З-поміж аматорів-соратників — Василь Токар, Роман Цендра, Костянтин Біланинець. Якось, озброївшись раціями, вирішили проекзаменувати почуття вражень за повітряної подорожі. Один з них, наче забув за всі слова, повторював безперестанку тільки одну фразу: “Класно, як за сексу!”

Пересвідчуюсь, що для Станкевічуса парапланеризм — то вже своєрідний наркотик. З нетерпінням він очікує вихідних днів і молиться, щоб запобігти негоді, аби з побратимами із любові до екзотичної і водночас ризикованої справи відправитися у похід на вершини і на крилі з підвісною системою досягти нового особистого успіху маршрутного польоту (рекорд світу сягає 360 км). Сім’я Станкевічусів по-різному сприймає небезпечну пристрасть глави роду. Дружина Тетяна — бібліотекар за фахом — часто хвилюється, коли чоловік у суботу чи неділю пізно повертається з свого “хворобливого” “авіа-шоу”. А сини — восьмикласник Антон і навіть 9-річний Денис вже серйозно “заїкнулися”, що обов’язково успадкують татове улюблене дозвілля.

Теги: Олексій-Йонас Станкевічус, парапланеризм, гори

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати