Закарпатець на свій день народження в День закоханих зустрів майбутню дружину

"Валентином" виявився друг

Уродженка Хмельницького свого часу навчалася на механіко-математичному факультеті Харківського університету. В той же час, але у місцевій юридичній академії, граніт науки "гриз" хлопець із Виноградова В’ячеслав Конар. Високий, стрункий, синьоокий блондин був фаворитом будь-якої компанії і, звісно, популярним серед дівчат. Та от Інні він, попервах, не подобався – занадто вже велика "слава" серед дівчат не обтяженого життєвими проблемами "мажора" супроводжувала хлопця, та й, напевно, підсвідомо слідувала усталеному принципу, за яким дівчина обирає хлопця, схожого на батька, а хлопець – дівчину, яка нагадує маму. В’ячеслав – аристократичної зовнішності – був прямою протилежністю її невеликого на зріст, міцного, чорнявого батька. Хоча до особистого знайомства молоді люди заочно знали одне одного, хлопець також не виявляв зацікавленості щодо дівчини. Що не скажеш про його друга.
"14 лютого ми з дівчатами пішли на дискотеку в клуб юридичної академії. Майбутній чоловік також того вечора був там – святкував свій день народження. Його друг, який хотів зі мною познайомитися, запросив до танцю, але я відмовила, бо він мені візуально не сподобався. Дізнавшись про це, В’ячеслав вирішив допомогти товаришу і, оскільки був більш комунікабельним і впевненим у собі, запросив мене. Так і познайомилися, згодом почали зустрічатися. Отож нас, можна сказати, познайомив Святий Валентин. До слова, з тим хлопцем мій чоловік і досі залишаються найкращими друзями", – поділилася пані Інна.
Та зустрічі тривали усього два тижні. Обірвали їх складні життєві обставини. Через важку хворобу батька, за яким треба було доглядати, Інна змушена була взяти академвідпустку (на той час вона вже здобувала другу освіту, платну) і повернутися додому, аби допомагати мамі. Телефонували одне одному, та дзвінки лунали все рідше – закоханість ніби минала, він готувався до випускної сесії, вона була поглинута роботою у школі й домашніми клопотами. У липні того ж року батько Інни помер. На другий день трагедії (збіг чи ні?) хлопець зателефонував. Відтоді зв’язок між закоханими не переривався.

Зблизило... горе

По закінченні академії В’ячеслав повернувся до Виноградова й влаштувався на роботу в місцеву прокуратуру. Та наприкінці серпня трагедія сталася і в його сім’ї – раптово помер батько. Це ще більше зблизило молодих людей, тим більше що обох батьків звали Іванами, у вічність вони обидва відійшли одного віку – в 53 роки. Через місяць В’ячеслав запропонував Інні переїхати до нього й одружитися. Власне, навіть освідчення у коханні як такого не було. Та дівчина на це не зважала. Для неї завжди більш вартісними були справи людини, ніж красиві слова.

Оформили шлюб 23 листопада. Звісно, весілля не робили – найближчі друзі й родичі привітали молодят у ЗАГСі. А потім було вінчання. Подруги Інни дізналися про її заміжжя аж через місяць. Були у шоці і... співчували дівчині, мовляв, натерпишся з його темпераментом, та ще й у незвіданому Закарпатті.
Спершу Інні й справді було важкувато – треба було звикати до місцевих звичаїв і говірки. Але побоювання близьких не справдилися. Чоловік у буденному житті жодного разу не дав приводу засумніватися у почуттях, а домашня робота, в тому числі й на городі, для міської Інни виявилася не такою вже й важкою. Ба, більше, за короткий час почала отримувати від таких клопотів задоволення.

Операція у подарунок

А вже незабаром у подружжя з’явився первісток – Станіслав. Чоловік хотів бути присутнім під час пологів, та Інна категорично заперечила – допомогти він нічим їй не міг (краще поруч мати досвідченого медика), а рідний буде лише відволікати, та й некрасивою постати перед коханим, навіть у такій ситуації, категорично не хотіла.

З тих пір атмосфера у сім’ї Конар стала ще більш душевною. Улюбленцю чоловік приділяв увесь вільний час. Про дружину також постійно піклувався. Однак до хатньої роботи, до кухні вона його ніколи не підпускає, каже, що береже свою територію. Правда, коли дружини немає удома, В’ячеслав робить їй маленькі сюрпризи. Відпочиває сім’я також завжди разом. Навіть попри зайнятість подружжя і те, що певний час працювали у різних райо¬нах краю. Понад усе люблять подорожувати, активний відпочинок. Одного разу, коли чоловік не зміг вчасно оформити візу, маленький Стасік, повернувшись додому з мамою, зауважив: "А без тебе, тату, було сумно!"

Запитую про приємний і несподіваний сюрприз, який чоловік зробив для Інни. Виявляється, подарував... операцію. Річ у тім, що через послаблення зору жінці доводилося носити окуляри чи контактні лінзи. Це було незручно. Коли з’явилася інформація про лазерні операції, він запропонував їй відбути цю процедуру. На той час статки сім’ї не дуже дозволяли таку розкіш, але В’ячеслав наполіг. Зібрав необхідні кошти і вони поїхали в Одесу. У трамваї їх... обікрали! Інший, напевно, занепав би духом, запанікував, а чоловік не розгубився. Поставився до ситуації по-філософськи, мовляв, береженого Бог береже, чим знову вразив дружину. Операцію, звісно, довелося відкласти, але гроші він із допомогою друзів зібрав й оперативне втручання пройшло успішно. За це Інна й досі вдячна своєму чоловікові.

А ще дякує своїй мамі, яка дуже любить зятя. Деколи у неї навіть складається враження, що більше, ніж власну доньку, бо завжди підтримує його точку зору. Так само як вдячна Інна своїй свекрусі. Мама В’ячеслава стала справжньою подругою для Інни, без поради й допомоги якої та просто не уявляє свого життя.

Він це зробив

Звісно, щодень не приносить лише радощі. Бувають прикрі й непрості моменти. Та Інна, каже, завжди дослухається до думки чоловіка. Вона – людина емоційна, завжди має чимало ідей та енергії. Він – прагматичний та мудрий, який обробляє ідеї дружини та втілює їх у життя. Тож поєднання цих "протилежностей" виявилося дуже вдалим. Хоча "ґазда в хижі", звісно, чоловік. Пані Інна навіть жартує, згадуючи випадок зі своїм песиком – той моментально визнав за господаря В’ячеслава, і додає, усміхаючись, класичне: "Він – голова, а я – шия".

Утім, серйозно каже, що такою, як вона є нині, її зробив саме чоловік. Причому сталося це природньо, ніби само собою. Нині вона – успішний керівник банку, він – прокурор в одному з районів Закарпаття. Живуть із сином в Ужгороді й мріють, що їхнє щастя незабаром ще поповниться дітьми. Й готуються до найголовнішого сімейного свята – Дня Святого Валентина.

Теги: День закоханих, святий Валентин, Ужгород, Виноградів, шлюб

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати