Закарпатське подружжя зібрало унікальну колекцію старовинного одягу

А почалося все з колекціонування старовинного автентичного одягу.

"Деякі речі ми купували, щось нам дарували родичі і знайомі. Бо ж у багатьох попередніх господарів наші експонати просто припадали пилом", – згадують мої співрозмовники.   

На початку 90-х селищна рада надала Топехам в оренду занедбане аварійне приміщення в центрі Буштина. Саме тут, у трьох невеличких кімнатках, й "оселилися" чоловічі й жіночі строї, які носили колись жителі притереблянських сіл. На основі зібраного матеріалу – стародавніх вишивок і одягу – Володимир і Наталія створили "Музей стародавнього одягу, ткацтва і вишивки".

Три тисячі одежинок

"Однак, щоби називатися музеєм, ми повинні були інвентаризувати експонати колекції, розробити первинну документацію. Правду сказати, ми не знали, як це правильно вчинити, – зізнається аматор-краєзнавець Володимир Топеха, – тому звернулися по допомогу до професора УжНУ, доктора історичних наук Михайла Тиводара. Науковець наші починання радо підтримав. І, до речі, з легкої руки пана Михайла, наша колекція дістала нову назву –  Регіональний музей етнографії сіл пониззя ріки Теребля. Також фахову допомогу надавали наукові працівники Закарпатського музею архітектури і побуту, які стали часто навідуватися до нашого закладу. На кожен предмет ми завели окрему інвентарну карту з детальним описом, інформацією про його походження, колишніх господарів".

Колекція Топехів налічує близько трьох тисяч експонатів кінця XIX – першої половини ХХ століття, зібраних із багатьох сіл Тереблянської долини. Вона цінна тим, що крій, візерунки одягу, тканих виробів і вишивки у цій місцевості майже не змінювалися впродовж століть, на відміну від інших регіонів краю, де на одяг суттєво вплинуло сусідство  Румунії, Угорщини, Словаччини. Кожне село мало свій неповторний характер візерунку.

Найбільше в колекції жіночих сорочок (щонайменше 150) – як повсякденних, так і святкових. Таким багатством не можуть похвалитися навіть деякі державні музеї. На збереженні у Топехів – унікальні експонати, які й донині не описані в науковій літературі.

Візерунок там, де душа

"Процес виготовлення сорочки ділився на певні цикли: до Різдва пряли, потім ткали на кроснах, навесні відбілювали на сонці, потім кроїли й приступали до пошиття. Готовою вона мала бути до Пасхи, – розповідає пан Володимир. – У долині Тереблі побутували довгі широкі сорочки з такими ж рукавами. Високої якості, вони завжди були щедрого покрою, який дає тканині можливість продемонструвати себе у складках, зшитих декоративними швами. Прали сорочки у такий спосіб: мочили в дерев’яних коритах, потім відбілювали у спеціальних дерев’яних бочках – зваральницях, додаючи попіл. Там їх залишали на ніч, а вранці несли на річку й прали на камені за допомогою рубеля (мангалова) і качулки".

"Ніколи не перестану дивуватися з багатогранності, різноманітності мотивів, що дрібно вишитою оздобою лягали на тканину під руками тереблянських майстринь! – додає пані Наталія. – На рівні грудей жінки вишивали маленький квадратик, ромбик, косичку, хрестик. Саме там, де торкалися, кладучи на себе при молитві малий хрест. Тут, за віруваннями, містилася душа. Як оберіг, окрім хреста, квадрата, ромба, косиці, вишивали й 6–8-конечну зірку, дерево життя, вазончик. І, що цікаво, аналізуючи вишивки на сорочках і тканих виробах нашої колекції, ми не знайшли абсолютно однакових візерунків навіть на сорочках із одного села: якщо форма орнаменту була однакова (ромб, стрічка тощо), то виконання, колористика були різні, у кожному випадку певний елемент  відрізнявся".

Поряд – чоловічі сорочки, штани –  ґаті  – з білого домотканого полотна,  холошні – із вовняного сукна, теплі піджаки – вуйоші. Особливо цікавими є весільні чоловічі костюми – пошита з тканого полотна з елементами вишивки сорочка білого кольору і ґаті, оздоблені по низу вишивкою, або чіпкою.

Знайшлося в музеї місце і скатертям, рушникам, веретам, ткацькому верстату – кроснам, побутовим речам. Серед експонатів – старовинна ікона, котрій понад 250 років, 200-літня книга "Житіє святих".

Міжнародне визнання й місцеве... ігнорування

"Ми намагалися зробити нашу колекцію живою, – каже пан Володимир, – аби кожен експонат розповідав про людину, яка його виготовила, а відвідувачі музею, особливо діти, відчували безпосередній зв’язок із минулим. Тому дозволяємо екскурсантам приміряти строї предків, садимо їх за ткацький станок, пригощаємо домашнім винцем. На багатьох  це справляє незабутнє враження і дарує неповторні емоції, адже одяг зберігає й певну енергетику, дух минувшини".

І справді, Топехи не обмежуються колекціонуванням старовинних речей заради колекціонування, а й популяризують історичну спадщину тереблянської долини. Регіональний музей етнографії став своєрідним осередком культури у селищі, де збираються люди, не байдужі до історії населеного пункту та краю. Адже господарі зберігають і чимало архівних документів, світлин. Раді тут і старожилам. Топехи охоче записують їх спогади про минулі часи, давні народні пісні, колядки. Часто бувають у музеї школярі з Буштина та сусідніх сіл. Для них екскурсії безплатні.

"Дітям розповідаємо не тільки про експонати музею, а й історичні відомості про наш край, походження назв сіл, урочищ, річок, старі звичаї і обряди тощо", – кажуть ентузіасти.

На брак відвідувачів музейники не скаржаться. Книга відгуків рясніє записами гостей із усіх куточків України. Для того, аби зацікавити туристів, Володимир Топеха, програміст за фахом, створив сайт музею в Інтернеті.

З часом для Володимира й Наталії Топех захоплення старовиною переросло у серйозну наукову роботу. Подружжя часто запрошують на конференції Інституту народознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського Національної академії наук України, семінари для фахівців музейних закладів України, які організовує Посольство США в Україні за Програмою Фулбрайта. Спілкуються з науковцями Музею лінгвістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка.

Невтомні буштинці – постійні учасники різноманітних виставок, конкурсів, музейних фестин. Останнє досягнення – диплом Першого всеукраїнського конкурсу на кращий громадський музей. Відбувся цей захід наприкінці грудня у Національному музеї літератури України. Це заслужена оцінка багаторічної діяльності Володимира і Наталії Топехів на ниві відродження народних традицій Тячівщини і збереження батьківської спадщини. До речі, Закарпаття на цьому форумі представляли всього два такі заклади –  музейний комплекс у Колочаві, який здобув перше місце, та буштинський.

Однак, попри визнання на теренах держави, аматори-музейники чомусь не знаходять підтримки у селищної влади. Чиновники з незрозумілих причин відмовляють подружжю у приватизації будівлі музею, другий поверх якої взагалі пустує.

"Розширення закладу дозволило б розмістити всю багатющу колекцію, як належить, – каже пан Володимир. – Наразі ж багато експонатів змушені чекати свого часу у валізах".

Тоді б можна втілити в життя немало цікавих задумів, котрі плекають буштинські етнографи. Топехи мріють про проведення в музеї уроків мистецтвознавства і трудового навчання, ба навіть організацію майстер-класів із вишивки і ткацтва на кроснах.

Теги: музей, вишивка, ткацтво, колекція, одяг

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати